J Sainsbury plc (торгується на біржі як Sainsbury's) — друга за величиною мережа супермаркетів у Великій Британії, що на вересень 2022 року мала частку продажів серед супермаркетів Великобританії у 14,6 %.
Заснована в 1869 році Джоном Джеймсом Сейнсбері як магазин на Друрі Лейн в Лондоні, компанія стала найбільшим британським роздрібним продавцем бакалійних товарів і була ним протягом більшої частини 20-го століття. У 1995 році компанія Tesco стала лідером ринку, обігнавши Sainsbury's, з того часу Sainsbury's посідає друге або третє місце в рейтингу: з 2003 по 2014 рік і в 2019 році її обігнала Asda.
У 2018 році заплановане злиття з конкурентом Asda було заблоковано Управлінням з питань конкуренції та ринків, що мало занепокоєння через централізацію ринку і можливе підвищення цін для споживачів. Холдингова компанія J Sainsbury plc розділена на три підрозділи: Sainsbury's Supermarkets Ltd (включно з магазинами), Sainsbury's Bank і Argos. Станом на 2021 рік, найбільшим акціонером компанії є суверенний фонд багатства Катару Qatar Investment Authority, що має частку 14,99 % компанії. Компанія котирується на Лондонській фондовій біржі та входить до індексу FTSE 100.
Історія Sainsbury's було засновано як партнерство в 1869 році, коли Джон Джеймс Сейнсбері та його дружина Мері Енн відкрили магазин на 173 Drury Lane в районі Ковент-Гарден у Лондоні. Sainsbury починав роботу як роздрібний продавець свіжих продуктів, а згодом почав продавати також фасовані продукти, такі як чай і цукор. Філософія компанії була описана на вивісці біля першого з магазинів: «Якість ідеальна, ціни нижчі» . Магазини мережі мали схожий вигляд, на кожен лондонський магазин відзначався високою чавунною вивіскою «J. Sainsbury», щоб його можна було впізнати здалеку . Компанія започаткувала цілодобову доставку товарів для зручності покупців. У 1922 році J Sainsbury була зареєстрована як приватна компанія "J. Sainsbury Limited'.
Бакалія з'явилася в 1903 році, коли Джон Джеймс придбав відділення бакалійної крамниці за адресою Kingsland High Street, 12, Dalston. Кожен магазин робив доставку додому, оскільки в ті часи було менше машин. Місця для магазинів ретельно вибиралися, перевагу віддавали дверям із центральним входом замість дверей на розі. Це дозволило розмістити більшу кількість продуктів, які можна було зберігати в прохолоді влітку, що було важливо, оскільки не було холодильника .
На час смерті Джона Джеймса Сейнсбері в 1928 році мережа складалася з 128 магазинів. Його місце посів старший син Джон Бенджамін Сейнсбері, який працював як партнер батька з 1915 року. Протягом 1930-х і 1940-х років компанія продовжувала вдосконалюватися і підтримувати лідерство, випереджаючи конкурентів з точки зору дизайну, зручності та чистоти у магазинах. У 1936 році компанія придбала мережу Thoroughgood у Мідлендсі. Онуки засновника Алан Сейнсбері (пізніше лорд Сейнсбері з Друрі Лейн) і сер Роберт Сейнсбері стали спільно керувати компанією в 1938 році, коли їхній батько, Джон Бенджамін Сейнсбері, переніс легкий серцевий напад. Під час Другої світової війни багато чоловіків, які працювали на Sainsbury's, служили на державній службі та на фронті, і їх замінили жінки. Війна була важким часом для Sainsbury's, оскільки більшість магазинів працювали в районі Лондона і були знищені бомбардуваннями або пошкоджені. Товарообіг впав вдвічі від довоєнного рівня. Харчування було нормованим, і одна крамниця в Іст-Грінстеді настільки постраждала від бомбардування 9 липня 1943 року, що її тимчасово перенесли до місцевої церкви, поки будували нову будівлю. Цей магазин добудували в 1951 році.
У 1956 році Алан Сейнсбері очолив компанію після смерті свого батька, Джона Бенджаміна Сейнсбері. У 1950–1960-х роках Sainsbury's активно впроваджувала формат супермаркетів самообслуговування у Великій Британії. Під час поїздки до США Алан Сейнсбері ознайомився з перевагами цього формату та дійшов висновку, що подальший розвиток компанії пов’язаний із супермаркетами самообслуговування площею близько 10 000 м². Перший магазин самообслуговування було відкрито в Кройдоні у 1950 році.
