Пітер Пен; або «Хлопчик, який не хотів вирости», часто відомий просто як Пітер Пен, — це твір Джеймса М. Баррі у формі п'єси 1904 року та роману 1911 року під назвою «Пітер і Венді», який часто називають «Пітер Пен і Венді». Обидві версії розповідають про Пітера Пена, маленького хлопчика — бешкетника, який вміє літати та переживає багато пригод на острові Небувалії, населеному морськими дівами, феями, «індіанцями» (американо-індіанцями) та піратами. Історії про Пітера Пена також включають персонажів Венді Дарлінг та двох її братів Джона і Майкла, фею Пітера Дінь-Дінь, Загублених хлопчиків, а також пірата Капітана Гака. П'єса та роман були натхненні дружбою Баррі з сім'єю Левеліна Девіса. Баррі продовжував удосконалювати п'єсу протягом багатьох років після її дебюту до публікації сценарію п'єси в 1928 році.

П'єса дебютувала в Театрі герцога Йоркського в Лондоні 27 грудня 1904 року з Ніною Бусіко, донькою драматурга Діона Бусіко, у головній ролі. Бродвейська постановка була поставлена в 1905 році з Мод Адамс у головній ролі. Пізніше вистава була відроджена такими акторками, як Мерилін Міллер та Єва Ле Галлієн. П'єса була адаптована як пантоміма, сценічний мюзикл, спеціальна телевізійна програма та кілька фільмів, у тому числі німий фільм 1924 року, анімаційний фільм Діснея 1953 року та пригодницький фільм 2003 року в жанрі фентезі. П'єса зараз рідко виконується в оригінальній формі на сцені у Великій Британії, тоді як адаптації пантоміми часто ставлять на Різдво. У США оригінальна версія також була витіснена за популярністю музичною версією 1954 року, яка стала затребуваною на телебаченні.

До публікації роману Баррі п'єса була вперше адаптована до сюжету роману 1907 року «Книга з малюнками Пітера Пена», написаного Деніелом О'Коннором та проілюстрованого Еліс Б. Вудворд. Це також була перша ілюстрована версія оповідання. Роман був вперше опублікований у 1911 році Hodder & Stoughton у Великій Британії та виданням Charles Scribner's Sons у США. Оригінальна книга містить фронтиспис та 11 півтонових зображень художника Френсіса Бедфорда (ілюстрації якого все ще захищені авторським правом у країнах ЄС). Вперше роман був скорочений Мей Байрон у 1915 році з дозволу Баррі та опублікований під назвою «Пітер Пен і Венді» - вперше використавши її. Пізніше цю версію проілюструвала Мейбл Люсі Етвелл у 1921 році. У 1929 році Баррі передав авторські права на твори Пітера Пена Great Ormond Street — дитячій лікарні в Лондоні.

Передісторія

Баррі створив Пітера Пена в історіях, які він розповідав синам своєї подруги Сільвії Левелін-Девіс, з якою у нього склалися особливі стосунки. Місіс Левелін-Девіс померла від раку через кілька років після смерті її чоловіка; Баррі був співопікуном хлопчиків і неофіційно всиновив їх.

Ім'я персонажа походить з двох джерел: Пітер Левелін-Девіс, один із хлопчиків, і Пан, пустотливий грецький бог лісів, мисливців та пастухів. Ендрю Біркін припустив, що натхненням для персонажа був старший брат Баррі Девід, смерть якого від нещасного випадку на ковзанах у 14-річному віці глибоко вразила їх матір. За словами Біркін, смерть була «катастрофою, в яку неможливо повірити, від якої вона ніколи не оговталася повністю. Якщо Маргарет Огілві [мати Баррі як героїні його роману 1896 року під такою назвою] черпала певну втіху в думці, що Девід, помираючи хлопчиком, залишиться хлопчиком назавжди, Баррі також черпав натхнення»

Персонаж Пітера Пена вперше з'явився в романі 1902 року «Маленька біла пташка», написаному для дорослих. Наступного персонажа було використано в п'єсі «Пітер Пен, або Хлопчик, який не хотів рости», прем'єра якої відбулася в Лондоні 27 грудня 1904 року і миттєво мала успіх у глядачів. У 1906 році розділи «Маленької білої пташки», в яких зображений персонаж Пітера Пена, були опубліковані як книга «Пітер Пен у Кенсінгтонських садах» з ілюстраціями Артура Рекхема.

