Яан Яанович Ю́нкур (Іоганн Іоганович, Іван Іванович, ; 12 (24) лютого 1887), Голдре, Феллінський повіт, Ліфляндська губернія, Російська імперія — 27 січня 1942, Північно-Уральський ВТТ, Свердловська область, Російська РСФСР, СРСР) — естонський військовий і дипломат, командувач (1939)), нагороджений вищою військовою нагородою Естонії (Хрестом Свободи)Jaak Pihlau. Auraamat Eesti Vabariigi kaadriohvitseridele. Tallinn: Umara 2007, lk 103. .

Біографія Народився сім'ї селян Яан () та Лійз () Юнкур 24 лютого 1887 в Голдрі (в Омулі Хелмської волості Вільяндімааського повіту). У сім'ї було шестеро братів, серед яких Яан був наймолодшим. Навчався у Гельмській парафіяльній школі () та у Валзькій міській школі (), а також у приватному порядку в Петербурзі . Служив у царській армії з 1908 року вільновизначальним у Двінському 91-му піхотному полку, закінчив Віленське військове училище (в якому навчався з 1909 по 1912 роки), потім служив офіцером у Тарту з 1912 по 1914 рік. З 1914 брав участь у першій світовій війні у складі 271-го піхотного Красносільського полку, був поранений. З квітня 1915 по листопад 1918 року перебував у полоні, після якого повернувся до Естонії. 07.12.1919 року одружився з Ліндою Юнкур (Мяртикуга (), нар. 1898), дітей не мав.Eesti ohvitserid ja sõjandustegelased. 1. kogumik. — Tallinn, 1998

Служба в естонській армії З 1918 по 1940 рік служив в естонській армії. Брав участь в Естонській визвольній війні. Пізніше служив військовим представником Естонії за кордоном і дипломатом (у Литві (1919), Варшаві (Польща, 1919—1923), Парижі (Франція, 1924—1925)), Бельгії (1925—1929)). З 1929 по 1934 роки двічі служив офіцером для доручень штабу армії та двічі — командиром окремого піхотного батальйону. У 1934—1939 роках служив комендантом міста ТалліннСергей Волков. Трагедия русского офицерства — М., 1999, 382 с. — Глава 5. Офицеры в армиях лимитрофных государств (Раздел «Прибалтика»)Яан Юнкур, фотография из архива Välis-Eesti Ühing, 1937 год і одночасно командував Сторожовим батальйоном (Vahipataljon), який займався караульною службою талліннського гарнізонуКомандир таллинского гарнизона полковник Яан Юнкур даёт объяснения журналистам, 12.03.1936, архівна світлина. У 1939—1940 роках Юнкур командував , продовжуючи бути комендантом міста Таллінн . У липні 1940 року залишив як посаду командувача округу Харью, так і посаду коменданта міста Таллінн.

У період служби в естонській армії був членом, керівником, почесним членом рад та опікунських рад різних естонських товариств за кордоном (наприклад, був членом , головою естонського товариства в Парижі, почесним членом ради польсько-естонської товариства), громадських організацій (Талліннської міської ради національної асоціації кавалерів ордену Хреста Свободи (Vabaduse Risti Vendade Ühendus, VRVÜ)) та закладів культури (опікунської ради естонського драматичного театру).

Репресія та смерть Вийшов у відставку 17 серпня 1940 року, після чого працював перекладачем у Народному комісаріаті праці Естонської РСР . 14 червня 1941 року був звільнений з цієї посадиЯн Жункур . Під час червневої депортації 1941 року його заслали 14 червня 1941-го з Нимме разом з дружиною Ліндою. Відправили до Північно-Уральського ВТТ, в табірний відділ Сосьва. Там він захворів та помер 27 січня 1942 року. . Після смерті, 28 лютого 1942 року, особлива нарада призначила Юнкуру найвищу міру покарання за статтею § 58-4 КК РРФСР .

Нагороди

Хрест Свободи 1-го класу 3-го ступеня та 50000 марок . Орден Орлиного хреста 3-го ступеня (1935). Ордени Польщі, Литви та Франції. Пам'ятна медаль на честь 10-річчя незалежності Латвії та визвольної війни.

Література

В. И. Шайдицкий. На службе Отечества. Сан-Франциско. 1963. Стр. 224, 472.

Примітки

Посилання