Пітер Ліндберг (уроджений - Пітер Бродбек; 23 листопада 1944 — 3 вересня 2019) — німецький фешн фотограф і кінорежисер.
Він вивчав мистецтво в Берліні та Крефельді, і виставляв свої роботи до закінчення навчання. У 1971 році він почав займатися фотографією і працював у журналі Stern .
У модній фотографії він зобразив разом моделей Лінду Євангелісту, Наомі Кемпбелл, Тетяну Патіц, Сінді Кроуфорд і Крісті Терлінгтон для обкладинки британського Vogue у січні 1990 року, розпочавши еру супермоделей . Він три рази фотографував календар Pirelli (1996, 2002, 2017), зняв кілька фільмів і створив обкладинки для музичних композицій, зокрема «Foreign Affair » Тіни Тернер, «The Globe Sessions» Шеріл Кроу та «I Am.» Бейонсе. . Саша Лютий .
Його роботи були представлені на міжнародних виставках. Ліндберг віддавав перевагу чорно-білій фотографії та зазначав у 2014 році: «Сьогоднішні фотографи мають бути відповідальними за те, щоб звільнити жінок і, нарешті, усіх від жаху молодості та досконалості».
Ранні роки та освіта Ліндберг народився 23 листопада 1944 року в Лісі (Лешно), Рейхсгау Вартеланд, окупована Німеччиною Польща . Дитинство провів у Дуйсбурзі . "Biographical overview", peterlindbergh.net. Accessed 16 November 2011.
У підлітковому віці він працював оформлювачем вітрин в універмагах Karstadt і Horten у Дуйсбурзі. Побувавши з частини Німеччини, розташованої поблизу голландського кордону, Північного Рейну-Вестфалії, він провів літні канікули зі своєю родиною в Нідерландах на узбережжі поблизу Нордвейка . Величезні пляжі та промислове середовище його рідного міста Дуйсбург сильно вплинули на його творчість протягом багатьох років. На початку 1960-х років він переїхав до Люцерна, а через кілька місяців до Берліна, де вступив до Берлінської академії образотворчого мистецтва . Він автостопом доїхав до Арля слідами свого кумира Вінсента Ван Гога . Ліндберг згадував ці роки: «Я вважав за краще активно шукати натхнення Ван Гога, мого кумира, а не малювати обов’язкові портрети та пейзажі, яким викладають у художніх школах». Після кількох місяців в Арлі він продовжив шлях до Іспанії та Марокко, і ця подорож зайняла у нього два роки.
Повернувшись до Німеччини, він вивчав абстрактне мистецтво в Kunsthochschule (Коледжі мистецтв) у Крефельді, Північний Рейн-Вестфалія, у Гюнтера К. Кірхбергера . Під впливом Джозефа Кошута та руху концептуального мистецтва його запросили в 1969 році, ще до закінчення навчання, представити свої роботи в авангардній галереї Деніз Рене. (у 2014 році ці роботи були виставлені на виставці Objets ludiques у Музеї Тінгелі в Базелі . ) Після переїзду до Дюссельдорфа в 1971 році він звернув свою увагу на фотографію та два роки працював допомагаючи німецькому фотографу Гансу Люксу, перш ніж відкрити власну студію в 1973 році. Ставши відомим у своїй рідній країні, він приєднався до родини журналу Stern разом із фотографами Гельмутом Ньютоном, Гі Бурденом та Гансом Фейрером . "Peter Lindbergh", in Photo Box: Bringing the Great Photographers into Focus (London: Thames & Hudson, 2009; ), p.414. Peter Lindbergh: Images of Women" (Germany: Snoeck, 2008; ), p.95.
Кар'єра У 1989 році Лінда Євангеліста, Наомі Кемпбелл, Тетяна Патіц, Сінді Кроуфорд і Крісті Терлінгтон Naomi, Linda, Tatjana, Christy, Cindy by Lindbergh,1990, Los Angeles Times. 1990 "January 1990" Archived Vogue Magazine Archive. Retrieved 10 August 2015., усі молоді, маловідомі моделі, були вперше сфотографовані разом Ліндбергом для обкладинки британського Vogue у січні 1990 року. Кажуть, що ця фотосесія поклала початок ері супермоделей . Обкладинка надихнула співака Джорджа Майкла на те, щоб зняти моделей у відео на його пісню " Freedom! '90 ". Rogers, Patrick (August 2015). "Freedom!", Vanity Fair pp 144-147. Через два роки після зйомок Ліндберга для обкладинки британського Vogue у 1989 році італійський модельєр Джанні Версаче залучив ту саму групу моделей, які на той час швидко наближалися до статусу супермоделі, якщо ще не досягли його, для модного показу Версаче восени/зими 1991 року.
