Маку́хівка — село в Україні, у Полтавській міській територіальній громаді Полтавського району Полтавської області. Населення становить 813 осіб (2001 рік).

До 2020 органом місцевого самоврядування була Ковалівська сільська рада.

Географія Село знаходиться на лівому березі річки Коломак. Вище за течією річки до нього примикає село Андрушки.

На протилежному березі річки — Локомотивне депо Полтава і околиці Полтави — селища Лісок і Новобудова. У 3-х км південніше села проходить автострада Київ — Полтава — Харків (автомобільний шлях ).

Археологія

Поблизу Макухівки знайдено стоянку первісної людини епохи мезоліту (IX — VI тисячоліття до н. е.), але найбільшою кількістю пам'яток представлені тут старожитності доби неоліту (V — III тисячоліття до н. е.): біля Макухівки та в урочищі Біла Гора відкрито цілу групу стоянок людини пізньої кам'яної доби.

Більш відоме поселення культури неоліту ямково-гребінцевої кераміки на Білій Горі — воно займало понад 0,5 гектара на краю мису високого піщаного берега Коломаку. На поверхні видувів археологами тут зібрані численні крем'яні вироби: скребла, різці, ножі, свердла, проколки, сокирки, крем'яні заготовки для їх виробництва — нуклеуси, пластини та відщепи, уламки ліпної кераміки, помережаної ямковим та накольчастим візерунком, уламки кам'яного посуду тощо, що свідчить про існування порівняно довготривалого поселення. Рештки таких же пам'яток виявлені і на південній околиці села, на місці колишнього хутора Триби та на Червоній Горі.

На надзаплавних мисах біля села виявлені також недовготривалі поселення та стійбища індо-арійських племен ямної культури (епохи ранньої бронзи, XXII — XIX ст. до н. е.). Селище зрубної культури знайдене на Білій Горі, а фінальна бронзова доба представлена залишками селища і могильника бондарихинської культури (XII — IX ст. до н. е.).

В Макухівці і на Білій Горі виявлені києво-руські неукріплені поселення XII сто. Життя на майданчику городища продовжувалося щонайменше до XIII — XIV ст., що підтверджується численними знахідками. Так, біля Макухівки була знайдена стулка бронзового масивного хреста-енколпіона. Імовірно, остаточно поселення було знищене у 1399 після поразки у пониззі Ворскли війська Великого князівства литовського на чолі з Вітовтом від золотоординців хана Тимур-КутлукаПолтава. Історичний нарис. на сайті Історія Полтави .

В «Працях полтавської вченої архівної комісії» Іван Зарецький згадував, що «у 1882 році в селі Макухівка на річці Коломак на дюнних пісках пастух знайшов скарб золотих речей, у якому серед іншого був візантійський солід Іраклія, Іраклія Костянтина і Іракліона»Цит. по базі даних Бібліотеки електронних ресурсів Історичного факультету МДУ ім. Ломоносова .

Історія Сучасне село Макухівк' складають її історичні частини — колишні окремі села Грабинівка, Іскрівка Трибівська, та хутір Макухи.

Макухівка і її складові розташовані на лівому березі річки Коломак, біля підніжжя першої піщаної надзаплавної (борової) тераси. На цій терасі розташовувалася археологічна пам'ятка «Біла Гора» — багатошарове поселення за 0,6 км на південь від села. У другій половині ХХ ст. пам'ятка майже знищена видобутком піску та Макухівським сміттєзвалищем.

Грабинівка — одне із найдавніших сіл у долині Ворскли біля Полтави, виникло в другій половині XVII ст. У 1691 половину села Грабинівки універсалом гетьмана Івана Мазепи пере­дано полтавському полковникові Іванові Івановичу Іскрі. Це була північна частина села (на ділянці, де Коломак тече на захід, а потім робить різке коліно і тече на південь). Цю частину села ще на початку ХІХ ст. вказували як окремий населений пункт — Іскрівка (з уточненням: Іскрівка Трибівська, оскільки у володіннях Іскр була ще одна Іскрівка «в Ровнях Коломацьких», біля Чутового). З 1716, коли полтавська гілка роду Іскри вигасла, їхні маєтності перейшли до Кочубеїв, як родичів по жіночій лінії. Вони ще й самовільно захопили решту села Грабинівка. Але 1718 року посполитих Грабинівки передали в підпорядкування Полтавському магістрату. До 1721 козаки цього села входила до Першої Пол­тавської сотні; а з 1721 року — до Другої сотні.

