Школа морських льотчиків головного північного шляху імені С. О. Леваневського (пізніше — військово-морське мінно-торпедне авіаційне училище) — колишній військово-навчальний заклад військово-повітряних сил ВМФ СРСР у місті Миколаїв.

Історія 20 травня 1927 року у Миколаєві відкрилася перша морська школа льотчиків цивільної авіації. Перший випуск у складі 6 осіб випустився у листопаді 1929 року. До 1934 року школа підготувала 74 льотчики та 15 мотористів.

Школа базувалася на березі річки Південний Буг, дача яхт-клубу № 8. У 1930 році помічником начальника Миколаївської школи з навчальної частини призначили льотчика С. О. Леваневського, він же був старшим інструктором. У квітні 1931 року Леваневський стає начальником школи.

До 1936 року миколаївська школа мала у своєму розпорядженні три стаціонарні аеродроми — у селах Велика Корениха і Сливине, а також на території сучасного району Водопій.

12 серпня 1937 року на чотиримоторному літаку ДБ-А з бортовим номером Н-209, з екіпажем із шести осіб, Леваневський злетів з підмосковного аеродрому з метою перельоту через Північний полюс до США. О 17 годині 53 хвилини зв'язок із літаком, який потрапив у важкі метеоумови, припинився. Пошук виявився безуспішним — екіпаж загинув.

18 серпня 1938 року наказом № 328 начальника головного північного шляху школі морських льотчиків головного північного шляху присвоєно найменування імені С. О. Леваневського:25 вересня 1938 року школа стала підпорядковуватися начальнику управління морської авіації і в ній було розгорнуто військово-морське училище льотчиків-спостерігачів.

Під час Другої світової війни льотчики школи брали активну участь в обороні та контрнаступах радянських військ. Серед них Василь Гречишніков, Микола Гастелло, Віктор Носов, Євген Лобанов, Олексій Єгоров, Петро Блінов.

14 вересня 1945 року військово-морському училищу імені С. О. Леваневського вручено Червоний прапор із грамотою президії Верховної Ради СРСР. Після війни училище складалося з трьох полків та двох ескадрилій:

полк літаків Пе-2; полк літаків Ту-2; полк підготовки штурманів та стрільців-радистів; окрема ескадрилья літаків Ше-2 та Лі-2; навчально-транспортна ескадрилья літаків По-2, Лі-2, Ше-2.

Училище вже готувало не лише льотчиків, штурманів та стрільців-радистів, а й фотолаборантів, фотомеханіків, начальників зв'язку ескадрилій, авіаційних механіків усіх спеціальностей та командирів взводів.

У 1947 році училище перейменували на військово-морське мінно-торпедне авіаційне училище, позбавивши його імені Леваневського.

З 1953 року до закладу стали поступати літаки Іл-28 та УІл-28. Першими їх освоїли заступник начальника училища з льотної підготовки полковник О. Д. Орлов, льотчик-інструктор А. І. Палеєв та командир полку А. І. Жолобатий. Навчання курсантів управління літаком Іл-28 почалося того ж року.

У 1950-ті роки училище виросло до восьми авіаційних полків та окремих авіаційно-технічних баз, окремої транспортної ескадрильї, мінно-торпедної партії, інженерно-будівельного батальйону, авіаційно-ремонтного заводу та кількох підрозділів. Було прийнято на озброєння перший протичовновий літак Бе-6. На цьому літаку відпрацьовувалися основи тактики протичовнової авіації, пройшло бойовий вишкіл ціле покоління морських льотчиків.

У 1952 році розроблено і створено реактивний літак Ту-16. У зв'язку з надходженням на озброєння нової авіаційної техніки виникла необхідність переучування льотного та інженерно-технічного складу бойових полків. Командування ВМФ вийшло з клопотанням до Міністерства Оборони СРСР з метою створення центру авіації ВМФ на базі авіаційного училища в Миколаєві.

На першому етапі літаків Ту-16 в ескадрильї було мало. Вони поступово надходили з бойових полків авіації флотів. Бракувало обладнання, інструментів, штатних засобів підготовки літаків до польотів. Парковки для літаків Ту-16 були не підготовлені, під'їзні шляхи були до них не пристосовані. Тому заправлення літаків та запуск двигунів здійснювалися на магістральних руліжках. Одночасно з формуванням ескадрильї створювалася ТЕЧ.

У грудні 1957 року формування 4-го навчально-літнього центру було закінчено. Ескадрилья розпочала теоретичне переучування льотчиків та штурманів у навчально-літному відділі.

У лютому 1958 року почалися польоти для навчання льотного складу, що раніше не літав літаком Ту-16. У першому півріччі ескадрилья було повністю укомплектована літаками, які переганяли із частин авіації Північного флоту. Почалися інтенсивні польоти з освоєння нових видів бойової підготовки.

У 1958 році всі 12 екіпажів 4-го навчально-літнього мали допуск до інструкторської роботи вдень і вночі.

На базі військово-морського училища та 4-го навчально-літного центру, 10 липня 1959 року, наказом міністра оборони СРСР, директиви Генерального Штабу ВМФ, штабу авіації від 24 серпня 1959 року, навчальний заклад було переформовано у 33-й центр бойового застосування та перенавчання льотного складу авіації ВМФ. Офіційною датою створення 33 ЦБП та ПЛС вважається 5 листопада 1959 року.

Відомі випускники

Гречишніков Василь Олексійович Гастелло Микола Францович Єгоров Олексій Гаврилович Блінов Петро Семенович Яворський Юрій Олександрович Касаткін Віктор Васильович

Джерела

Соловьёв, В. В. (2016). Колыбель авиации ВМФ (рос.). Николаев: «Илион».

Примітки