Ернст II (), повне ім'я Ернст Август Карл Йоганн Леопольд Александр Едуард (), (21 червня 1818 — 22 серпня 1893) — герцог Саксен-Кобург-Готський у 1844—1893 роках. Син попереднього герцога Саксен-Кобург-Готи Ернста I та принцеси Саксен-Гота-Альтенбурзької Луїзи. Генерал кінноти прусського війська (1857). Учасник Першої шлезвізької війни, де прославився перемогою на Екернферде, австро-прусської та франко-прусської воєн. Кавалер численних орденів. Член Леопольдинської академії вчених (1857).
Протягом перших десятиліть правління проводив ліберальну політику. З середини 1860-х років підтримував консервативну Пруссію. Виступав як рішучий прихильник об'єднання Німеччини.Стаття «Ернст II» в енциклопедії Британіка.
Композитор, автор кількох опер. Видав тритомні мемуари «З мого життя і з мого часу» () (1887—1889).
Масон. Член ложі «Ernst zum Kompass» у Готі.
Біографія
Дитинство та юність Народився 21 червня 1818 року у замку Еренбург у Кобурзі.Композитори. Герцог Саксен-Кобург-Готи Ернст II. Став первістком у родині герцога Саксен-Кобург-Заальфельду Ернста III та його першої дружини Луїзи Саксен-Гота-Альтенбурзької, з'явившись на світ за одинадцять місяців після їхнього весілля. Батьки мали значну різницю у віці, матері на момент його народження виповнилося лише 17 років. Невдовзі сімейство поповнилося молодшим сином Альбертом.
Хоча офіційна резиденція правителів, замок Еренбург, перед весіллям правителя зазнала оновлення, а інтер'єри у стилі Французької імперії прикрасилися меблями, годинниками, люстрами та гобеленами від відомих паризьких виробниківЗамок Еренбург. , Луїза із синами віддавала перевагу проживанню у замку Розенау, нещодавно перебудованому у неоготичному стилі. Принци також часто мешкали зі своєю бабусею, вдовіючою герцогинею Саксен-Кобург-Заальфельдською, до її смерті у 1831 році.
Коли Ернсту було чотирнадцять місяців, слуга коментував, що він «бігає, як ласка. У нього ріжуться зуби, і він сердитий, як маленький борсук, від нетерпіння та жвавості. Зараз він не вродливий, за винятком красивих чорних очей».Grey, Hon. Charles. The Early Years of His Royal Highness The Prince Consort. New York: Harper & Brothers Publishers. 1868. У травні 1820 року матір змальовувала первістка як «дуже великого для свого віку, а також розумного», відмічаючи, що «його великі чорні очі сповнені духу та бадьорості». Біограф Річард Гаф писав, що «навіть з дитинства очевидно було, що старший син наслідував батька за характером і зовнішністю, тоді як Альберт дуже нагадував матір у більшості аспектів».Hough, Richard. Victoria and Albert. New York: St. Martin's Griffin. 1996. ISBN 0-312-30385-8. — стор. 5.
Ернст III навідував дружину у Розенау нечасто, обоє мали позашлюбні зв'язки. Через роман зі шталмейстером Александром фон Ганштейном Луїза восени 1824 року була змушена покинути герцогство. Отримавши у володіння князівство Ліхтенберг, вона оселилася у Занкт-Венделі. Бачитися з синами жінці заборонили. 31 березня 1826 року подружжя оформило розлучення, а 18 жовтня того ж року Луїза взяла шлюб із фон Ганштейном. Померла у серпні 1831, так і не отримавши дозволу на зустріч з дітьми. У листопаді 1826 року Саксен-Кобург-Заальфельдське герцогство через обмін територіями з Саксен-Майнінгенським було реорганізоване у нове Саксен-Кобург-Готське герцогство, що складалося з Саксен-Кобургу та Саксен-Готи, пов'язаних особистою унією. Правитель надалі зберігав титул Ернст I.
Мало що відомо про почуття Ернста після раптової розлуки з матір'ю. Як і у випадку з його братом Альбертом, він не коментував це у пізніших листах. За словами вихователя принців, «вони йшли пліч-о-пліч у всьому, чи то роботі чи грі. Однак, займаючись одними й тими самими справами, поділяючи одні й ті самі радощі й печалі, їх не пов'язувало почуття взаємної любові». Американський історик Стенлі Вайнтрауб висувавав припущення, що такі взаємовідносини між братами були наслідком нещасливого шлюбу їхніх батьків.Weintraub, Stanley. Uncrowned King: The Life of Prince Albert. London: John Murray Inc. 1997. ISBN 0-7195-5756-9. — стор. 23—25.