У селі Іскрівка вказана Богословська церква (1781), прихожанами якої були мешканці 64 дворів і бездвірних хат. У Грабинівці в той час церкви не було.

По Коломаку у XVIII ст. було чимало підварків (ферм) козацької старшини й заможних козаків. Власником підварку Макухівського був Василь Макухін (Макуха), який відсту­пився ним у 1761 році бунчуковому товаришеві Павлові Васильовичу Кочу­бею, в якого багато літ служив (буцімто за накопичені борги). Відомо, що Кочубеї правдами й неправдами збільшували свої маєтності. Василь Макуха ж отримав підварок за заповітом від батька. Як можна зрозуміти, підварок (хутір) Макухи розташовувався десь між Грабинівкою й Іскрівкою.

За описом маєтностей підкоморія Павла Кочубея від 1767 року: "В томъ Хуторе подданнихъ ему дворовъ 1 в немъ хатъ 5 амбаров 3 сараевъ 3. В них людей мужеска полу от 1 го до 15 — «11» от 15 до 60 — «10» женска от 1 го до 15 — «10» от 15 до 60 — «7». Всього тоді проживало в хуторі Макухівському 6 родин.

Місцеві жителі бачили й давні захоронення на Білій Горі. Тому не виключено, що назва села «Грабинівка, Грабинці» походить від давнього слова «гробики, гробівці» (кладовище). Дерево граб тут не росло. Хоч не можна виключати варіанту, що назва села перенесена сюди першопоселен­нями.

Назва Іскрівка (Трибівська) з кінця XVIII ст. поступово зникає із вжитку, а назву Грабинівка на початку ХІХ ст. все частіше витісняє назва Макухівка. Іноді використовували одну із цих назв, але найчастіше впродовж ХІХ і на початку ХХ ст. писали назву так: Грабинівка (Макухівка).

Унаслідок закріпачення, посполиті Грабинівки в 1780-х роках перейшли  або у власність Кочубеїв, або із магістратських селян переведені в категорію державних селян. У 1784—1801 роках Грабинівка — дєрєвня поміщицька статського радника Михайла Семеновича Кочубея, після смерті якого її успадкував син Семен Михайлович Кочубей (1778—1835).

Станом на 1859 рік: Грабинівка (Макухівка) було селом власницьким й козацьким при річці Коломаку, по лівий бік Харківського тракту. 94 двори, 589 мешканців (301 жінка + 288 чоловіків).

У 1910 в Макухівці / Грабинівці; Микільської волості мешкало 416 осіб.

У 1926 Грабинівка (Макухівка) було село Грабинівської сільради (із центром у селі Стехівка). Господарств 148, у тому числі 114 неселянського типу. Жителів 679, майже всі — українці.

29 червня 1945 центр сільради село Стехівка Указом Президії Верховної Ради УРСР перейменовано на село Грабинівка. З цього часу колишня Грабинівка отримала однозначну назву — Макухівка. Рішення дивне й антиісторичне. Було б логічніше перейменувати сільраду на Стехівську.

А в 1937—1938 роках південніше Макухівки, на схід від «Білої Гори», неподалік старої дороги на Харків, більшовицький режим влаштував місце захоронення жертв своїх кривавих злочинів. Це місце розкрили в 1980-х, коли відкрили новий кар'єр з видобутку піску (майже відразу ж законсервований). А ще раніше, після Другої світової війни, відкрили піщаний кар'єр, фактично, на пам'ятці археології. Коли кар'єр відпрацювали, то з 1953 р. відкрили на ньому Макухівське сміттєзвалище.

Станом на 2001 рік у Маку­хівці  проживало 813 жите­лів.

