Барсіна (, між 363 і 357 роками до н. е. — 309 рік до н. е.) — представниця знатного перського роду Фарнакідів і коханка Александра Великого, що народила від нього позашлюбного сина Геракла.
Барсина народилася в сім'ї знатного перського вельможі та сатрапа Геллеспонтської Фригії Артабаза . У 356 році до н. е. Артабаз повстав проти влади перського царя Артаксеркса III. Після провалу повстання у 353 чи 352 роках до н. е. Артабаз разом із сім'єю знайшов притулок при дворі македонського царя Філіпа II у Пеллі. Там, за однією з версій, Барсіна сподобалася юному царевичу Александру.
Після того як Артабаз отримав прощення і повернувся до Персії, Барсіну видали за Ментора, від якого вона народила дочку. Після смерті Ментора вона одружилася з його братом Мемноном, народила сина. Під час походу Александра в Азію Барсіна, як дружина воєначальника Мемнона, як почесна заручниця виявилася при дворі Дарія III. Разом із родичами Дарія у 333 році до н. е. вона потрапила в полон до македонян. Її краса, чудова освіта та гарний характер привернули увагу Александра Македонського. Барсіна, згідно з Плутархом, стала першою жінкою македонського царя, який у юності був байдужий до тілесних радощів. Зв'язок між Барсіною та Александром тривав близько п'яти років. Від Александра Барсіна народила Геракла.
У 327 році до н. е. Александр одружився з Роксаною, тому Барсіна залишила двір і переїхала до Пергам, де й прожила близько 14 років. У 309 році до н. е. вона була залучена у війни діадохів за розділ Македонської імперії і вбита.
Походження. Ранні роки Барсіна походила із знатного перського роду Фарнакідів, що вели свій родовід від перших царів імперії Ахеменідів і керували важливою областю держави Геллеспонтською Фригією протягом цілого століття . Відмінною особливістю предків Барсини було вміння зберігати лояльність перським царям і водночас вибудовувати добрі стосунки з греками. У V столітті до н. е. Фарнакіди еллінізувалися і стали брати активну участь у справах сусідніх грецьких полісів .
Батьком Барсини був Артабаз II, який близько 363 року до н. е. одружився з сестрою відомих воєначальників Ментора і Мемнона Родоських. Згідно з античними джерелами у нього народилися 11 синів і 10 дочок . Не виключено, що відомості Діодора про кількість дітей Артабаза, так і про те, що всіх їх народила одна жінка, помилкові. Точна дата народження Барсіни невідома. В історіографії наводять кілька датувань — 363, 360 та 357/356 роки до н. е.
У 356 році до н. е. Артабаз повстав проти влади перського царя Артаксеркса III. Після провалу повстання у 353 чи 352 роках до н. е. Артабаз разом із сім'єю знайшов притулок при дворі македонського царя Філіпа II у Пеллі. У Македонії Барсіна здобула грецьку освіту та привернула увагу спадкоємця престолу Александра .
Повернення до Персії. Шлюби з Ментором та Мемноном Родоськими Через деякий час швагер Артабаза Ментор знову вступив на службу до персів і брав участь у придушенні повстання в Єгипті. У 342 році до н. е. він був призначений головнокомандувачем у приморських азійських провінціях. Він зміг отримати прощення для Артабаза і Мемнона, які повернулися в Азію. Барсіну видали за Ментора, якому Артабаз був зобов'язаний поверненням на батьківщину. Цей шлюб міг бути запорукою союзу між полководцем Ментором та Артабазом. Від Ментора Барсіна народила дочку. Усього у Ментора було три дочки, двох з яких, швидше за все, народили інші жінки. Після смерті Ментора у проміжку між 340 та 338 роками до н. е. Барсіну видали за Мемнона. Можливо, мотиви шлюбного союзу мали той же характер, як і за одруження з Ментором. У другому шлюбі Барсіна народила сина . Можливо, йдеться про Мемнона, який згаданий у псефізмі 327/326 років до н. е. Народних зборів Афін, «чиї предки Артабаз і Фарнабаз допомагали афінянам».
Другий чоловік Барсіни Мемнон успішно керував перськими військами під час азійської експедиції македонян 336—334 років до н. е. у Малу Азію. Після початку походу Александра Мемнона було призначено командувачем флоту в Егейському морі, де також вів успішні військові дії. Барсіна з дітьми відправили до двору Дарія III. Офіційним приводом було забезпечення їхньої безпеки, хоча історики не виключають інших причин. Грецьке походження Мемнона давало привід ставитись до нього з підозрілістю. Дружини та діти воєначальників при дворі царя царів були свого роду заручниками та запорукою їхньої вірності. У 333 році до н. е. під час облоги Мітилени на Лесбосі Мемнон захворів і помер, а Барсіна овдовіла вдруге .