Принци рано перейшли під опіку наставника, яким у травні 1823 року став Йоганн Крістоф Флоршютц. До 1829 року він викладав братам усі предмети, окрім письма, малювання та музики. Згодом вів релігію, історію, географію, філософію та латину, для решти предметів залучаючи інших учителів. Так, природничі науки, фізику, хімію та математику читав професор Гассенштайн. Класи включали також німецьку, англійську та французьку мови. Всупереч типовому навчальному плану гімназій, грецька мова принцам не викладалася. Релігійні настанови давав придворний проповідник Якобі, який належав до досить суворої школи, втім, у самій герцозькій родині панували вільніші погляди. Хоча герцог Ернст часто снідав із синами і зрідка брав їх із собою на полювання, у їхньому вихованні відігравав лише другорядну роль.Hans-Joachim Netzer: Albert von Sachsen-Coburg und Gotha. Beck, München 1988, ISBN 3-406-33000-2, стор. 57. У 1832 році він узяв другий шлюб із вюртемберзькою принцесою Марією, яка налагодила добрі відносини з пасинками.
Навесні 1835 року брати пройшли конфірмацію. Після Пасхи того ж року Ернст І узяв їх із собою до Шверіну на ювілей правління великого герцога Фрідріха Франца I, де юнаки були представлені суспільству. Невдовзі нанесли візити до дворів Берліна, Дрездена та Відня. У березні 1836 принци вирушили до Нідерландів та Великої Британії, звідки, після відвідин Парижу, повернулися до Брюсселю.Max Berbig: Ernst II. (Herzog von Sachsen-Coburg und Gotha). In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 48, Duncker & Humblot, Leipzig 1904, стор. 403–413.
З червня 1836 до квітня 1837 року брати вивчали математику, філософію, мови, державну та конституційну теорію у Брюсселі, після чого провели три навчальні семестри у Боннському університеті для поглиблення знань з філософії та юриспруденції. Також у Бонні мали заняття з філософії, історії, історії мистецтв, французької літератури, природничої історії та багато займалися музикою. Брали участь у студентському житті. Осінні канікули використали для поїздки до Альп та північної Італії. Після літнього семестру 1838 року їхні шляхи розійшлися.
Ернст у листопаді 1839 року почав військову підготовку у саксонському війську. Під час перебування у Дрездені спілкувався з письменником Людвігом Тіком, акторкою Софією Шрьодер, оперними співаками Емілем та Едуардом Деврієнтами. Великий вплив на нього мав місцевий придворний капельмайстер Карл Готліб Райсіґер. Багато подорожував. У 1840 та 1841 роках здійснив мандрівку до Іспанії та Португалії, де його кузен Фердинанд був королем-консортом. Також відвідав весілля Альберта з королевою Вікторією у Лондоні. Тісні родинні зв'язки з британським, бельгійським і прусським дворами надалі сприяли набуттю Ернстом політичної ваги. Після вцарювання в Пруссії короля Фрідріха Вільгельма IV відвідав Берлін для вшанування нового монарха та перемовин із ним щодо князівства Ліхтенберг.
В ході служби в армії, брав участь у військових маневрах під Нюрнбергом у Баварії та Шветцінгеном у Бадені, де вперше побачив старшу доньку місцевого великого герцога. У січні 1842 року відбулися їхні заручини. Того ж року вийшов у відставку у званні генерал-майора кінноти й одружився. Молоде подружжя у замку Калленберг навідав Ференц Ліст, який згодом почав сприяти розвиткові музичної творчості Ернста.