У 2008 році в інтерв’ю з істориком мистецтва Шарлоттою Коттон Ліндберг пояснив:
Використання чорно-білої фотографії було дуже важливим для створення супермоделі. Кожного разу, коли я намагався зняти їх у кольорі, тому що їх краса була близька до досконалості, це виглядало як погана реклама косметики . Завдяки чорному та білому ви дійсно можете побачити, хто вони. Це зменшило комерційну інтерпретацію, яку дає колір. Чорно-біле вражає тим, що воно дійсно допомагає відчути реальність. Першою книгою Ліндберга була «10 жінок», яка вийшла в 1996 році; станом на 2008 рік було продано більше 100 000 примірників. «Образи жінок», випущений у 1997 році як перша всеосяжна монографія Ліндберга, представив визначний огляд портретних фотографій, які Ліндберг зробив за останні десять років.
Він двічі фотографував календар Pirelli, у 1996 та 2002 роках. Останній, у якому вперше використовувалися актриси замість моделей, був знятий на майданчику Paramount Studios Pit Lane News, Pirelli Calendar, Fastdates.com і був описаний мистецтвознавцем Жермен Грір як «найскладніший календар Pirelli». Germaine Greer, "Get your kit on" Archived, The Guardian, 13 November 2001 Ліндберг став першим фотографом за 50-річну історію календаря Pirelli, якого запросили сфотографувати втретє для випуску календаря 2017 року.
Ліндберг співпрацював над двома повними випусками Vogue, які він і його помічник Джетро Гейнс із J.Gaines Studio сфотографували: один був присвячений 30-річчю Vogue Німеччина в жовтні 2009 року , а інший — для Vogue Іспанія в грудні 2010 року ].
У 2015 році «Образи жінок II: 2005-2014» було опубліковано як продовження «Образів жінок» 1997 року. У текстовій частині книги Ліндберг написав наступне:Якщо фотографи несуть відповідальність за створення або відображення образу жінки в суспільстві...тоді, я повинен сказати, є лише один шлях на майбутнє, і це визначити жінок як сильних і незалежних. Це має бути обов’язок сьогоднішніх фотографів: звільнити жінок і, нарешті, всіх від жаху молодості та досконалості. У 2015 році журналістка Сьюзі Менкес написала про творчість Пітера Ліндберга: «Відмова схилятися перед блискучою досконалістю є торговою маркою Пітера Ліндберга — сутністю образів, які зазирають у незабарвлену душу кожної людини, незалежно від того, як знайомий чи відомий хтось із них». У 2016 році, виступаючи на Artforum, Ліндберг заявив, що: «Фешн-фотограф повинен робити свій внесок у визначення образу сучасної жінки чи чоловіка свого часу, відображати певну соціальну чи людську реальність. Наскільки сюрреалістичною є сьогоднішня комерційна програма ретушувати всі ознаки життя та досвіду, ретушувати дуже особисту правду самого обличчя?»
Ліндберг зняв ряд фільмів і документальних фільмів.
У 1991 році фільм «Моделі» знімався в Нью-Йорку, а в головних ролях зіграли Лінда Євангеліста, Тетяна Патіц, Наомі Кемпбелл, Сінді Кроуфорд і Стефані Сеймур .
«Внутрішні голоси» (1999) — документальна драма, присвячена дослідженню самовираження акторської майстерності Лі Страсберга . Він отримав нагороду за найкращий документальний фільм на Міжнародному кінофестивалі в Торонто (TIFF) у 2000 році
Pina Bausch, Der Fensterputzer (2002) був експериментальним фільмом про його подругу Піну Бауш .
У 2008 році Ліндберг і Холлі Фішер зняли «Всюди й одразу» . Розповідає Жанна Моро, фільм складається з перезнятих фотографій Ліндберга, багато з яких неопубліковані, переплетених з уривками з фільму Тоні Річардсона 1966 року «Мадемуазель» . Його світова прем'єра відбулася на кінофестивалі Трайбека в Нью-Йорку в 2008 році після попередньої прем'єри на Каннському кінофестивалі в 2007 році
Пітер Ліндберг – «Жіночі історії» (2019) режисер Жан-Мішель Век’є. Це документальний фільм про життя Ліндберга, а також про його першу дружину Астрід Ліндберг.
Музика У 1983 році Ліндберг сфотографував плакат до фільму Тоні Скотта « Голод» за участю Девіда Боуї, Сьюзан Сарандон і Катрін Деньов, а також обкладинку альбому для саундтреку . У 2002 році він зробив плакат до фільму Педро Альмодовара для фільму «Поговори з нею , а також у 2011 році для документального фільму Шарлотти Ремплінг The Look .