Потім Баррі адаптував п'єсу в романі 1911 року «Пітер і Венді», який тепер часто публікується просто як «Пітер Пен». Оригінальний проєкт п'єси мав назву просто Anon: A Play (дослівно — Анон: П'єса). Серед робочих назв Баррі для нього були «Великий білий батько» та «Пітер Пен, або Хлопчик, який ненавидів матерів». Продюсеру Чарльзу Фроману не сподобалася назва рукопису, у відповідь на що Баррі нібито запропонував «Хлопчик, який не міг (не хотів) вирости»; Фроман запропонував змінити його на «Не хотів би» та відмовитися від «Великого білого батька» як назви.

Короткий зміст сюжету Хоча персонаж раніше з'являвся в книзі Баррі «Маленька біла пташка», п'єса та її новелізація містять історію про Пітера Пена, яка є найвідомішою. Обидві версії відрізняються деякими деталями сюжету, але мають багато спільного. В обидбох версіях Пітер в одязі з листків прокрадається вночі до будинку Дарлінгів у БлумзберіBarrie, J.M. Peter Pan. Hodder & Stoughton, 1928, Act I, підслуховуючи Казки Мері Дарлінг, які вона розповідає своїм дітям перед сном біля відкритого вікна. Одного разу вночі Пітера помічають, і він, намагаючись втекти, залишає в будинку свою тінь. Через кілька днів, напередодні Різдва, коли містер і місіс Дарлінг йдуть у гості до сусідів, Пітер та його фея Дінь-Дінь серед ночі повертаються за тінню та випадково будять Венді. Пітер розповідає їй, що сам він пішов від батьків на день, коли народився, тому що не хоче дорослішати. Тому жив у Кенсінгтонських садах серед фей, а потім став капітаном втрачених хлопчиків, які живуть на острові Небувалія (англ. Neverland).

Венді вдається знову прикріпити до нього його тінь за допомогою нитки та голки, а Пітер дізнається, що дівчина знає багато казок. Пітер умовляє Венді та її молодших братів Джона та Майкла вирушити з ним на острів, і вчить їх літати за допомогою чарівного порошку фей. Діти відлітають за Пітером через вікно до того, як у їхню кімнату встигають прибігти батьки, налякані гавканням Нени.

Чарівний повітряний політ Пітера з Венді та її братами до Небувалії супроводжується безліччю пригод. Венді ледь не застрелили пірати з гармати, Пітера поривом вітру відносить убік, а брати падають на землю. Поки не з'явився Пітер, його фея-супутниця Дінь-Дінь обманом заводить Венді (ревнуючи її до хлопця) до секретного будинку хлопчиків і пропонує одному з них вбити її. У Венді стріляє Болтун, проте вона залишається живою завдяки підвісці з жолудя, подарованій Пітером в обмін на «поцілунок» (насправді наперсток), яку вона носить на шиї. Повернувшись, Пітер разом з хлопцями будують для Венді маленький будиночок, щоб жити в ньому, поки вона одужує (тип споруди, який донині називають будинком Венді).

Венді одразу бере на себе роль матері та всіляко піклується про Пітера та свої молодших братів. Пітер бере Дарлінгів у кілька пригод, перша з яких булв справді небезпечною в Лагуні Русалок. Зі скелі над морем вони бачать піратів, які хочуть втопити Тигрову Лілію, доньку вождя червоношкірих. Імітуючи голос Гака, Пітер наказує піратам відпустити дівчину. Так індіанці стають союзниками хлопчаків та охороняють їх.

На знак подяки за те, що Пітер врятував Тигрову Лілію, її плем'я охороняє його дім від наступного неминучого нападу піратів. Тим часом Венді починає закохуватися в Пітера і запитує його, які почуття він відчуває до неї. Пітер каже, що він має «почуття відданого сина», розчаровуючи Венді. Одного разу, розповідаючи історії Загубленим хлопчикам і своїм братам Джону та Майклу, Венді вдається згадати своїх батьків та подумати про повернення додому до Англії. В цей час пірати, напавши на індіанців з порушенням правил ведення війни на острові, обманом виманюють хлопчиків з їхнього укриття саме коли Венді з братами хоче повернутися назад до батьків. Ватажок піратів капітан Гак уважає Пітера Пена своїм ворогом, бо той колись відрубав йому праву руку. Пірат отримав прізвисько через гак, який замінив його руку. З того часу на головного пірата полює крокодил, який з'їв його руку після того, як та впала у воду, і тепер хоче з'їсти його повністю. Крокодил також проковтнув цокаючий годинник, тому Гак остерігається всіх цокаючих звуків.