Компанія стала одним із піонерів у розвитку товарів власних торговельних марок, орієнтуючись на пропозицію продукції, зіставної за якістю з національними брендами, але за нижчою ціною. Попри це, темпи зростання мережі були повільнішими, ніж у Tesco.
До 12 липня 1973 року компанія повністю належала родині Сейнсбері, після чого була виведена на біржу під назвою J Sainsbury plc. Це розміщення стало найбільшим на той час на Лондонська фондова біржа. Компанія свідомо заохочувала дрібні заявки з метою розширення кола акціонерів. Один мільйон акцій було зарезервовано для працівників, унаслідок чого значна кількість співробітників стала акціонерами, а вартість їхніх акцій згодом істотно зросла.
Прийом заявок було завершено менш ніж за хвилину: на 14,5 млн акцій надійшли заявки на загальну суму 495 млн фунтів стерлінгів. Після розміщення родина Сейнсбері зберегла близько 85 % акцій компанії.
Більшість керівних посад у компанії займали члени родини. У 1969 році Джон Деван Сейнсбері (згодом — лорд Сейнсбері з Престона Кандовера), представник четвертого покоління родини засновників, перебрав посаду голови від свого дядька Роберт Сейнсбері, який очолював компанію з 1967 року після виходу на пенсію Алан Сейнсбері.
У цей період Sainsbury's розпочала системну заміну магазинів площею близько 10 000 квадратних футів (приблизно 930 м²), розташованих на головних торговельних вулицях, на більші супермаркети самообслуговування площею понад 20 000 квадратних футів. Політика компанії передбачала інвестиції в уніфіковані, добре спроєктовані магазини з акцентом на якість; корпоративним гаслом було «good food costs less at Sainsbury’s».
Протягом 1970-х років середній розмір магазинів Sainsbury’s зріс з 10 000 до приблизно 18 000 квадратних футів (близько 1 700 м²). Перший позаміський магазин із торговельною площею 24 000 квадратних футів (приблизно 2 200 м²) було відкрито на Колдгемс-Лейн у Кембриджі в 1974 році. Останній магазин з обслуговуванням через прилавок закрився в Пекгемі у 1982 році.
Для входу в сектор гіпермаркетів компанія створила спільне підприємство SavaCentre разом із British Home Stores. Перший магазин SavaCentre відкрився у 1977 році у Вашингтоні, графство Тайн-енд-Вір; майже половину його площі, близько 35 000 квадратних футів, займав продуктовий підрозділ. Із поширенням формату гіпермаркетів та зростанням конкуренції з боку Asda і Tesco, було ухвалено рішення відмовитися від окремого бренду. У вересні 1999 року магазини SavaCentre були переформатовані у звичайні супермаркети Sainsbury’s.
У 1979 році Sainsbury’s розширила діяльність у непрофільному роздрібному сегменті, створивши спільне підприємство з бельгійським ритейлером GB-Inno-BM для запуску мережі магазинів формату «зроби сам» під назвою Homebase. У 1996 році компанія утричі збільшила бізнес Homebase, об’єднавши його з мережею Texas Homecare, придбаною в січні 1995 року у Ladbroke за 290 млн фунтів стерлінгів.
У грудні 2000 року Sainsbury’s продала мережу Homebase в межах подвійної угоди загальною вартістю 969 млн фунтів стерлінгів. Продаж магазинів інвестиційній компанії Schroder Ventures приніс 750 млн фунтів, а реалізація 28 земельних ділянок, зарезервованих під майбутні магазини Homebase, забезпечила ще 219 млн фунтів. Ці ділянки були продані материнській компанії мережі B&Q — Kingfisher plc.
Упродовж 1980-х років Sainsbury's інвестувала в упровадження нових технологій: частка продажів, що здійснювалися через каси зі скануванням EPOS, зросла з 1 % до 90 %. У листопаді 1983 року компанія придбала 21 % акцій мережі Shaw's Supermarkets, другого за величиною роздрібного продавця продуктів харчування на північному сході США, переважно в регіоні Нова Англія. У червні 1987 року Sainsbury’s викупила решту акцій цієї компанії, завершивши повне поглинання.
