Варикоз

Варико́з також варико́зне розши́рення вен або варикозна хвороба ( — «вузол, здуття») — захворювання, яке проявляється нерівномірним розширенням вен, збільшенням їх довжини, зміною їх форми — стоншенням венозної стінки і утвореням у ній патологічних вузлів.

Історія і сучасний стан захворювання Варикозне захворювання відоме з давніх-давен, про що свідчать численні згадки про нього в історичних документах. Свідчення про варикоз можна зустріти в єгипетських папірусах, Візантійському зведенні законів про медицину і навіть у Старому Заповіті.

Цю недугу з давнини вважали такою, «що збиває з ніг». Лікувати варикоз у свій час намагалися, щоправда без особливих успіхів, видатні лікарі минулого Гіпократ, Авіценна, Гален і Парацельс.

В Україні здавна варикоз лікували методами народної медицини — за допомогою п'явок.

За статистикою хронічні захворювання нижніх кінцівок і вен є одними з найпоширеніших у дорослого населення. Їхні ускладнення і фонові хвороби, такі як дерматити, целюліт, кровотечі, тромбоз і трофічні виразки часто призводять до тривалої втрати працездатності, а іноді є причиною інвалідності.

Прояви і перебіг варикозу Варикоз — самостійне захворювання судин, які несуть кров до серця (вен), але часто поєднане з іншими захворюваннями, або є їх наслідком. Варикоз має прогресуючий перебіг, що нерідко спричиняє незворотні зміни у підшкірних венах, шкірі, м'язах і кістках.

Найчастіше уражаються вени в легкостискуваних, рухливих тканинах: нижніх кінцівках, прямій кишці (геморой), сім'яному канатику (варикоцеле) та підслизовому шарі стравоходу, не так часто вени промежини (у жінок).

Візуально симптоматику варикоза на ногах виявити легко — він характеризується наявністю розширених і звивистих вен стопи, гомілки і стегна. Варикозне розширення вен спричинює відчуття тяжкості й болю в ногах, швидку втомлюваність і набряклість, нерідко зміни шкіряного покриву.

Варикоз — серйозне захворювання, при якому вени втрачають свою еластичність, розтягуються і розширюються. Цьому сприяють природжена слабкість венозних стінок і неповноцінність їх клапанів, що приводить до ускладнення течії крові й підвищення внутрішньосудинного тиску. Венозні клапани відіграють роль замкі́в: коли кров проходить через клапани, замо́к замикається і не пропускає кров назад. Тільки-но ця система перестає спрацьовувати, кров починає вільно спливати вниз і застоюється в ногах.

Внаслідок цього нерівномірно розширюється просвіт вен — вони вибухають звивистими вузлами. Шкіра над ними стає тоншою та сухішою, легко травмується, а згодом пігментується (спочатку потемніння, а згодом покриття коричневими плямами). Надалі варикоз може ускладнюватися набряками. Підсилюється біль, який особливо непокоїть вечорами (загалом в другій половині дня). Такі ушкодження нерідко ведуть до тромбофлебіту, а порушення живлення тканин — до утворення трофічних виразок (ранок типу екзема, які важко гояться).

Люди з варикозним розширенням вен можуть мати позитивний результат аналізу крові на D-димер через хронічний тромбоз низького рівня в розширених венах.

Теорії виникнення і фактори ризику варикозу Одна з головних причин варикозного розширення вен — ускладнений відтік крові внаслідок тромбозу глибоких вен, здавлення тазових вен вагітною маткою чи пухлиною.

Очевидно, що кров тече по венах ніг знизу вгору, тобто супроти дії земного тяжіння. Це відбувається внаслідок наступних причин-механізмів: тиск крові із артерій (незначний внесок), скорочення м'язів ніг під час руху (діє як помпа), наявність у венах клапанів, що протидіють зворотному протіканню крові (в даній ситуації згори донизу) та зменшують загальний тиск в вертикально розміщеній вені, при перевантаженні спрацьовує система перфорантних вен (між глибокими та поверхневими венами) розподіляючи навантаження.

