Кордони Росії змінювалися внаслідок військових завоювань та ідеологічних і політичних об'єднань протягом понад п'яти століть.

У Росії у всі часи обґрунтування експансії починалося зі шкільних підручників. У часи СРСР історія держави починалася з історії держави Урарту, пізніше — з історії східних слов'ян ще до часів Київської РусіДив., наприклад, Владимирова О. В. История. Полный справочник для подготовки к ЕГЭ.— М.: АСТ, 2009. — 320 с. — ISBN 978-5-17-058865-7., Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— 479 с., Дѣтскій Карамзинъ или Русская исторія въ картинахъ издаваемая Андреемъ Прево Коммисіонеромъ Общества Поощренія Художниковъ. Тетрадь 1.— САНКТПЕТЕРБУРГ. Печатано въ типографіи Х. Гинце. 1835..

Відповідно до «ідей, що їх поділяють більшість російських вчених»Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 1., утворення російської держави відбувалося навколо Московського князівства, керівникам якого у боротьбі із конкурентами,— в основному з тверськими князями та НовгородомПособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 51—58.,— наприкінці XV — на початку XVI століття вдалося «завершити об'єднання російських земель»Пособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 58—60.. Цьому також сприяв занепад Золотої Орди, якій до цього часу російські князівства платили данину. що на той час мала назву «Московське царство».

За часів Олександра II продовжувалася політика «просування кордонів» імперії. Внаслідок війни із Османською імперією кордон у Бессарабії просунувся до впадіння Прута в Дунай та до Кілійського гирла. У Малій Азії були захоплені Батум і Карс. 1859 року завершено захоплення східного Кавказу, а 1864 — західного, що викликало масову втечу горян до Туреччини. До Росії відходять китайські землі: за Айгунським договором (1858)— Амурський край, за Пекінським (1860) — Уссурійський. У 1850—1860 роках у Середньоазійському степу загарбницькі прагнення російського уряду призводять до безперервних сутичок та війн. Захоплені значні території, з яких утворені Туркестанський край (1867) та Ферганська область (1873); Бухара та Хіва перетворені на васально залежні територіїМалая Советская Энциклопедия. Том первый. Аа — Ваниль. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1928.— Стб. 214—215..

Радянський Союз де-юре не був правонаступником Російської імперії, фактично ж його комуністичне керівництво здійснювало проімперську політику в питанні територіальної цілісності і, по можливості, «збирання земель» колишньої Російської імперіїПеченкин С. В. «Имперское наследство» и борьба руководства СССР за его возвращение в 30-40-е годы XX века.— Вестник Волжского университета им. В. Н. Татищева.— 2012, № 3 (10).— С. 283—290.Советская деревня глазами ВЧК—ОГПУ—НКВД. 1918—1939. Документы и материалы. В 4-х т./Т. 3. 1930—1934 гг. Кн. 1. 1930—1931 гг./Под ред. А. Береловича, В. Данилова.— М.: «Российская политическая энциклопедия» (РОССПЭН), 2003.— С. 318..

Після розпаду Радянського Союзу керівництво Російської Федерації, проголосило «крах Радянського Союзу … найбільшою геополітичною катастрофою століття», внаслідок якої «Десятки мільйонів наших співгромадян і співвітчизників опинилися за межами російської території.». «Після розпаду радянської імперії сили Росії виявилися серйозно підірваними, вона втратила значні території, і відродити імперську міць і вплив можна тільки з поверненням цих територій»Юрий Апухтин. Русский глобальный проект и восстановление русской империи.—Военное обозрение, 27 ноября 2019. . Від 1991 року практичні дії керівництва Російської Федерації спрямовані на досягнення цієї мети.

Історія Від Балтійського моря до глибин європейської півночі на схід до Сибіру, Уралу та Волги жили численні фіно-угорські племена (звані в той час просто фінами). Невідомо, коли саме вони оселилися на цих землях, але, як зазначав Микола Карамзін, «не було ніякого народу більш давнього на цих землях. Цей народ ніколи не відбирав чужих земель, але завжди поступався своїми».

