Іон Аліон БуздуганFull variant given by Buzdugan himself in the 1950s. See N. Scurtu, p. 86 (румунською кирилицею та , народився Іван Олександрович Буздага;Călinescu, p. 1036; Colesnic, pp. 409, 438; Constantin & Negrei (2009), p. 65; Sasu, p. 244Onisifor Ghibu, «Trei luni din viața Basarabiei», in Societatea de Mâine, Nr. 13/1924, p. 283Constantin Poenaru, «Viața bucovineană în Rîmnicu-Vâlcea postbelic (II)», in Revista Română (ASTRA), Nr. 4/2009, p. 14 9 березня 1887 — 29 січня 1967) — бессарабсько-румунський поет, фольклорист і політичний діяч. У 1908 році молодий шкільний вчитель у Російській імперії, він писав вірші та збирав фольклор, наголошуючи на зв'язках Бессарабії з Румунією, і спілкувався з різними діячами-засновниками румунського націоналістичного руху, починаючи з Іона Пелівана. Буздуган був крайнім лівим діячем під час Лютневої революції, але зрештою об'єднався з Національною молдавською партією в опозиції до соціалістів і більшовиків. Він рішуче підтримував унію Бессарабії з Румунією під час існування незалежної Молдавської Демократичної Республіки і, як член її законодавчого органу (Сфатул Церій), працював над її здійсненням. Під загрозою більшовиків він утік до Румунії та повернувся з експедиційним корпусом на чолі з генералом Ернестом Броштяну, будучи одним із делегатів, які проголосували за унію, і одним із високопоставлених осіб, які підписали її проголошення.
У міжвоєнній Великій Румунії Буздуган отримав неоднозначну оцінку як поет-неотрадиціоналіст, водночас обіймаючи посаду представника округу Белць в Палаті депутатів. Там він виступав за децентралізацію та систему земств, але виступав проти бессарабської автономії, а також став відомим своєю яструбиною позицією проти Радянського Союзу, своїм радикалізованим націоналізмом та своїми антисемітськими вибухами. Він був послідовно членом Бессарабської селянської партії, Селянської партії, Національної селянської партії, Селянської партії Лупу та партії Демократичних націоналістів. Деякий час він працював цивільним адміністратором, перш ніж заглибитися у фашистську політику з Румунським фронтом.
Його політична діяльність зробила його об'єктом репресій під час румунського комуністичного режиму, але він уникнув арешту, переховуючись наприкінці 1940-х і на початку 1950-х років. Захищений літературним критиком Перпесіціусом, він згодом знову з'явився, але до часу своєї смерті йому було дозволено публікувати лише переклади з російської літератури під псевдонімами, кульмінацією яких стало посмертне перетворення «Євгенія Онєгіна». З 1990-х років його поетичну творчість було відновлено та переоцінено як у Румунії, так і в Молдові.
Життєпис
Перші роки За оновленими довідниками, майбутній Іон Буздуган народився в 1887 році в Бринзеній-Ной (нині Теленештського району, Молдова) в сім'ї селян Александру та Катерини БуздагиSasu, p. 244, які також мали сім дочок.Zeletin (2012), p. 41 Один запис 1936 року стверджує, що він народився в 1889 році в Буздугені.Politics and Political Parties in Roumania, p. 419. London: International Reference Library Publishers Co., 1936. Обидва села на той час входили до складу Бессарабської губернії Російської імперії, а освіту юнак здобув в учительській семінарії в Байрамчі. Згодом вивчав сільське господарство, право та літературу в російських школах Кам'янця-Подільського та Москви.Sasu, pp. 244—245. See also Basciani, p. 100; Constantin & Negrei (2009), p. 188; Grigurcu, pp. 123—124 Буздуган, який стверджував, що мешкав і дружив з українським поетом Іваном ФранкомZeletin (2012), p. 42, зрештою отримав ліцензію на юридичну практику в Московському університеті.Basciani, p. 100
