Деклан Патрік МакМанус OBE ( 25 серпня 1954), професійно відомий як Елвіс Костелло () — англійський співак, автор пісень і продюсер. За свою кар'єру він отримав кілька нагород, у тому числі премію «Греммі» у 2020 році і двічі був номінований на премію Brit Award як найкращий британський виконавецьElvis Costello BRITS Profile BRIT Awards Ltd. У 2003 році його ввели до Зали слави рок-н-ролу. У 2004 році Rolling Stone поставив Костелло під 80 місце у своєму списку 100 найкращих артистів усіх часів.
Костелло розпочав свою кар'єру на лондонській паб-рок сцені на початку 1970-х років, а пізніше став частиною першої хвилі британського панку та нової хвилі, що виникла в середині-кінці 1970-х років. Його дебютний альбом My Aim Is True, який отримав схвалення критиків, вийшов у 1977 році. Невдовзі після його запису він створив Attractions як свою групу підтримки. Його другий альбом This Year's Model вийшов у 1978 році та посів 11 місце за версією Rolling Stone у списку найкращих альбомів з 1967 по 1987 рік. Його третій альбом Armed Forces вийшов у 1979 році, і містить його сингл з найвищими рейтингами «Oliver's Army» (номер 2 у Великій Британії). Усі його перші три альбоми з'явилися в списку 500 найкращих альбомів усіх часів Rolling Stone у 2003 році.
Костелло та Attractions гастролювали та записувалися разом протягом більшої частини десятиліття, хоча розбіжності між ними спричинили розрив у 1986 році. Значна частина роботи Костелло відтоді була сольною артисткою, хоча возз'єднання з учасниками Attractions приписують заслугам група протягом багатьох років. Лірика Костелло використовує широкий словниковий запас і часту гру слів. Його музика спиралася на багато різноманітних жанрів; один критик описав його як «поп-енциклопедію», здатну «відновити минуле на свій власний образ». З 2002 року його гастролююча група (з музикантами, що змінюються) була відома як Imposters.
Костелло був співавтором кількох оригінальних пісень для фільмів, зокрема «God Give Me Strength» із " Grace of My Heart " (1996, з Бертом Бахараком) і «The Scarlet Tide» з «Cold Mountain» (2003, з Ті-Боун Бернеттом). За останню Елвіс був номінований (разом з Бернеттом) на премію «Оскар» за найкращу оригінальну пісню та премію «Греммі» за найкращу пісню, написану для візуальних медіа.
Костелло та Attractions гастролювали та записувалися разом протягом більшої частини десятиліття, хоча розбіжності між ними спричинили розрив у 1986 році. Значна частина роботи Костелло відтоді була сольною артисткою, хоча возз'єднання з учасниками Attractions приписують заслугам група протягом багатьох років. Лірика Костелло використовує широкий словниковий запас і часту гру слів. Його музика спиралася на багато різноманітних жанрів; один критик описав його як «поп-енциклопедію», здатну «відновити минуле на свій власний образ». З 2002 року його гастролююча група (з музикантами, що змінюються) була відома як Imposters.
Костелло був співавтором кількох оригінальних пісень для фільмів, зокрема «God Give Me Strength» із «Grace of My Heart» (1996, з Бертом Бахараком) і «The Scarlet Tide» з «Cold Mountain» (2003, з Ті-Боун Бернеттом). За останню Елвіс був номінований (разом з Бернеттом) на премію «Оскар» за найкращу оригінальну пісню та премію «Греммі» за найкращу пісню, написану для візуальних медіа.
Раннє життя
Деклан Патрік МакМанус народився 25 серпня 1954 року в лікарні Святої Марії в Паддінгтоні, Лондон, і має ірландське походження з боку батька. Він є сином Ліліан Алда (уроджена Аблетт; 1927—2021) та Росса МакМануса (1927—2011), джазового трубача та вокаліста, який виступав з оркестром Джо Лосса та пізніше як сольний акт кабаре. МакМанус-старший став хітом в Австралії (як Дей Костелло) зі своєю кавер-версією «The Long and Winding Road» Beatles у 1970 році.
