Вя́йно І́лус (; *, Вільянді, Естонія) — естонський письменник-прозаїк.
З життєпису
Народився в родині робітника, навчався у Вільяндіській промисловій школі, яку закінчив у 1946 році за фахом слюсар.
Працював на фосфоритному підприємстві Маарду, торф’яному підприємстві Тоотсі, у 1949–1951 роках у редакції пярнуської газети Töörahva Hääl, у 1951–1953 роках секретарем і редактором газети політвідділу тракторної станції Тистамаа.
У 1956 році 26-річний Вяйно Ілус екстерном отримав атестат про середню освіту (Таллінська середня школа №2).
У 1957-1961 роках він був завідувачем літературного відділу газети Sirp ja Vasara («Серп і Молот»), а в 1965-1966 роках — заступником редактора. У період від 1961 до 1981 року працював у редакції Looming, від 1968 до 1974 року був заступником головного редактора.
Вяйно Ілус — член Спілки письменників Естонії починаючи від 1958 року.
Вяйно Ілус був членом КПРС у 1952—1991 роки. У 1957 році закінчив Республіканську партійну школу.
Творчість Вяйно Ілус дебютував у літературі в 1954 році на щорічному конкурсі оповідань. Публікував коротку прозу в альманасі Võitlev sõna та в журналі Looming, писав статті на актуальні теми літератури та рецензії.
У 1962 році повість Ілуса Kand maas вийшла книгою, в якій розглядаються актуальні проблеми колгоспного життя початку 1960-х років. У 1964 році вийшов роман Sinu sene elu, присвячений становленню покоління, що виросло в післявоєнний період. Наступними були збірки оповідань Muutlike ilmade ajal (1965) і Öösiti on kahjulik mõtelda (1969). Захоплюючий погляд на останні роки довоєнної Естонської Республіки та 1940—41 роки, переплетені з сучасністю. Події 1968 року викладені в романі Tuulekülvid (1968). У 1973 році був надрукований роман Kaotusseis.
У творчості Ілуса переважає сільська проблематика. Письменник подає оригінальних, щойно побачених персонажів із цього середовища. Його підхід до теми є надзвичайно розумним, його стиль — фактологічним; на перший план виходять соціальні проблеми, особливо взаємозалежність характеру людей та їх соціального статусу.
Українською оповідання Вяйно Ілуса «Лотос - дивовижна квітка» було опубліковано в перекладі О. С. Завгороднього в антології «Естонське радянське оповідання» (К.: «Дніпро», 1982, с. 51-60).
Премії та відзнаки
1969 Літературна премія Едуарда Вільде ("Tuulekülvid") 1977 Щорічна літературна премія Юхана Смуула ("Kohe pärast lapsepõlve") 1978 Літературна премія імені Едуарда Вільде ("Kinsli peremehed") 1979 Заслужений письменник Естонської РСР
Примітки
Джерела та посилання Ülo Tonts. Ja teeb temast eelkõige inimese, Eesti Päevaleht