Павел Стефан Богданович Сапіга гербу Лис ( 1565 — 19 липня 1635, Гольшани) — державний діяч Великого князівства Литовського та Речі Посполитої, конюший великий литовський (1593—1623), підканцлер литовський (1623—1635); староста гродовий тельшеський, ошмянський і гомельський; негродовий кам'янецький, василіський, сімнонський, метельський, ґераньонський і ліпніський.

Життєпис Павел Стефан народився 1565 року. Був сином Богдана Павловича Сапіги та княгині Маріанни КапустиSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 1., Petersburg: nakł. rodziny, 1890, s. 233., доньки брацлавського каштеляна та овруцького старости, князя Андрія Тимофійовича Капусти. Мав 2 братів і 3 сестер: , Анджея Єжи, Раїну, Софію Агату та Барбару Василісу.

Навчався Павел Стефан Сапіга в Віленській академіїГрыцкевіч А. Сапегі // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — С. 547.. 1580 року був представлений королю Стефану Баторію, став його придворним камердинером. З 1588 року він був господарським придворним короля Сигізмунда III. 25 червня 1593 року, завдяки підтримці родича Льва Сапіги, отримав посаду конюшого великого литовського. З 1596 року став старостою ошмянськимUrzędnicy Wielkiego Księstwa Litewskiego. Spisy, tom I: Województwo wileńskie. XIV—XVIII wiek, DIG, Warszawa, 2004.. 1598 року був обраний маршалком Головного трибуналу Великого князівства ЛитовськогоZłota księga szlachty polskiej, r. XVIII, Poznań 1896, s. 132.. 1600 року був послом на сейм, того ж року здійснив паломництво до Риму для святкування ювілейного року, під час якого був прийнятий папою Климентом VIII. 1603 року отримав від тещі держави Сімно та Метеле. 1605 року знову був послом на сейм.

Павел Стефан взяв участь у Смоленській кампанії 1609—1611, за свій кошт спорядив велику кількість кавалерії та піхоти. Під час облоги цього міста був контужений, втратив руку. За ці заслуги отримав 1610 року Гомельське староствоSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 1., Petersburg: nakł. rodziny, 1890, s. 234.. Протягом наступних років двічі обирався послом на сейм: 1611 та 1619 року. На початку чергової польсько-шведської війни 1621 року спорядив загін з 50 піхотинців і відправив їх під командування польного гетьмана литовського Кшиштофа Радзивілла.

14 лютого 1623 року отримав посаду підканцлера литовськогоJózef Wolff, Senatorowie i dygnitarze Wielkiego Księstwa Litewskiego: 1385—1795. — Kraków, 1885, s. 164.. 1627 року підтримав пропозицію короля щодо зниження вартості польських талерів i дукатів з метою запобігання їх вивезення за кордон. Близько 1631 року отримав негродове Кам'янецьке староство, також Василіське з Бірштонським, Заболотським, Дубицьким і Конявським лісництвами. 1632 року запропонував провести переговори зі шведським королем Густавом Адольфом, вбачаючи реальну загрозу Речі Посполитій у московсько-шведському зближенні.

Перебував біля короля Сигізмунда III протягом останніх днів його життя. Був членом генеральної конфедерації, утвореної 16 липня 1632 рокуVolumina Legum, t. III, Petersburg 1859, s. 352.. Брав участь у таємних нарадах сенату під головуванням примаса 2-5 травня 1632 року, а також у подальшій виборчій діяльності, включно з коронацією Владислава IV у лютому 1633 року, підписав його pacta conventaPorządek Na Seymie Walnym Elekcyey, miedzy Warszawą a Wolą, Przez opisane Artykuły, do samego tylko Aktu Elekcyey należące, vchwalony y postanowiony. Roku Pańskiego, M. DC. XXXII. Dnia 27. Września, s. 17.. У липні 1633 року слідував з королем під Смоленськ, проте, залишив табір через слабке здоров'я. Як найстарший живий Сапіга викликав до королівського табору сина померлого кілька місяців тому великого канцлера литовського Лева Сапіги, Казимира Лева, щоб останній очолив партію Сапігів. Цього року отримав Ґераньонське та Ліпніське негродові староства, а також Біловезьке лісництво.

З початку 1634 року перебував у своєму замку в Гольшанах, важко хворів. Під час хвороби двічі ширилися плітки про його смерть, що призвело до надання його посад королем потенційним наступникамSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 1., Petersburg: nakł. rodziny, 1890, s. 239.. Після другого разу Павел Стефан прибув у лютому 1635 року до Варшави аби припинити ці передчасні дії. У останньому заповіті заповів своїй останній дружині Софії Гольшани з декількома фільварками, інші маєтності записав братові Міколаю Кшиштофові та його синам із застереженням, що вони повинні успадковуватися Сапігами тільки по чоловічій лінії.

Проте, 19 липня цього ж року Павел Стефан Сапіга помер у ГольшанахSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 1., Petersburg: nakł. rodziny, 1890, s. 240., 24 вересня був похований у фундованому ним костелі Святого Івана Хрестителя, де раніше був виготовлений мармуровий надгробок для нього та його трьох дружинE. Sapieha, M. Saeed-Kałamajska, Dom Sapieżyński, Cz. 2., Warszawa, Wydawn. Nauk. PWN, 2008, s. 178..

Фундації 1618 року побудував у Гольшанах костел Святого Івана Хрестителя та заснував при ньому францисканський кляштор. 1624 року оселив у Тельшах бернардинів і збудував для них дерев'яний костел святого Антонія Падуанського. Також, фундував костели у Сімно та у Гомелі.

Сім'я Був 4 рази одружений. З першою дружиною Реґіною Дибовською взяв шлюб 1599 року, спільних дітей не мали. Вдруге одружився 1602 року на Єлизаветі Вешшелен'ї ( 1615), доньці угорського палатина . З нею мали трьох доньок — , яка стала черницею-василіянкою у Вільні, прийнявши ім'я Катерина; Теофілу, яка стала черницею-кларискою у Вільні під ім'ям Текля; та Кристину — дружину підстолія литовського Яна Ієроніма Ходкевича.

1618 року одружився втретє зі вдовою хорунжого литовського Катажиною ҐославськоюSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 1., Petersburg: nakł. rodziny, 1890, s. 235.. 1630 року востаннє одружився з донькою підскарбія коронного Миколая Даниловича СофієюSapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 1., Petersburg: nakł. rodziny, 1890, s. 238.. У останніх двох шлюбах дітей не мав.

Примітки

Посилання

Джерела Sapiehowie: materjały historyczno-genealogiczne i majątkowe. T. 1., Petersburg: nakł. rodziny, 1890. Грыцкевіч А. Сапегі // Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя. У 3 т. / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (гал. рэд.) і інш.; маст. З. Э. Герасімовіч. — Мн.: Беларуская Энцыклапедыя, 2005. — Т. 2: Кадэцкі корпус — Яцкевіч. — С. 547. — 792 с. — ISBN 985-11-0378-0 (т. 2), ISBN 985-11-0315-2. Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 6. Кн. 1: Пузыны — Усая / Рэдкал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мн. : БелЭн, 2001. — 10 000 экз. — ISBN 985-11-0214-8.