Ліндберг сфотографував багато музичних обкладинок, серед яких сингл Джейн Біркін «Quoi» 1985 року; Сингл Тіни Тернер « Foreign Affair » (1990) і альбом Foreign Affair (1989), і відеокліп на сингл Тернер «Missing You». Ліндберг зняв кавери для The Globe Sessions Шеріл Кроу (1998) і альбому Бейонсе I Am.. . Саша Лютий (2008). Він зняв відеокліп на сингл Лайонела Річі «The Last Party».
Особисте життя Ліндберг розлучився зі своєю першою дружиною Астрід, яка знялася з ним у документальному фільмі «Пітер Ліндберг». – Жіночі історії . Пізніше він одружився з Петрою Седлачек. У Ліндберга було чотири сини: Бенджамін, Жеремі, Саймон, Джозеф і семеро онуків.
Він помер 3 вересня 2019 року в Парижі у віці 74 років Заупокійна меса відбулася в церкві Сен-Сюльпіс у Парижі; серед гостей були Карла Бруні, Шарлотта Ремплінг, Анна Вінтур, Кейт Мосс, Наомі Кемпбелл, Джуліанна Мур, Сальма Хайєк і Франсуа-Анрі Піно .
Виставки
Моделі як муза, Метрополітен-музей, 2009. On Street, C/O Berlin, 2010. The Unknown, Центр сучасного мистецтва Ullens, Пекін, Китай, квітень–травень 2011. Інсталяція Ліндберга, куратор Джером Санс . Відвідувачів було понад 70 тисяч. Невідоме та образи жінок, Павільйон Мештровича, музей HDLU, Загреб, квітень–травень 2014 р. Vogue Like a Painting, Музей Тіссена-Борнеміси, Мадрид, червень–жовтень 2015 р. Натюрморти та портрети Ліндберга були виставлені разом з роботами Ірвінга Пенна, Горста П. Горста та Ервіна Блуменфельда . Гагосян, Париж, вересень–грудень 2014 Гагосян, Афіни, лютий–квітень 2016 р. A Different Vision on Fashion Photography, Kunsthal у Роттердамі, вересень 2016 – лютий 2017. Велика ретроспектива. Включає роботи з раніше невидимих матеріалів від особистих нотаток, розкадровок, реквізитів, поляроїдів, контактних аркушів і плівок до монументальних відбитків. Потім він був представлений в Kunsthalle München в Німеччині (під назвою «Від моди до реальності») і в Reggia di Venaria в Турині. Загалом цю пересувну виставку переглянули понад 400 тисяч людей.
Фільмографія
1991: Моделі: фільм — режисер Ліндберг 1999: Внутрішні голоси — 30-хвилинний драматичний документальний фільм режисера Ліндберга 2001: Піна Бауш – Der Fensterputzer — 30-хвилинний фільм режисера Ліндберга 2008: Скрізь і одразу — режисери Ліндберг і Холлі Фішер 2019: Пітер Ліндберг — Жіночі історії — документальний фільм про життя Ліндберга, режисер Жан-Мішель Век'є
Нагороди
1996: Премія Фонду Реймонда Лоуі . 2014: Нагороджений за його багаторічний внесок у підвищення обізнаності про СНІД на щорічній гала-конференції amfAR у Нью-Йорку на Cipriani Wall Street.
Публікації
Основні публікації
10 Жінки. Ширмер / Мозель, 1996. . З передмовою Карла Лагерфельда . Фотографії Кейт Мосс, Крісті Терлінгтон, Лінди Євангелісти, Сінді Кроуфорд, Ембер Валлетта, Наомі Кемпбелл, Хелени Крістенсен, Клаудії Шиффер, Крістен Макменамі та Тетяни Патіц . Образи жінок. Ширмер / Мозель, 1997. . З передмовою Мартіна Гаррісона . Портфоліо. Assouline, 1999. . З інтерв’ю доктора Антоніо Ріа. оповідання. Arena editions США, 2002. . З передмовою Віма Вендерса . Без назви 116. Ширмер / Мозель, 2006. . На вулиці. C/O Берлін, 2010. . Невідомий. Ширмер / Мозель, 2011. . З інтерв'ю Жерома Санса . Образи жінок 2. Ширмер / Мозель, 2014. . Зі вступним словом Вернера Шпіса, Віма Вендерса та Петера Гандке , Інша історія моди Ліндберга. Taschen, 2016. . З передмовою Тьєррі-Максіма Лоріо. Пітер Ліндберг. Тіні на стіні. Taschen, 2017. .
Інші публікації
Stern Fotografie - Жінки, що палять - Портфоліо №5. teNeues, 1996. . Stern Fotografie - Invasion - Портфоліо №29. teNeues, 2002. . I Grandi Fotografi від Corriere Della Sera. 2006 рік. Частина серіалу з Маном Реєм, Робертом Меплторпом, Гельмутом Ньютоном, Анрі Картьє-Брессоном.