МакМанус жив у Твікенгемі, Міддлсекс, навчався в католицькій початковій школі Св. Едмунда в сусідньому Віттоні, а потім у середній сучасній RC школі архієпископа Майерса, яка тепер є католицькою школою Св. Марка, у сусідньому Гаунслоу.
У 1971 році 16-річний МакМанус разом із матір'ю переїхав до Біркенхеда — неподалік від її рідного міста Ліверпуль — де разом із Алланом Мейсом він створив свій перший гурт — фолк -дует під назвою «Rusty». Після завершення навчання в коледжі Св. Франциска Ксаверія в Ліверпулі, МакМанус працював на кількох офісних роботах, щоб прогодувати себе, найвідомішою з яких був Елізабет Арден, де він працював клерком із введення даних. Це увічнено в тексті пісні «I'm Not Angry» як «фабрика марнославства». Він також деякий час працював оператором комп'ютера в комп'ютерному центрі Midland Bank у Бутлі.
Він повернувся до Лондона в 1974 році, де заснував Flip City, паб -рок- групу, яка діяла з 1974 до початку 1976 року. Перший запис Костелло в ефірі був з його батьком у телевізійній рекламі для Р. Уайта Lemonade («Я 'm a Secret Lemonade Drinker»), який вийшов в ефір у 1974 році. Його батько співав пісню, а Костелло співав бек-вокал; реклама отримала срібну нагороду на Міжнародному фестивалі реклами 1974 року. Він продовжував писати пісні та почав шукати контракт на сольний запис. У 1976 році він підписав контракт з незалежним лейблом Stiff Records на основі демо-запису. Його менеджер у Stiff Джейк Рів'єра, запропонував співаку, який тоді називався DP Costello, використовуючи Костелло як своє прізвище після сценічного імені свого батька Дей Костелло, почати використовувати ім'я Елвіс на честь Елвіса Преслі.
Кар'єра
1970-ті 25 березня 1977 року Стіфф випустив перший сингл Костелло «Less Than Zero». Чотири місяці потому його дебютний альбом My Aim Is True (1977) був випущений і мав помірний комерційний успіх (№ 14 у Великій Британії, а згодом у Топ-40 у США), а Костелло з'явився на обкладинці у своїх фірмових окулярах великого розміру, що нагадує Бадді Холлі. Костелло не потрапив у чарти зі своїми ранніми синглами, серед яких «Less Than Zero» та балада «Alison». Записи Стіффа спочатку розповсюджувалися лише у Великій Британії, що означало, що перший альбом Костелло та сингли були доступні лише в США як дорогий імпорт. Розлючений тим, що жодна американська звукозаписна компанія досі не вважала за потрібне випустити його записи, Костелло спробував протестувати через Даючи вуличний виступ за межами лондонської конференції керівників CBS Records, і був заарештований за зловживання Через кілька місяців Костелло підписав контракт із Columbia Records (CBS у США).
Підтримку для дебютного альбому Костелло забезпечив американський гурт Clover із західного узбережжя, кантрі-група, що живе в Англії, учасники якої пізніше приєднаються до Huey Lewis and the News і Doobie Brothers. Костелло випустив свій перший великий хіт-сингл "Watching the Detectives ", який був записаний зі Стівом Нівом, Стівом Гулдінгом (ударні) та Ендрю Боднаром (бас) — останні двоє були учасниками групи підтримки Грема Паркера The Rumor. Пісня, додана до американської версії My Aim Is True, містить гострі вірші про те, як насолода телевізійним насильством замінюється реггі-ритмом. Пізніше в 1977 році Костелло сформував власну постійну групу підтримки, Attractions, до складу якої увійшли Стів Нів (фортепіано), Брюс Томас (бас-гітара) і Піт Томас (барабани; не має відношення до Брюса Томаса).
Костелло на сцені Massey Hall, Торонто, квітень 1978 року 17 грудня 1977 року Costello and the Attractions, як заміна Sex Pistols, мали зіграти «Less Than Zero» в Saturday Night Live; однак, наслідуючи бунтарський вчинок Джимі Хендрікса на шоу BBC, Костелло зупинив пісню в середині вступу, крикнувши «Стоп! Стоп!» зі своїм гуртом і замість цього заграв «Radio Radio» — пісню, яка критикує комерціалізацію радіохвиль, яку NBC і Лорн Майклз заборонили їм відтворювати. Згодом Костелло було заборонено брати участь у шоу (заборона була знята в 1989 році), і він отримав значну увагу як розлючений молодий чоловік. Його наполягання на виконанні "Radio Radio"виявився благом для його дебютного альбому, і його популярність вибухнула в США після виступу.