Саме нездатність цих клапанів виконувати свою функцію і спричинює порушення венозного крововідтоку, що призводить до розтягнення вен. Збільшення просвіту вени, своєю чергою, ще більш погіршує роботу клапана, оскільки він не здатний перекрити просвіт з уже збільшеним діаметром судини. Отже, рух крові вниз посилюється, а вгору сповільнюється, в судині збільшується тиск та поступово розвивається застій крові (венозний застій), і зрештою це означає кільцеву патологію.

Причини виникнення варикозу вивчали численні фахівці.

Усі наявні теорії можна об'єднати в кілька груп: т. зв. гемодинамічна група теорій, прибічники яких вбачають причини варикозу у його пусковому моменті і початків розвитку, тобто розладах гемодинаміки; на їх думку варикоз є наслідком незадовільної роботи клапанного апарату поверхні венозної системи. т. зв. механістична група теорій  — розробники цих теорії переконані у тому, що основними причинами розвитку варикозу є механічні перепони на шляху крововідтоку. теорія про вроджену схильність до варикозу — її апологети і захисники обстоюють переконання, що варикозне захворювання розвивається внаслідок природженої слабкості елементів венозної стінки. т. зв. нейроендокринна теорія, прибічники якої засадничим у виникненні і розвитку варикозу вважають нейроендокринні порушення. т. зв. алергічна група теорій — розробники цих теорій стверджують, що первинним у патології варикозу є імунологічні порушення та алергічні реакції.

Факторами, які спричиняють виникнення цієї недуги, є:

генетичний — вроджена слабкість сполучної тканини; ожиріння; вагітність; професійний  — робота, пов'язана з довгим малорухомим перебуванням на ногах.

Однак професійний фактор (фізична праця ковалів, вантажників тощо або тривале перебування на ногах кухарів, продавців тощо) не має вирішального значення, а тільки сприяє розвиткові захворювання.

Механізм розвитку

Пусковим механізмом у розвитку варикозної хвороби, вважають порушення нормальної роботи венозних клапанів з виникненням зворотного потоку (рефлюксу) крові. На клітинному рівні це пов'язано з порушенням фізіологічної рівноваги між м'язовими клітинами, колагеном та еластичними волокнами венозної стінки.

На початковому етапі, за наявності генетичних чинників ризику та обставин, що провокують хворобу (наприклад, тривале знаходження в положенні стоячи) виникає уповільнення струму венозної крові. При цьому змінюється так званий shear-stress параметр, що являє собою сукупність показників руху крові судиною. На зміну параметра реагує ендотелій. Ендотеліальні клітини запускають механізм, відомий під назвою «лейкоцитарний ролінг».

У силу ще недостатньо вивчених взаємодій, до ендотелію спрямовуються лейкоцити та «катаються» по його поверхні. Якщо фактор, що провокує хворобу, діє тривалий час, то лейкоцити міцно фіксуються до ендотеліальних клітин. Так активується процес запалення, яке поширюється венозним руслом нижніх кінцівок, викликаючи та поєднуючись з дисфункцією ендотеліальних клітин, а потім і ураженням венозної стінки на всю товщину. Найшвидше цей процес відбувається в венозних клапанах, які схильні до постійних механічних навантажень.

Як правило, першими уражаються клапани, піддані максимальному механічному навантаженню. У цьому разі патологічний скид крові відбувається крізь гирло великої та малої підшкірної вени, іноді — крізь великі перфорантні вени. Надлишковий обсяг крові, що виникає в поверхневих венах, поступово призводить до надмірного розтягнення венозної стінки. Зростає загальний обсяг крові, що міститься в поверхневому венозному руслі нижніх кінцівок. Цей обсяг крові продовжує дренуватися в глибоку систему крізь перфорантні вени, та розтягує їх. У підсумку, в перфорантних венах виникає дилатація та клапанна недостатність.

Тепер під час роботи м'язової венозної помпи, частина крові скидається крізь неспроможні перфорантні вени в підшкірну мережу. З'являється так званий «горизонтальний» рефлюкс. Це призводить до зниження фракції викиду при «систолі» м'язової венозної помпи та появи додаткового об'єму в поверхневому руслі. З цієї миті робота м'язової венозної помпи втрачає свою ефективність.