У 1985 році голова правління повідомив, що за попередні десять років прибуток зріс з 15 млн до понад 168 млн фунтів стерлінгів, що відповідало середньорічному сукупному зростанню на рівні 30,4 %. Після коригування на інфляцію реальні середньорічні темпи зростання становили 17,6 %. У 1991 році група Sainsbury повідомила про дванадцятирічний період безперервного збільшення дивідендів на 20 % або більше щороку. За майже такий самий період прибуток на акцію зростав порівнянними темпами.
Також у 1991 році Sainsbury's залучила 489 млн фунтів стерлінгів шляхом додаткової емісії акцій для фінансування розширення мережі супермаркетів. Із поширенням заміських торговельних центрів у 1980-х роках компанія, поряд з іншими великими роздрібними мережами, відкривала магазини в таких комплексах. Серед них — магазин у торговельному центрі Meadowhall у Шеффілді, відкритий у 1990 році (спочатку під брендом SavaCentre), а також магазин у торговельному центрі Merry Hill у Браєрлі-Гілл, Вест-Мідлендс, який розпочав роботу у вересні 1989 року.
У 1992 році Sainsbury’s вийшла на ринок Шотландії, відкривши магазин у Дарнлі; раніше, у 1984 році, в Единбурзі було відкрито гіпермаркет SavaCentre у торговельному комплексі Cameron Toll. У червні 1995 року компанія оголосила про намір вийти на ринок Північної Ірландії, де на той час домінували місцеві роздрібні оператори. У період з грудня 1996 року по грудень 1998 року було відкрито сім магазинів. Ще два проєкти — у Sprucefield (Лісберн) та Holywood Exchange (Белфаст) — не були реалізовані до 2003 року через тривалі судові процеси.
На відміну від Sainsbury’s, яка в Північній Ірландії розвивала переважно нові торговельні об’єкти, Tesco (за винятком одного магазину формату Tesco Metro) обрала стратегію придбання вже існуючих мереж у Associated British Foods.
У 1992 році багаторічний керівник компанії Джон Деван Сейнсбері вийшов на пенсію. Його наступником на посадах голови правління та виконавчого директора став двоюрідний брат Девід Сейнсбері (згодом — лорд Сейнсбері з Турвіля). Це спричинило зміну стилю управління: Девід Сейнсбері дотримувався більш консенсусного та менш ієрархічного підходу, однак не змінював стратегічних орієнтирів і корпоративних уявлень щодо позиціонування компанії на ринку.
До управлінських прорахунків Девіда Сейнсбері та його наступників — Діно Адріано і Пітера Девіса — зараховують відмову від упровадження програм лояльності, небажання розширювати діяльність у сегменті непродовольчих товарів, нерішучість між орієнтацією на якість або на низьку ціну, а також жорсткі практики у відносинах із постачальниками. Це призвело до того, що частина постачальників віддавала перевагу співпраці з Tesco, а не з Sainsbury’s. Додатково негативно позначилася невдала рекламна кампанія за участю Джона Кліза.
Наприкінці 1993 року компанія оголосила про зниження цін приблизно на триста найпопулярніших товарів власних торговельних марок. Це сталося через три місяці після запуску лінійки Tesco Value. Через кілька місяців Sainsbury’s повідомила про падіння рентабельності, уповільнення темпів будівництва нових супермагазинів і необхідність списання вартості окремих об’єктів.
У 1994 році компанія представила новий формат магазинів у центральних частинах міст - Sainsbury’s Central - як відповідь на формат Tesco Metro, який тоді працював у п’яти локаціях. Того ж року Sainsbury’s не вдалося поглинути мережу William Low; як і Tesco, компанія тривалий час не могла повноцінно працювати на ринку Шотландії. У цей період Девід Сейнсбері публічно критикував програму лояльності Tesco Clubcard, назвавши її "електронною версією марок Green Shield Stamps", однак через 1,5 роки компанія була змушена запровадити власну винагородну картку.
Упродовж більшої частини ХХ століття Sainsbury’s утримувала лідерство на ринку супермаркетів у Сполученому Королівстві, проте в 1995 році поступилася цією позицією Tesco. Водночас окремі ініціативи виявилися успішними, зокрема створення роздрібного банку Sainsbury’s Bank у партнерстві з Bank of Scotland.