Після туру з іншими артистами Stiff, записаного на альбомі Live Stiffs Live, який містить версію Костелло стандарту Берта Бакарача / Хела Девіда «I Just Don't Know What to Do With Myself» — гурт записав This Year's Model (1978). Деякі з найпопулярніших треків включають британський хіт «(I Don't Want to Go to) Chelsea» та «Pump It Up». Його американська звукозаписна компанія вважала Костелло таким пріоритетом, що його прізвище замінило слово Columbia на етикетці оригінального диску. Перший тур The Attractions Австралією в грудні 1978 року відзначився суперечливим виступом у Сіднеї, коли, обурені тим, що група не вийшла на біс після короткого 35-хвилинного виступу, глядачі зруйнували частину сидінь. До кінця 1970-х років Костелло міцно утвердився як виконавець і автор пісень, а Лінда Ронштадт і Дейв Едмундс досягли успіху з його композиціями.
Під час туру по США та Канаді також було випущено канадський промо- альбом Live at the El Mocambo, який нарешті був офіційно випущений під час бокс-сету 2½ Years у 1993 році.
У 1979 році він випустив свій третій альбом «Збройні сили» (спочатку мав назву «Емоційний фашизм», фраза, яка містилася на внутрішній оболонці альбому). Американські видання включали міні-альбом зі швидкістю 45 обертів на хвилину, записаний наживо в спортзалі Голлівудської середньої школи в Голлівуді в 1978 році. І альбом, і сингл «Oliver's Army» посіли друге місце у Великій Британії, а початковий трек «Accidents Will Happen» отримав широке телебачення. завдяки інноваційному анімаційному музичному відео, режисерами якого були Аннабель Янкель і Роккі Мортон. Костелло також знайшов час у 1979 році, щоб продюсувати дебютний альбом гурту 2 Tone ska revival.the Specials і працював бек-вокалістом на This Is Your Life, альбомі гурту нової хвилі Twist.
Положення Костелло в США деякий час було підірване, коли в березні 1979 року під час п'яної сварки зі Стівеном Стіллзом і Бонні Брамлетт у барі Holiday Inn у Колумбусі, штат Огайо, співак назвав Джеймса Брауна «негром- негром». потім підвищив ставку, оголосивши Рея Чарльза «сліпим, неосвіченим неграм». Кілька днів потому Костелло виступив із суперечкою на прес-конференції в Нью-Йорку, заявивши, що він був п'яний і намагався бути огидним, щоб якнайшвидше завершити розмову, не чекаючи, що Брамлетт принесе свої коментарі пресі. За словами Костелло, «мені стало необхідно обурити цих людей найбільш огидними і образливими зауваженнями, які я міг висловити». У своїх примітках до розширеної версії Get Happy!! Костелло пише, що через деякий час після інциденту він відхилив пропозицію зустрітися з Чарльзом через почуття провини та збентеження, хоча сам Чарльз пробачив Костелло, сказавши, що «п'яні розмови не призначені для друку в газетах». Костелло багато працював у британському Rock Against Racism кампанії як до, так і після інциденту. В інтерв'ю Questlove (барабанщику Roots, з яким Костелло співпрацював у 2013 році) він заявив: «Це засмучує, тому що я не можу пояснити, як я взагалі міг подумати, що ти можеш бути смішним про щось подібне», і далі уточнюючи з: «Вибачте. Знаєте? Настав час сказати це вголос».
Костелло також є завзятим фанатом кантрі-музики та назвав Джорджа Джонса своїм улюбленим кантрі-співаком. У 1977 році він з'явився в дуетному альбомі Джонса My Very Special Guests, записавши пісню « Stranger in the House», яку вони згодом виконали разом у спеціальному шоу HBO, присвяченому Джонсу.
1980