Альбе́рто Вана́ско (, 18 січня 1925, Буенос-Айрес — 11 травня 1993, там свмо) — аргентинський письменник, представник аргентинського літературного авангарду 1950-х років Письменник назвав його роман «Нью-Йорк Нью-Йорк» (1969) «одним із найкращих аргентинських романів ХХ століття».

Біографія Альберто Ванаско народився 18 січня 1925 року в Буенос-Айресі, Аргентина. Він був другим із чотирьох братів. Його оточення було жорстоко покарано кризою 1930 року. Його батько втратив посаду керуючого Муніципальним банком і був змушений переїхати в Сан-Хуан, на ферму, що належала його дідові по материній лінії. Там він розпочав початкове навчання. У 1934 році його сім'я повернулася, щоб оселитися на околиці Буенос-Айреса. Послідовні переїзди та зміни місця проживання між селом і містом разом із типовими економічними проблемами того часу залишать потужний відбиток на особистості автора, що пізніше відобразиться в його творчості. Венаско рано познайомився з англійською, французькою, російською та іспанською літературами.

Під час навчання в Національному коледжі Буенос-Айреса у нього почався інтерес до літератури, і в ці роки він вирішив стати письменником. У віці сімнадцяти років і завдяки фінансовій допомозі тітки він опублікував свій перший роман Прямо на перехресті.

Після смерті батька в 1944 році він брався за будь-яку роботу, яка давала йому необхідну свободу присвятити себе заняттям, які його цікавили — працював у транспортній корпорації, в судах, вчителем математики, перекладачем, водієм таксі, журналістом. 1949 року він одружився з Естер Гонсалес, а через кілька років у нього народився перший син Альберто. Через кілька років вони розлучилися. Потім він поїхав до Нью-Йорка, де працював у видавництві Crown Publishers. 1972 року він подорожував до Європи і оселився в Барселоні.

Після повернення він жив виключно своєю літературною та журналістською працею, займаючись перекладами та спорадично пишучи сценарії для кіно чи телебачення. З 1981 року почався інший етап його життя, більш стабільний і спокійний. Цього року він одружився з Алісією Сьєрра, яка була його супутницею до самої смерті. Від цього шлюбу народилися дві дочки Вікторія і Лус. У свої останні роки він також працював президентом (CONABIP), організації, яка керує всіма популярними бібліотеками в Аргентині. Помер у Буенос-Айресі в 1993 роціFamilia (su viuda e hijos).

Творчість Як автор він звертався до поезії, романів, оповідань, есеїв, наукової фантастики та театру. У Національному коледжі Буенос-Айреса він розпочав свою близьку дружбу з Маріо Трехо, з яким у 1946 році заснував клуб HIGO, рух культурної агітації, який уже в той час сприяв певним хепенінгам (виставки живопису та скульптури, які тривали кілька хвилин) і супроводжувалися поетичними читаннями в центрі Буенос-Айреса, 1946-47)Mario Trejo.

Він був безпосередньо пов'язаний із сюрреалістами та групою Poesía de Buenos Aires, членом якої він був разом з , та . Його друзями також були , , та .

Він був новатором у всіх жанрах. Він експериментував із мовою, заснованою виключно на експлуатації образу та контакті з реальністю. У своєму романі 1947 року Проте Хуан вижив він передбачив формальні досягнення, які роками пізніше будуть приписані французькому неооб'єктивізму, і до Мішеля Бютора він використовував другу особу та майбутній час, порушуючи звичайні формальні апподжиатури.

Його п'єса «Без милосердя для Гамлета», написана разом з Маріо Трехо, отримала муніципальну премію Буенос-Айреса та національну премію Флоренсіо Санчеса (1957). Разом з Пако Урондо керував журналом Zona і був активним учасником журналів Macedonio та Letra y Línea. Як автор наукової фантастики, жанру, який мало розвинений в Аргентині, він опублікував у співпраці з Едуардо Голігорським «Спогади про майбутнє», які мали кілька перевидань, і «До побачення до завтра». Його роман «Нью-Йорк Нью-Йорк» 1967 року грає з часом, оскільки розповідається в протилежному напрямку до плину часу. Його поетична творчість демонструє новаторський намір і перевершує традицію мартінф'єрріста, яка походить від його дружби з Бейлі, завдяки якій він пов'язаний із принципами журналу Arturo. Дуже зацікавлений у філософії, він присвятив себе вивченню праці Гегеля, автора, який, за його словами, дав йому відповіді. У 1973 році він опублікував «Життя і творчість Гегеля», а в 1992 році «Три есе з філософії нашого часу». У 1984 році він отримав премію Konex у галузі наукової фантастики. Його роман «На південь від Ріо-Гранде» отримав Муніципальну премію в 1987 році. У 1987 році Аргентинський фонд поезії нагородив його Великою почесною премієюPrólogo Los muchos que no viven Edición 2011, Ed. Mil Botellas.

Романи Прямо на роздоріжжі (1943) Проте Хуан вижив (1947) Для них вічність (1957) Багато хто не живе (1964) Нью-Йорк Нью-Йорк (1967) Інші побачать море (1977) На південь від Ріо-Гранде (1987)

Оповідання Спогади про майбутнє (1966, у співпраці з Едуардо Голігорським) До побачення до завтра (1967, у співавторстві з Едуардо Голігорським) Спогади про майбутнє (1976) Нові спогади про майбутнє (1977) Ганебні роки (1983)

Поезія 24 абсолютних і два незначних сонети (1945, перевидано в 1971 під назвою «Сонети») Остаточні квартети та триплети (1947) Вона взагалі (1954) Боулдер (1962)

Філософія Життя і творчість Гегеля (1973) Лист моїм дочкам (1991) Три есе про філософію нашого часу (1992)

Театр Немає милосердя для Гамлета (1957, написаний у співпраці з Маріо Трехо)

Примітки

Посилання Альберто Ванаско, Енциклопедія аргентинської наукової фантастики, Axxón. Премія Konex 1984: Наукова фантастика, Альберто Ванаско, Фонд Konex. Редакція блогу Міл Ботеллас 2011, презентація книги Багато хто не живе, 2011.