Коли Пітер прокидається, він дізнається від Дінь-Дінь, що Венді викрали. Розхвилювавшись, хлопець хоче прийняти ліки, однак Дінь-Дінь говорить, що вони отруєні. Пітер доводить феї, що пірат не міг увійти в їхнє таємне помешкання непоміченим. Щоб довести, що вона говорить правду, Дінь-Дінь випиває отруту і помирає, говорячи, що вона б була живою, якби діти вірили у фей. В цей момент п'єси Пітер звертається до глядачів, які дивляться виставу, і просить тих, хто вірить у фей, поплескати в долоні. У романі сказано, що Пітер розмовляє з усіма дітьми, які зараз сплять і мріють побувати в Небувалії.

Пітер прямує на піратський корабель, де Гак збирається стратити хлопчиків. По дорозі він зустрічає крокодила, в якому не чутно цокання. Так Пітер розуміє, що годинник, мабуть, нарешті зламався. Пітер вирішує скопіювати звук та видає себе за крокодила. Пробравшись на корабель, він лякає Гака та його команду, які сприймають хлопця за крокодила. Поки пірати шукають хижу рептилію, Пітер пробирається в каюту, щоб вкрасти ключі, та звільняє Загублених Хлопців. Коли пірати приходять на шум у каюті, Пітер перемагає їх. Вийшовши на палубу, він з Гаком починає кульмінаційну битву, яку легко виграє. Хлопець штовхає капітана Гака з борту корабля прямо в пащу крокодила, який чекає того у воді. Потім Пітер бере керування кораблем на себе і пливе морем до Азорських островів, а потім всі разом летять до Лондона.

Дарлінги щасливо возз'єдналися зі своїми батьками. Потім Венді показує шістьох загублених хлопчиків своїм батькам, які вирішують усиновити їх. Пітер ненадовго повертається. Мати Венді також пропонує усиновити його, але Пітер відмовляється, побоюючись, що його «зловлять і зроблять людиною». Мері Дарлінг розповідає Пітеру, що знала його, ще коли була дівчинкою.

Пітер обіцяє прилітати щовесни за Венді та брати її до Небувалії на тиждень. Через рік Венді готується повернутися додому після весняного відвідування острова. Зазначається, що Дінь-Дінь померла протягом цього року, оскільки феї від природи недовговічні істоти. Однак Пітер уже забув про фею, Загублених Хлопців і навіть Гака, коли до нього повертається Венді.

Епілог Через чотири роки після прем'єри оригінальної постановки «Пітер Пен» Баррі написав додаткову сцену під назвою «Коли Венді виросла». Продовження сюжету згодом було додано до останнього розділу «Пітера та Венді», а пізніше опубліковано окремою книгою в 1957 роціBarrie, J.M. When Wendy Grew Up, Nelson (1957)

У продовженні історії Пітер повертається за Венді через багато років, але тепер вона виросла та виховує свою доньку на ім'я Джейн. Пітер також дізнається, що Венді одружилася з одним із Загублених Хлопців, хоча цей факт не згадується в романі і ніколи не розкривається, з ким саме вона одружилася (в оригінальному проєкті п'єси згадується, що з Тутлзом, хоча Баррі прибрав цей факт перед публікацією). Через «зраду» Венді Пітер із розбитим серцем живе на острові Небувалія, поки Джейн не погоджується приїхати до нього. В останніх кількох реченнях роману Баррі згадує, що Джейн також виросла і що Пітер щовесни тепер бере її доньку Маргарет до Небувалії. Баррі повідомляє, що так триватиме вічно, «поки діти не втратять здатність бути веселими, допитливими та постійно дивуватись».

Продовження сюжету лише зрідка використовується в постановках п'єси, але завершення сюжету було включено до музичної постановки з Мері Мартін у головній ролі і стало передумовою для продовження Disney їхньої анімаційної адаптації історії « Повернення до Небувалії». Цей епілог був також знятий для фільму 2003 року, але не включений до остаточної версії, хоча приблизний фрагмент послідовності був включений як додатковий на DVD-диску фільму.

Персонажі

Пітер Пен