Правління Став герцогом Саксен-Кобург-Готи 29 січня 1844 року після раптової смерті батька. Підтримував постійний контакт з Альбертом, який надавав йому порад, оскільки брати були дуже близькими у політичних поглядах. Спершу володарювання Ернста характеризувалося політикою, яка представляла інтереси ліберальної буржуазії, але, після смерті Альберта, з середини 1860-х років погляди герцога почали змінюватися, і надалі він підтримував консервативну Пруссію. Також не надав Саксен-Готі конституції відразу, (Саксен-Кобургу вона була дарована 1821 року його попередником), оскільки прагнув зберегти вільне розпорядження багатими доменними володіннями і, зокрема, лісовими угіддями. Інтенсивні зусилля щодо досягнення федеративної єдності німецьких земель під керівництвом Пруссії здобули йому повагу короля Вільгельма I. Втім, дуже популярний, особливо серед населення Північної та Центральної Німеччини, Ернст II був, значною мірою, зневажений у колі вищої аристократії. Його небога Вікторія Саксен-Кобург-Готська змальовувала дядька як «повністю безхарактерного, брехливого, хвалькуватого інтригана».Im Zeichen von Veste & «Mohr»: Städtische Symbole und Geschichtskultur am Beispiel Coburgs. Inauguraldissertation. Hubertus Habel. Загалом, сучасні джерела характеризують Ернста ІІ здібним, справедливим та дуже популярним правителем.Baillie-Grohman, William Adolph. Sport in the Alps in the Past and Present: An Account of the Chase of the Chamois, Red-deer, Bouquetin, Roe-deer, Capercaillie, and Black-cock, with Personal References and Historical Notes and Some Sporting Reminisces of H.R.H. the Late Duke of Saxe-Coburg-Gotha. London: Scribner. 1896. — стор. 60.
В ході Німецької революції 1848—1849 років декретом від 16 березня ухвалив усі вимоги місцевого революційного комітету від 13 березня 1848 року. Були надані свобода друку, право на зброю, створення представницьких органів і судів присяжних. Також після 1848 року селяни та батраки змогли викупати землю, яку вони обробляли, з герцозької власності. Завдяки своєчасним поступкам, у країні вдалося уникнути великих хвилювань. За словами сучасника, «революція в герцогстві закінчилася радощами та святкуваннями».Відомі кобуржці. Ернст II.
Суттєві частини основних прав із конституції Франкфуртських національних зборів, включаючи повну свободу асоціацій та зборів, були включені до загального основного закону як Саксен-Кобургу, так і Саксен-Готи, у 1852 році; герцогства надалі поєднувалися не особистою, а реальною унією.Закони дому Саксен-Кобург-Готи. Загальне виборче право чоловіків, як і в Законі про вибори Франкфуртського рейху, було також підтверджене і зберігалося до 1918 року. Зібрання т.з. Постпарламенту Готи, яке було приватною зустріччю 148 колишніх членів Франкфуртських національних зборів і пройшло у червні 1849 року, прийняло Готську декларацію, що ратувала за прусський план об'єднання німецьких держав, окрім Австрії.Hans Friedl: Zedelius, Christian Karl Philipp Wilhelm. In: Hans Friedl u. a. (Hrsg.): Biographisches Handbuch zur Geschichte des Landes Oldenburg. Hrsg. im Auftrag der Oldenburgischen Landschaft. Isensee, Oldenburg 1992, ISBN 3-89442-135-5, стор. 820. Ернст II, завдяки проводимій ним політиці та зв'язкам з європейськими династіями, сприймався багатьма як майбутній імператор, але сам він подібних амбіцій не мав.
Як пропагандист німецького ліберального національного руху, герцог прагнув оновлення та об'єднання німецького народу. У роки реакції після революцій 1848 року залишався вірним ліберальним та національним ідеалам, пропонуючи притулок політичним вигнанцям із Пруссії та Саксонії. Для інформування громадськості щодо політики та «для підтримки ідеї імперії та культивування конституціоналізму»Ein neues Gotha. 1853 року заснував «Літературно-політичну асоціацію» (), де, окрім інших, працював відомий письменник і журналіст Густав Фрайтаг, якому герцог надав політичного притулку.Hans-Werner Hahn/Dirk Oschmann (Hrsg.): Gustav Freytag (1816—1895). Literat – Publizist – Historiker. Köln/Weimar/Wien: Böhlau Verlag, 2016 (= Veröffentlichungen der Historischen Kommission für Thüringen. Kleine Reihe, Band 48), 296 стор., ISBN 978-3-412-50368-0. Alfred Dove: Freytag, Gustav. In: Allgemeine Deutsche Biographie. Band 48, Duncker & Humblot, Leipzig 1904, стор. 749–767. Також Ернст ІІ протегував «Національної асоціації»,Існувала у 1859—1867 роках. що пропагувала ліберальний Малонімецький рейх із конституцією Паульскірхе. У 1855 році представив план реформування Німецької Конфедерації.