Під певним впливом творчості Міхая Емінеску Cassian Maria Spiridon, «Eminescu la 1939»}, in Convorbiri Literare, January 2004 він почав писати власні вірші, які публікував у бессарабських журналах з 1905 року під псевдонімом Ніка Романаш (або Романаш, «Ніка, румунський хлопець»).Iorga, O viață…, p. 270 Răzvan Voncu, «O revelație: Ion Buzdugan» , in România Literară, Nr. 25/2015 Інші псевдоніми, які він використовував, включають B. Cogâlnic, Ion Câmpeanu та I. Dumbrăveanu.Sasu, p. 245 Він приєднався до груп румунських націоналістів, які тоді формувалися в губернаторстві, писав для їхньої газети «Basarabia» і, перебуваючи в Кам'янці, встановлював контакти з румунами на схід від Бессарабії.Constantin & Negrei (2009), pp. 65, 188
У 1907—1909 роках, шкільний вчитель у Бурсученах, він був членом Румунського національного клубу, заснованого суддею Іоном Пеліваном. Діяльність там поставила його під нагляд Охранки, а під час наступних репресій він отримав покарання за те, що навчав своїх учнів румунською мовою.Constantin et al. (2011), pp. 70–73 Проте, він залишався активним у націоналістичних колах і до 1913 року підтримував зв'язок із журналом Cuvânt MoldovenescConstantin & Negrei (2009), p. 188, який також деякий час редагував, знову як Н. Романаш. Він також розпочав усе своє життя зі збору румунського фольклору, і, незважаючи на те, що ця робота була придушена російською владою, задокументував фольклорні зв'язки між Бессарабією та іншими регіонами, населеними румунами. Народні пісні його збірок також вказували на невдоволення бессарабців царським самодержавством на противагу твердженням, що вони більше насолоджувалися цим режимом, ніж підтримували Румунію.«Însemnări literare», in Sburătorul, Nr. 14/1921, p. 344
Буздуган пішов добровольцем офіцером російської імператорської армії, брав участь у румунському театрі військових дій. У якийсь момент під час подій Російської революції він і його бессарабський колега, Герман Паня, об'єдналися з революційними крайніми лівими, приєднавшись до Партії соціалістів-революціонерів;Colesnic, pp. 248, 407, 438—439, 443 за іншими джерелами, вони могли навіть бути пов'язані з більшовиками.Suveică, p. 68 На час Лютневої революції Буздуган вступив до Молдавської солдатської організації в Одесі і взявся за пропагандистську роботу серед бессарабських частин російської імператорської армії.Constantin & Negrei (2009), pp. 88–89 Він все ще був активним письменником, спілкуючись зі своїми колегами із Західної Молдавії. До лютого 1917 року він приєднався до літературного гуртка Academia Bârlădeană, ставши близькими друзями з Ґеорґе Тутовеану та Александру Влахуце.Zeletin (2012), pp. 40–43 Перебуваючи на передовій, він допоміг врятувати життя румунського офіцера та письменника-земляка Камила Петреску.Grigurcu, p. 124; Zeletin (2012), p. 41
Національна молдавська партія Після 13 березня 1917 року і Буздуган, і Пантя стали членами Національної молдавської партії Пауля Гора (НМП), рушійної сили румунського націоналізму в колишньому губернаторстві, і були кооптовані до її керівного комітету.Cemârtan, p. 123 Однак, як пізніше зазначив однопартієць Пантелімон Халіппа, Буздуган був категорично проти правих НПМ, які дивилися на «відділення Бессарабії від Росії та її союз з Румунією».Colesnic, p. 438 Доставлений російською армією до Ясси, тимчасової столиці Румунії, він подружився з Михаїлом Садовяну та іншими співробітниками газети «România». Його поштовою адресою була штаб-квартира газети, де також проживав драматург Барбу Штефенеску Делавранча.Zeletin (2012), p. 43 Тому він підтримував контакти з румунськими націоналістами, зокрема з істориком Ніколае Йоргою. Йорга нагадав, що Буздуган був агітований за соціалістичні реформи та критикував румунського короля Фердинанда I, певною мірою підтримував повстання, підтримуване Росією, і підтримував масове дезертирство.Iorga, O viață…, pp. 270—272, 276 Тоді він говорив на «мальовничому» молдавському діалекті, змішаному з російськими неологізмами.Iorga, O viață…, p. 271