Історія скандинавських народів часто згадує про дві вільні і незалежні країни фіно-угрів (фінські країни), які існували до утворення Московії: Кіріаландію (простягалася від Фінської затоки до Білого моря і охоплювала сучасні Карамзіну Олонецьку й частину Архангельської губернії) та Біармію (простягалася від Північної Двіни й Білого моря до річки Печори). «Ім'я нашої Пермі є одне із імен давньої Біармії, котру складали Архангельська, Вологодська, Вятська і Пермська губернії»Карамзин Н. М. Предания веков / Сост., вступ. ст. Г. П. Макогоненко; комм. Г. П. Макогоненко и М. В. Иванова;— Ил. В. В. Лукашова.— М.: Правда, 1988.— С. 43—44..

Із уділу Юрія Долгорукого — «Суздальського Залісся», або ж Володимиро-Суздальського князівства, розташованого у басейні річки Оки, верхньої течії Волги та її приток — Шексни і Костроми виросла Московія. Головними містами Суздальського Залісся були Суздаль, Ростов та Владимир (значення). Найдавніші мешканці цього краю — фіно-угорські племена — Долгоруким та його наступниками були асимільовані у московитівПособие по истории Отечества для поступающих в вузы. 2-е изд.: Учеб. пособие. / Ред. коллегия: Орлов А. С., Полунов А. Ю., Шестова Т. Л., Щетинов Ю. А.— М.: Простор, 2004.— С. 35..

«…в північно-східних князівствах, поміж якими було й Московське велике князівство, яке протягом XIV—XV століть почало переростати у провідну державу, руські жили поруч із фіномовними етносами. Врешті більшість автохтонів (меря, мурома і весь) мовно і релігійно асимілювалися в процесі, що тривав декілька століть, і в XIV столітті вони зникають із джерел. Як самостійний етнос у Московській державі збереглася лише західна мордва на східних притоках Оки, яка була підкорена московськими князями в XIII столітті. На північному сході Москва поширювала з XIV ст. свій вплив на зирян і перм'яків, які до того перебували під Новгородським верховенством.»Каппелер Андреас. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад / Перекл. з німецької X. Назаркевич, наук. ред. М. Крикун [=Історія країн світу, 2]. Львів: Вид-во Українськ. Католицьк. Унів-ту 2005. — С. 14.

Анексія Іоаном III Новгорода (1478) остаточно надала Московському великому князівству поліетнічного характеру.

Швидке зростання Російської імперії обумовлювалося не лише прагненням до експансії, але й певною політикою компромісів. Російська політика, особливо на ранніх етапах, відзначалася прагматизмом і толерантністю. Росія рідко пропагувала власну етнічну, расову або ж релігійну винятковість щодо новоприєднаних народів. Причиною поступливості було те, що вона ніколи не мала достатніх ані людських, ані інституційних ресурсів, щоб управляти своєю територією і своїм населенням.

Росія, завдяки експансії, стала велетенською, але, разом із тим, відсталою імперією. Швидке розширення кордонів на південь і схід були свідченням не стільки її власної сили, скільки занепаду Золотої Орди та Османської імперії. На Заході ж і Півночі Росія намагалася конкурувати з імперськими потугами Стокгольма, Берліна, Парижа, Лондона й Відня. Для того, щоб витримувати виклики Заходу, Російська імперія не мала іншого вибору, як «озахіднюватися». Для російського центру це було можливим завдяки готовим ресурсам для цього на західному пограниччі: західні окраїни для Росії стали власним Заходом, як цивілізаційно та економічно розвинутіші за російське етнічне ядро.