Виникає динамічна венозна гіпертензія — при ходьбі тиск у венозній системі перестає знижуватися до цифр, необхідних для забезпечення нормальної перфузії крові через тканини. Виникає хронічна венозна недостатність. Спочатку з'являються набряки, потім разом з рідиною в підшкірну клітковину проникають формені елементи крові (еритроцити, лейкоцити). Виникає ліподерматосклероз та гіперпігментація. При подальшому збереженні та поглибленні порушень мікроциркуляції та стазу крові, відбувається загибель клітин шкіри і виникає трофічна виразка.

Клінічні ознаки Провідною ознакою варикозної хвороби є розширення підшкірних вен, через яку хвороба й отримала свою назву. Варикозне розширення вен, як правило, з'являється в молодому віці, у жінок — під час або після вагітності. На початкових стадіях захворювання з'являються нечисленні та достатньо неспецифічні прояви. Хворих турбують відчуття тяжкості та підвищеної стомлюваності в ногах, розпирання, печіння та іноді нічні судоми в литкових м'язах. Одним із частих проявів, що з'являються вже на самому початку захворювання, бувають минущі набряки та біль по ходу вен (часто ще не розширення). При варикозі ніг відзначають невелику набряклість м'яких тканин, звичайно в області стоп, щиколоток та нижній частині гомілок. Весь цей набір ознак настільки відрізняється від пацієнта до пацієнта, що практично єдиною вдалою його назвою слід визнати «синдром важких ніг» (не плутати з «синдромом неспокійних ніг»). Не обов'язково наявність цього синдрому призводить до подальшої варикозної трансформації вен. Однак більшість хворих з варикозним розширенням вен нижніх кінцівок на початку захворювання відзначали деякі з перерахованих ознак. Усі вони зазвичай більш виражені у вечірній час, після роботи, або при тривалому стоянні, особливо в спекотну погоду.

Хвороба розвивається повільно — роками, а деколи і десятиліттями. Пізніше до перерахованих суб'єктивних симптомів приєднуються набряки, що регулярно виникають до вечора та зникають до ранку. Спочатку набряки спостерігаються в області кісточок і тилу стопи, а потім поширюються на гомілку. При появі таких набряків слід говорити про хронічну венозну недостатність. Колір шкіри набуває синюшного відтінку. Якщо пацієнти на цій стадії не отримують необхідного лікування, у деяких з них виникає гіперпігментація шкіри гомілок та ліподерматосклероз. У більш запущених випадках виникають трофічні виразки.

Небезпеки хвороби Небезпечна не варикозна хвороба, а тромбофлебіт або флеботромбоз, що з'являються на її тлі. Це призводить до утворення тромбів і запалення (чи навпаки). Тромби можуть звужувати та навіть перекривати просвіт вени, а також, відриваючись від стінки судини, по системі нижньої порожнистої вени потрапляти в судини легені. При цьому може виникнути тромбоз легеневої артерії та її дрібних гілок, що є загрозливим ускладненням, яке інколи закінчується летально. Є ціла низка лікувальних заходів, спрямованих на запобігання цього стану (наприклад, встановлення кава-фільтру), але їх треба починати з консультації флеболога та дослідження згортання крові.

Лікування

Варикозне розширення вен нижніх кінцівок — захворювання хірургічне, тому радикальне його лікування можливе лише хірургічними методами.

Узагальнено всі методи лікування варикозного розширення вен можна поділити на нехірургічні та хірургічні.

Людям, для яких актуальні фактори ризику та які мають спадкову схильність до варикозної хвороби необхідно один раз на 2 роки консультуватися у флеболога з обов'язковим ультразвуковим дослідженням вен.

Методики лікування варикозу

Варто пам'ятати, що лікування варикозу належить до компетенції судинних хірургів, які власне і вправі вирішити, в який спосіб лікувати пацієнта у кожному окремому випадку.