У 2017—2020 рр. у складі Степненської сільської територіальної громади (Полтавська область).

Від лютого 2020 — в складі Полтавської мі­ської територіальної громади, на­лежить до Ковалівського ста­ростинського округу, як і су­сідні невеликі села Андру­шки і Соснівка.

12 червня 2020 , відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 721-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Полтавської області», село увійшло до складу Полтавської міської громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно — територіальної реформи та ліквідації Полтавського району (1925—2020), село увійшло до складу новоутвореного Полтавського району.

Масові поховання сталінських репресій

В 1930-х роках, у період сталінських репресій, у розробленому піщаному кар'єрі в урочищі поблизу хутора Триби, розташованому близько 1 км на південь від Макухівки () органами НКВС здійснювалися масові поховання розстріляних. Жертвами режиму були заможні полтавці, військовослужбовці, священики й представники інтелігенції, яких безпідставно звинуватили у шпигунстві, зв'язках із закордонною розвідкою тощоУ Трибах провели мітинг-реквієм пам'яті жертвам політичних репресій. Новини Полтавщини. 16 травня 2010. Точна кількість похованих під Макухівкою невідома. У 1970-х — 1980-х роках поховання піддалися масовому розграбуванню мародерамиОфіційні влади області і міста приховують факт варварського відношення до поховань. Вони заявляють, що захоронення розстріляних в кар'єрі почали знаходити «з початку 90-х років під час розкопок». Див: У Трибах провели мітинг-реквієм пам'яті жертвам політичних репресій..

14 квітня 1990 було проведене перепоховання останків жертв репресій в братській могилі поряд з автотрасою Київ—Полтава—Харків, близько 1,15 км в напрямку Харкова від села КопилиПолтавська область. Природа, населення, господарство. «Полтавський літератор». 1998. За оціночними даними в Трибах перепоховано близько 200 закатованих. У 1995 році на місці перепоховання репресованих встановлено пам'ятний знак.

18 вересня 1941, перед самим приходом німецьких окупантів у Полтаву, у районі між Копилами і Макухівкою зупинився на ночівлю циганський табір, який втікаючи від німців прямував до Харкова. Наступної доби німецьке командування відправило на трасу Київ—Полтава—Харків кілька автомашин з карателями. Усі хто був у таборі — майже тисяча осіб — були розстріляні. Врятувалася тільки одна жінка, яка перед цим пішла в село і повертаючись почула пострілиЗ доповіді історика і краєзнавця Віктора Дмитренка на круглому столі присвяченому Дню Перемоги 3 травня 2012 року. Джерело: За тридцять повоєнних років кількість учасників партизанського руху на Полтавщині зросла з двох до шістнадцяти тисяч. Вечірня Полтава. 10.05.2012..

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКількістьВідсотокукраїнська76894.47 %російська425.17 %угорська10.12 %вірменська10.12 %інші/не вказали10.12 %Усього813100 %

Промисловість, екологія Менш ніж за кілометр від Макухівки розташоване полтавське міське сміттєзвалище. Основний масив Полтавського полігону ТПВ розташований на відстані 300 метрів від населеного пункту. Площа полігону становить близько 16,9 га, а об'єм відходів становить понад 5 млн тонн сміття. За більше ніж 56 років експлуатації полігону кар'єр був повністю заповнений, його кромки піднялись на абсолютні відмітки більше 100 метрів.

Масив звалища з металами та органічними речовинами за годину створює 30 м3 фільтрату, який негативно впливає на підземні водоносні горизонти та питну воду. Озеро фільтрату шкодить природному ландшафту, гризуни, шум від транспортних засобів, пильові продукти руйнують екологію Макухівки.

Макухівці, які потерпають від екологічної загрози, понад п'ять років вимагають закриття полігону. Практичне використання сучасних технологій переробки сміття не тільки б вирішило екологічні проблеми Макухівки і Полтави в цілому, але й забезпечило б комунальні підприємства міста дешевою електроенергієюСуспільне Полтава презентує екологічне розслідування «Макухівка. Звалище обіцянок».

Галерея

Примітки

Посилання Леонід Булава. Село Макухівка: історія.