Близько середини XIX століття Російська імперія постала перед новою потребою швидкої модернізації і це призвело до парадоксального результату: чим більше докладалося зусиль, тим більше сама імперія приходила до занепаду. До краху імперського проекту модернізації призвело постання модерних націй та масових національних рухів. Імперський центр протягом століть не може дати собі раду з національним питанням, що і є головною причиною внутрішньої слабкості й остаточного розпаду імперії. Як і у випадку зі зміцненням імперії, західні окраїни відіграють провідну роль у її розваліЯрослав Грицак. Передмова.— В кн.: Каппелер, Андреас. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад / Перекл. з нім. Х. Назаркевич, наук. ред. М. Крикун.— Львів: Вид-во Українського Католицького Університету, 2005. — С. IX—X..

Російська народність утворилася з окремих слов'янських племен, а також з інших, головно фінських, землі яких зайняла у прилеглій до Новгорода території та у межиріччі Оки, Волги, Дона. Московський торговий капітал розширював територію Московського князівства за рахунок захоплення сусідніх областей. Колонізація росіянами областей, заселених іншими народами, була проявом колоніальної політики торгового капіталу та російського дворянства. У такий спосіб росіяни розселилися по величезній території від Балтійського моря до Тихого океану, від Північного Полярного моря до Чорного моря й Кавказького хребта, асимілюючи низку місцевих національностей. До XV — XVI ст. було остаточно колонізоване Поволжя, басейн верхів'я Дона, частина Західного Сибіру і землі до узбережжя Білого моря. У XVII — XVIII ст. росіяни у великій кількості розселилися у причорноморському степу, на Північному Кавказі, просунулися на схід у Сибір, а від середини XIX ст. почали наступ на Середню Азію.

Колонізація супроводжувалася насильством над іншими народами і витісненням їх з приналежних їм земель, будівництвом спеціальних ліній (наприклад, «Українська лінія», чи «Оренбурзька лінія», спрямована, головно, проти башкир), острогів, фортець. Влада імперії розглядала колонізаційну експансію як один із засобів пом'якшення незадоволення селянських мас центральних губерній та запобігання повстань на ґрунті малоземелля, шляхом надання урядом земель, захоплених у інших народівМалая Советская Энциклопедия. Том седьмой. Прямая — Скулы. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1930.— Стб. 506—507..

За національним складом населення захоплених територій, попри вжиті заходи з їх зросійщення, мало незначний відсоток росіян. За офіційними даними на 1914 рік він становив у Фінляндії — 0,24 %, у Привісленському краї (тобто Польщі) — 6,7, у Середній Азії — 8,9, у Латвії — 10,5 (1927), у Литві — 2,3 (1928), в Україні — 9,2 (1931Малая Советская Энциклопедия. Том девятый. Тугендбунд—Шверник. — М.: Государственное словарно-энциклопедическое издательство «Советская Энциклопедия» — ОГИЗ РСФСР, 1931.— Стб. 194.). В областях старої російської колонізації,— наприклад, у Західному Сибіру, — навпаки, головну масу населення складали вихідці з Європейської частини Російської імперії (росіяни, українці, білоруси) — 88,7 %Малая Советская Энциклопедия. Том седьмой. Прямая — Скулы. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1930.— Стб. 410..

У малозаселених регіонах, не дивлячись на те, що вони були недавно колонізовані, населення складали майже виключно переселенці. Так, у Далекосхідному краї, площею 2 717,7 тис. км², із загальної чисельності населення в 1 875,2 тис. осіб (1929 рік), було 62,5 % росіян, 16,8 % українців, 2,2 % білорусів, 4,5 % корейців і деякий відсоток китайців. Корінного ж населення налічувалося: тунгусів — 0,7 %, чукчів — 0,6 %, бурятів — 0,5 %, коряків — 0,4 % і ще менший відсоток деяких інших. Стосовно корінного населення політика російської влади «призвела до поступового їх вимирання»Малая Советская Энциклопедия. Том второй. Ванини — Дротики. — М.: Акционерное об-во «Советская Энциклопедия», 1929.— Стб. 728—729.

Відомий політичний діяч В. Ульянов так характеризував національні особливості Російської імперії:

Колоніальна політика російської держави

Земельне питання у колоніях