10 квітня Буздуган взяв участь у з'їзді вчителів Бессарабії, який очолив Олександр Шмідт і в якому брали участь педагоги всіх національностей. Там він агітував за розкол, закликаючи румунських учителів створити власний «чисто молдавський» конгрес і підтримуючи ідею інтенсивних курсів для формалізації та стандартизації своєї мови. Буздуган намагався переконати свою публіку в тому, що те, що вони називали «молдавською», є таким самим, як румунська, і, щоб підтвердити свою правоту, він зачитав їм фрагменти з Біблії Кантакузина 1688 року.Zeletin (2012), p. 39 Він також виступав за введення латинського алфавіту, заміну кирилиці скрізь, у тому числі в земських школах.Basciani, p. 81; Zeletin (2012), p. 39 У травні, маючи на увазі такі автономістичні цілі, Буздуган, Пантя та Антон Кріхан заснували газету Pământ și Voe під назвою «Орган Партії есерів Молдавії».Colesnic, p. 248 Крім того, разом із драматургом Сергіу Віктором Куйбе заснував народний університет і селянський театр.Sasu, p. 433
Незабаром Буздуган, Ґріґоре Казакліу, Василе Шанцу та Андрей Скобіоала заснували Молдавський комітет Румунського військового фронту, який почав збирати румунську церковну літературу та букварі для боротьби з русифікацією.Constantin, p. 37 Комітет з тривогою спостерігав за спробами Української Народної Республіки включити Бессарабію до своїх кордонів. До Української Центральної Ради надійшов лист-протест, написаний Буздуганом від Бессарабської солдатської організації. У ньому стверджувалося, що «на основі історичних, етнографічних прав, її відмінних звичаїв і економічного становища» Бессарабія мала «безстрокове право на повну автономію».Constantin, pp. 43–44 Буздуган також був одним із засновників трибуни ПНМ і Комітет Солдатул Молдован і повернувся до своєї кар'єри в бессарабській пресі.Colesnic, p. 250; Constantin, pp. 43–44, 355; Sasu, p. 245
За словами Йорги, Буздуган вже проходив «приборкання» і попереджав румунів, що російські радикали готують переворот.Iorga, O viață…, pp. 270, 272. See also Grigurcu, p. 124; Zeletin (2012), pp. 43–44 Сам Буздуган стверджував, що зустрівся з королем Фердинандом, який вітав його, використовуючи цю нагоду, щоб натиснути на нього щодо проведення загальнонаціональної земельної реформи. Наприкінці жовтня 1917 року він брав участь у Молдавському солдатському з'їзді в Кишиневі, де було прийнято рішення про створення Сфатул Церій, законодавчого органу Бессарабії. Під час розгляду справи Буздуган і Тома Ялбе наполягали на приєднанні до Бессарабії румуномовних територій на схід від річки Дністер; хоча цього не відбулося, їхні промови були зустрінуті оплесками іншими делегатами.Constantin, p. 54 Конгрес призначив його членом Організаційного бюро, до якого також увійшли Халіппа, Іон Інкулец, Теофіл Йонку та Пантелемон Ерхан. Це був тимчасовий керівний орган регіону, і він записав ці закони та правила для парламентських виборів того місяця.Constantin, pp. 53–56; Constantin et al. (2011), pp. 87–90
Сам Буздуган був обраний до Сфатул Церій, який представляв повіт Белць,Clark, p. 151 і приєднався до Молдавського блоку, парламентського клубу, який об'єднав колишніх членів ПНМ (неофіційно: «хрещених синів Пелівана») з іншими румунськими націоналістами.Constantin et al. (2011), pp. 89–90, 92–94. See also Colesnic, p. 407 Буздуган і Ерхан підтримали Пелівана як лідера Сфатулу, стикаючись із лівою «Селянською фракцією», меншовиками на чолі з Ойгеном Кенігшацем та нерумунськими депутатами, такими як Крсте Місірков. Ця коаліція віддала перевагу лівому Інкулеце, який не схвалював відокремлення Бессарабії від Російської республіки.Constantin et al. (2011), pp. 92–93 Не дивлячись на протести Буздугана, Пеліван попросив своїх підписників також підтримати Інкулеца.Constantin et al. (2011), pp. 93–94