Барон Зигмунд (Сігізмунд) фон Райшах (; 10 лютого 1809, Відень — 13 листопада 1878, Відень) — австрійський придворний чиновник (камерарій), таємний радник, фельдцейхмейстер австрійської армії, посланник і повноважний міністр від Мальтійського ордену при імператорському дворі у Відні.

Біографія Зигмунд походив зі старого шляхетного роду Райшахів і був третім сином фельдмаршал–лейтенанта і обергофмейстера ерцгерцога Людвіга Юди Таддеуша (1776–1839) та Марії Кароліни, графині Коллоніц фон Коллоград (1769–1826).Antonio Schmidt-Brentano: Die k. k. bzw. k. u. k. Generalität 1618—1815. Österreichisches Staatsarchiv, 1906, S. 80. Він був неодруженим і бездітним.

Військову кар'єру розпочав у 4-му єгерському батальйоні, до якого приєднався в 1828 році в чині лейтенанта. У березні 1831 року він отримав звання оберлейтенанта 38–го піхотного полку, а у вересні 1835 р. звання гауптмана.

На посаді камергера він був призначений сицилійському королю Фердинанду II і російському престолонасліднику Олександру під час їхнього перебування у Відні, потім відправлений до Лондона на коронацію королеви Вікторії та до Санкт–Петербурга на одруження російського престолонаслідника.Joseph Strack: Die Generale der österreichischen Armee: nach k. k. Feldacten und andern gedruckten Quellen. Verlag von Joseph Keck und Sohn, Wien 1850, S. 645 ff.

18 червня 1841 р. в чині майора переведений в 21–й піхотний полк, пізніше, у жовтні того ж року, до 15–го піхотного полку. 9 вересня 1844 р. отримав звання підполковника. 11 вересня 1846 р., у віці 37 років, в званні полковника він був призначений командиром 7–го піхотного полку, яким командував в Італійській кампанії 1848 і 1849 років. Під Міланом і в битві при Санта-Лючії відзначився своєю хоробрістю.C. A. Schweigerd: Oesterreichs Helden und Heerführer: von Maximilian I. bis auf die heutige Zeit. Band 3, Teil 2, Verlags-Comptoir, Wurzen 1855, S. 1182. Проте, його бойові заслуги у Санта-Лючії були перевершені у Куртатоне 29 травня 1848 року. Куртатоне було сильно укріплене і захищене перед в'їздом польовим редутом, оснащеним п'ятьма гарматами. Ворог відбивав усі атаки, поки відділу його полку не вдалося взяти штурмом цвинтар і закріпитися на ньому. Звідти штурмовою колоною полковник брав будинок за будинком: в рукопашному бою, під сильним вогнем ворога по всій місцевості. Його полку вдалося взяти у полон 120 чоловік, захопити три бойові прапори разом з багатьма сотнями зброї та рушниць. За цей героїчний вчинок, який забезпечив армії дуже важливу базу для досягнення перемоги, він був удостоєний нагороді ордена Марії Терезії на прохання капітула ордена. Барон Зигмунд так само відважно бився в сутичці під Гоїто і при штурмі Віченци, де був поранений, але це не завадило йому взяти участь в подальших битвах під Соною і Кустоццей, а також у битві перед Міланом зі своїм полком.

Після переможної другої кампанії проти П'ємонту 30 квітня 1849 року Райшах отримав звання генерал–майораAntonio Schmidt-Brentano: Die k. k. bzw. k. u. k. Generalität 1816—1918. Österreichisches Staatsarchiv, 1907, S. 149. і очолив бригаду 1-го армійського корпусу в Угорщині. Також під час придушення Угорського повстання 1849 р. він відзначився особистою хоробрістю та рішучим керівництвом своїми військами, особливо перед Коморном 2 липня, де він, наступаючи вздовж Дунаю на лівому крилі 1–го армійського корпусу, незважаючи на зустрічний наказ, розгромив ворога біля плацдарму і за короткий час зайняв три редути, захопив три гармати і міномет та взяв у полон близько 60 осіб. Таким же чином він відзначився в бою під Драйшпіцем.

За високі бойові заслуги 9 листопада 1853 р. отримав звання фельдмаршал–лейтенанта та призначений генералом 6–го армійського корпусу. Крім того, 30 січня 1857 року австрійський імператор призначив його почесним шефом 21–го піхотного полку. Під час Австро–італо–французької війни 1859 року дивізія «Райшах» тричі відкидала французьку армію через Навільйо. Генерал був тяжко поранений у битві при Маджентою. В подальшому призначений командувачем 13–го армійського корпусу.

Звільнений у відставку 9 вересня 1859 року. Отримав статус таємного радника 20 грудня того ж року.

Зигмунд Райшах пішов у відставку за власним бажанням 24 червня 1862 року та був удостоєний 28 лютого 1873 року званням фельдцейхмейстра.

Генеалогія

Пам'ять У меморіалі Гельденберга йому встановлено пам'ятник поруч із бюстами діячів Австро-італійської війни (1848—1849), на якому він зображений у колишньому званні полковника.

Нагороди Австрійська імперія:

Командорський хрест Військового ордена Марії Терезії; Командорський хрест Ордену Леопольда; Хрест військових заслуг.

Королівство Обох Сицилій:

Лицарський хрест Ордена Святого Фердинанда «За заслуги» (1836).

Російська імперія:

Орден Святої Анни І ступеня; Орден Святого Станіслава І ступеня (1841); Орден Святого Володимира IV ступеня (1839).

Примітки