Максимон (планкеонКонформная инвариантность скалярного бозона в теориях типа модели Вайнберга-Салама В. М. Николаенко, К. П. Станюкович, Г. Н. Шикин) — гіпотетична частинка, маса якої дорівнює (можливо, з точністю до безрозмірнісного коефіцієнта порядку одиниці) планківській масі — як припускають, найбільшій можливій масі в спектрі мас елементарних частинок,
M P ≈ 1,2209 ГеВ/c² = 2,176 г. Радіус максимона м.
Таким чином, всі «елементарні об'єкти» можна розділити на елементарні частинки (їхня комптонівська довжина хвилі більша за їхній гравітаційний радіус) і чорні діри (довжина хвилі менша за гравітаційний радіус). Тобто максимон можна назвати елементарною чорною дірою. Планківська чорна діра є межовим об'єктом, вона тотожна максимону, назва якого вказує на те, що це найважча з можливих елементарних частинок. Інший іноді вживаний на її позначення термін — планкеон.
Енергія, що відповідає масі спокою максимона, mPc2 ≈ 5·1028 еВ.
Максимони можуть бути електрично зарядженими і нейтральними, зі внутрішньою гранично великою температурою або бути абсолютно холодними, представлятися чорною дірою 1-го або 2-го роду, мати спін.
1965 року радянський академік М. О. Марков припустив, що існує верхня межа маси елементарних частинок, а 1966 року він припустив існування цієї частинки в природі. Максимон Марков запропонував як частинку, яка є причиною баріонної асиметрії Всесвіту.
Згідно з деякими моделями, чорна діра наприкінці свого життя не зникає без сліду, а залишає після себе стабільний релікт такої ж планківської маси — максимон.
Можливо, максимон визначає масу мінімона. В інших Всесвітах маси мінімона та максимона можуть бути іншими.
Див. також Мінімон — частинка з найменшою можливою не рівною нулю масою на протилежність максимону Фрідмон та планкеон Геон Планківська чорна діра Квантова гравітація Магнітний монополь
Примітки
Література Марков М. А. Элементарные частицы максимально больших масс (кварки, максимоны). «ЖЭТФ», 1967, т.51, с 878. Марков M. А., О «максимоне» и «минимоне» в свете возможной формулировки «элементарной частицы», «Письма в ЖЭТФ», 1987, т. 45, с. 115 О геометрической модели излучающего планкеона Ю. Н. Барабаненков, В. В. Гоняев, К. П. Станюкович Марков М. А. Предельная плотность материи как универсальный закон природы. //Письма в ЖЭТФ. — 1982. Т. 36. С. 214. Сферическая волна скалярного планкеона К. П. Станюкович Ограничение спектра масс фермионов в PT-симметричных системах и их применение в изучении темной материи В. Н. Родионов, А. М. Мандель, Г. А. Кравцова К развитию неэрмитовой алгебраической теории с γ5-расширением массы В. Н. Родионов, Г. А. Кравцова Существенно-нелинейные поля и поляризация вакуума Д. И. Блохинцев Стохастическое пространство и нелокальное поле Д. И. Блохинцев Новиков И. Д. Фролов В. П. Физика черных дыр. М. 1986. Rosen N. General relativity cosmological models without the big bang. «Astrophys. J» 1985, v.297, p.347.