У всесвітній історії посткласична історія відноситься до періоду орієнтовно з 500 до 1500 р.р. н. е., що приблизно відповідає європейському середньовіччю. Цей період характеризується географічним розширенням цивілізацій і розвитком торгівлі між нимиThe Post‐Classical Era by Joel Hermansen. Цей період також називають середньовічною епохою, пост-античною епохою або домодерною епохою.
В Азії в результаті поширення ісламу було створено низку халіфатів і започатковано ісламський золотий вік, що призвело до прогресу науки в середньовічному ісламському світі та торгівлі між азійським, африканським і європейським континентами. В Східній Азії повністю була встановлена влада імперського Китаю, який заснував кілька процвітаючих династій, що впливали на Корею, В'єтнам та Японію. У регіоні поширилися такі релігії, як буддизм і неоконфуціанство. Порох був розроблений у Китаї в посткласичну епоху. Монгольська імперія з'єднала Європу та Азію, створивши безпечну торгівлю та стабільність між двома регіонами. Загалом подвоїлося за цей період з приблизно 210 мільйонів у 500 р.н. е. до 461 мільйона в 1500 р.н. е.. Населення загалом неухильно зростало протягом усього періоду, але зазнало деяких випадкових спадів через деякі події, зокрема чуму Юстиніана, монгольські вторгнення та Чорну смерть.
Історіографія
Термінологія та періодизація
Посткласична історія — це періодизація, яку використовують історики, які застосовують всесвітній підхід до історії, зокрема напрямок, розроблений наприкінці XX та на початку XXI століть. За межами світової історії цей термін також іноді використовується, щоб уникнути помилкових упереджень щодо термінів «Середньовіччя», «Середньовічний» та «Темні віки» (див. ), хоча застосування терміна «посткласичний» у глобальному масштабі також є проблематичним, і також може бути євроцентричним. В академічних публікаціях іноді синонімічно використовуються терміни «посткласичний» і «пізня античність» для опису історії Західної Євразії між 250 і 800 р.р. н. е..
Посткласичний період приблизно відповідає періоду з 500 р.н. е. до 1450 р.н. е.. Початкова та кінцева дати можуть відрізнятися залежно від регіону, при цьому період починається в кінці попереднього класичного періоду: (закінчується в 220 р.н. е.), Західна Римська імперія (у 476 р.н. е.), імперія Гуптів (у 543 р.н. е.) і Сасанідська імперія (у 651 р.н. е.).
Посткласичний період є одним із п'яти чи шести основних періодів, які використовують світові історики:
рання цивілізація, класичні суспільства, посткласичний період ранній модерн, довге XIX століття, і нова історія. (іноді поєднують дев'ятнадцяте століття і сучасність.)
Хоча «посткласичний» є синонімом середньовіччя Західної Європи, термін «посткласичний» не обов'язково належить традиційної тристоронньої періодизації західноєвропейської історії на класичну, середню та сучасну.
Підходи Історичний розділ всесвітньої історії, який розглядає спільні теми, що виникають у багатьох культурах і регіонах, набув значного розвитку з 1980-х років. Однак дослідження всесвітньої історії, як правило, зосереджувалися на ранньомодерній глобалізації (починаючи приблизно з 1500 р.) і подальших подіях, і розглядали посткласичну історію як в основному пов'язану з Афро-Євразією. Історики визнають труднощі створення періодизації та визначення спільних тем, які охоплюють не лише цей регіон, а й, наприклад, Америку, оскільки вони мало контактували з Афро-Євразією до Колумбового обміну. Таким чином, нещодавні дослідження підкреслюють, що «період глобальної історії між 500 і 1500 роками все ще потребує дослідження» і що «історики тільки почали вивчати глобальну історію Середньовіччя»Borgolte in , pp. 70–84.
Для багатьох регіонів світу історія добре вивчена. Хоча в дев'ятнадцятому столітті медієвістика в Європі, як правило, зосереджувалася на створенні історії окремих національних держав, більшість досліджень двадцятого століття успішно зосереджувалися на створенні інтегрованої історії середньовічної ЄвропиGeary in , pp. 57–69Nelson in , pp. 17–36. Ісламський світ також має багату регіональну історіографію, починаючи з Ібн Халдуна (чотирнадцяте століття), продовжуючи (двадцяте століття) і далі. Відповідно, дослідження мережі комерційних центрів, які дозволяли товарам та ідеям рухатися між Китаєм на сході та атлантичними островами на Заході — що можна назвати — є досить просунутими; одним із ключових істориків у цій галузі є . Розуміння того, як здійснювалися комунікації в Африці на південь від Сахари чи в Америці, навпаки, набагато більш обмежене.
Таким чином, у новітньому підході до написання історії розпочато дослідження можливості написання історії, що охоплює Старий Світ, де людська діяльність була досить взаємопов'язана, і встановлює його зв'язок з іншими культурними сферами, такими як Америка та Океанія. За оцінкою , , Маргрет Френц і ,Глобальна історія може бути безмежною, але глобальні історики — ні. Глобальна історія не може означати історію всього, скрізь і завжди. […] Три підходи […] здаються нам справді перспективними. Один з них — це глобальна історія як дослідження важливих історичних проблем у часі, просторі та спеціалізації. Іноді це можна охарактеризувати як . […] Іншим є зв'язність, у тому числі транснаціональні відносини. […] Третій підхід — дослідження глобалізації […]. Глобалізація — це термін, який потрібно розглядати незалежно від сьогодення та мати можливість застосувати для минулого. Визначати його як такий, що завжди охоплював всю планету, означає помилково прийняти поточний стан речей за дуже давній процесBelich, Darwin & Wickham in , pp. 3–22.Багато коментаторів вказали на вивчення історії земного клімату як на корисний підхід до дослідження Всесвітньої історії в середні віки, зазначивши, що певні кліматичні події мали вплив на всі людські популяціїWilliam S. Atwell, 'Volcanism and Short-Term Climatic Change in East Asian and World History, c. 1200—1699 ', Journal of World History, 12.1 (Spring 2001), 29–98.Richard W. Bulliet, Cotton, Climate, and Camels in Early Islamic Iran: A Moment in World History (New York: Columbia University Press, 2009), .Ronnie Ellenblum, The Collapse of the Eastern Mediterranean: Climate Change and the Decline of the East, 950—1072 (Cambridge: Cambridge University Press, 2012).John L. Brooke, Climate Change and the Course of Global History: A Rough Journey (Cambridge: Cambridge University Press, 2014), , .Victor Lieberman, 'Charter State Collapse in Southeast Asia, c.1250–1400, as a Problem in Regional and World History', American Historical Review, cxvi (2011), 937–63.Bruce M. S. Campbell, The Great Transition: Climate, Disease and Society in the Late-Medieval World (Cambridge, 2016)..
Світові тенденції Посткласична епоха містила в собі кілька спільних подій або напрямків. Мала місце експансія та ріст цивілізації на нові географічні території; піднесення та/або поширення трьох основних світових або місіонерських релігій; і період швидкого розширення торгівлі та торгових зв'язків. У той час як схоластичний акцент залишається на Євразії, зростають зусилля, щоб вивчити вплив цих глобальних тенденцій на інші регіони. Описуючи географічні зони, історики виділяють три великі самостійні світові регіони: Афро-Євразію, Америку та Океанію.
Зростання цивілізації
Спочатку було розширення та зростання цивілізації на нових географічних територіях в Азії, Африці, Європі, Мезоамериці та західній частині Південної Америки. Однак, як зазначив світовий історик , у посткласичний період не було спільних глобальних політичних тенденцій, скоріше це був період слабо організованих держав та інших форм розвитку, але спільних політичних моделей не виникло. В Азії, Китай продовжив свій історичний і набув більш складних форм, покращивши свою бюрократію. Створення ісламських імперій встановило нову владу на Близькому Сході, у Північній Африці та Центральній Азії. На заході Африці були створені королівства Сонхай і Малі. Падіння римської цивілізації не лише створило вакуум влади для Середземномор'я та Європи, але й змусило певні території будувати те, що деякі історики могли б назвати цілком новими цивілізаціями. У Західній Європі застосовувалася зовсім інша політична система (а саме феодалізм), а також інше суспільство (а саме маноріалізм). Але в одному випадку Східна Римська імперія, Візантія, зберегла багато рис старого Риму, а також схожість на Грецію та Персію. Київська Русь, а згодом Росія також почали розвиток в Східній Європі. Якщо розлядати ізольовану Америку, в Мезоамериці виникла імперія ацтеків, тоді як в Андському регіоні Південної Америки спочатку була заснована , а пізніше імперія інків. В Океанії предки сучасних полінезійців заснували сільськи громади до 6 століття, відбувалось поступове ускладнення громад. У XIII столітті були засновані складні держави, найбільш помітною була імперія Туї Тонга, яка збирала данину з багатьох ланцюгів островів у великому регіоні.
Поширення універсальних релігій
Релігія, яка передбачала можливість того, що всі люди можуть бути включені в універсальний порядок, виникла вже в першому тисячолітті до нашої ери; такою релігією був буддизм. У наступному тисячолітті до буддизму приєдналися дві інші великі, універсалізаційні, місіонерські релігії; обидві розвинулися з іудаїзму: християнство та іслам. До кінця періоду ці три релігії були широко поширеними й часто політично домінуючими в Старому СвітіYuval Noah Harari, Sapiens: A Brief History of Humankind, trans. by Yuval Noah Harari, John Purcell and Haim Watzman (London: Harvill Secker, 2014), , chapter 12..
Буддизм поширився з Індії в Китай і деякий час процвітав, перш ніж поширитись з Китаю в Японію, Корею та В'єтнам; подібний ефект мав місце з конфуціанським відродженням у наступні століття. Християнство стало державною церквою Римської імперії в 380 році і продовжувало поширюватися в Північній і Східній Європі протягом посткласичного періоду за рахунок систем вірувань, які християни називали язичницькими. Під час хрестових походів була навіть зроблена спроба захопити Близький Схід. Розкол Католицької Церкви в Західній Європі та Східної Православної Церкви у Східній Європі сприяв релігійній і культурній різноманітності в Євразії. Іслам з'явився між 610 і 632 роками з низки одкровень Мухаммаду. Він допоміг об'єднати ворогуючі бедуїнські клани Аравійського півострова і завдяки швидкій серії мусульманських завоювань утвердився на заході на територіях Північної Африки, Піренейського півострова і частини , а також на сході на територіях Персії, , Індії та .
За межами Євразії релігія або інші поклоніння надприродному також використовувались для зміцнення структур влади, артикуляції поглядів на світ і створення основоположних міфів для суспільства. Прикладом цьому є мезоамериканські космологічні наративи.
Торгівля і комунікація