Стосунки з Александром Македонським У 333 році до н. е. після поразки Дарія III у битві при Іссі Барсіна разом з іншими дружинами та дітьми перських вельмож потрапила під Дамаском у полон до македонян. Незабаром вона стала коханкою Александра Македонського. Згідно з Плутархом, до одруження македонський цар був байдужий до тілесних радощів і "не знав, крім Барсіни, жодної жінки" . В античних джерелах та сучасній історіографії є дві версії любовного зв'язку Александра та Барсіни, які не є взаємовиключними — особистісна та політична. Плутарх характеризує Барсіну добре вихованою жінкою, яку відрізняв хороший характер. Можливо, що вона була першим дитячим захопленням юного царевича . Про наявність особистісного фактора у взаєминах Александра та Барсіни свідчить їхня тривалість близько п'яти років з 332 по 327 рік до н. е. Історики також вказують і політичний мотив. Зв'язок з представницею однієї з найзнатніших сімей в імперії Ахеменідів був вигідний Александру. Наполовину персіянку, наполовину гречанку Барсіну могли сприймати уособленням культурного альянсу між двома народами. У цьому контексті можна розглядати і пораду воєначальника Парменіона своєму цареві "зблизитися з цією красивою та благородною жінкою" . Можливо, Парменіон хотів через Барсіну зміцнити своє становище при Александрі.
Статус Барсіни при дворі Александра залишається неясним. Можливо, вона була заручницею македонського царя, проте античні джерела не використовують термін щодо Барсіни. Можливо, на неї поширювалося розпорядження Александра про збереження за полоненими під Дамаском знатними жінками їхнього колишнього статусу. Історик М. Брозіус доводив, що Барсіна не могла бути матір'ю законних спадкоємців, оскільки була чужинкою і не належала до царського роду. Можливо, Барсіна знаходилася при дворі Александра на становищі «жінки царя», середньому між дружиною та наложницею.
Македоняни сприймали взаємини свого царя з Барсіною як належне. Для них Барсіна була бранкою, вдовою одного з ворожих воєначальників, законним трофеєм Александра.
У 330 році до н. е. батько Барсіни Артабаз, який до кінця зберігав вірність Дарію III, із синами здався в Гірканії Александру. Македонський цар прийняв їх з усіма почестями . Артабаз навіть був призначений сатрапом Бактрії та Согдіани. Таку «милість» Александра легко пояснити його взаєминами з Барсіною.
Близько 327 року до н. е. Барсіна народила Геракла, первістка Александра. Ім'я хлопчика було обране невипадково. Міфологічний герой Геракл вважався родоначальником царської династії македонських царів Аргеадів, а також народним героєм. У тому ж році Александр узяв за дружину бактрійську князівну Роксану. Після цього Барсіна з сином пішла в Пергам. Місто знаходилося в межах колишньої сатрапії батька Барсіни Артабаза, де, ймовірно, у Фарнакідів залишилися великі володіння. Очевидно, за рік до цього в Пергам поїхав сам Артабаз, який попросив Александра відправити його на спокій.
Одруження Александра з Роксаною та від'їзд у Пергам не призвели до опали родини Барсіни. На масовому весіллі в Сузах у 324 році до н. е. дочка Барсіни від Ментора була віддана за дружину другу і наварху Александра Неарху, а сестри Апама і Артоніда видані за воєначальників Птолемея і Евмена . На весілля, мабуть, запросили також матір нареченої Неарха Барсіну. Там же Александр узяв за дружину старшу дочку Дарія III, яку, згідно з Плутархом, звали Статирою, а згідно з Арріаном — Барсіною. Такі різночитання імен в античних джерелах призводить до закономірної плутанини в історіографії. Так, наприклад, історик А. С. Шофман писав, що «Александр одружив Евмена з сестрою своєї перської дружини Барсіни». М. Л. Гаспаров стверджував, що Плутарх ототожнював двох тезок — дочок Артабаза та Дарія. Зміна імені дівчини після шлюбу була стандартною практикою. Так, під час весілля ім'я змінила мати самого Александра, та й на весіллі в Сузах сестра самої Барсіни Апама стала Артакамою. Відповідно дочка Дарія під час шлюбу з Александром могла змінити ім'я Статири на Барсіну, або навпаки з Барсіни на Статиру.
Історик Вільям Тарн вважав усю історію про взаємини Александра та Барсіни вигаданою. Він доводив, що юний Геракл був самозванцем, вірніше пішаком у війні діадохів, які оголосили його сином Александра. Можливо, історія про зв'язок царя з Барсіною була придумана ретроспективно, щоб пояснити появу постаті Геракла на політичній арені . Аргументи, викладені у статті 1921 «Heracles Son of Barsine», були детально розібрані у статті «Alexander, Barsine and Heracles» 1975 року. В цілому, думка У. Тарна не знайшла визнання в історіографії.
Після смерті Александра Македонського За повідомленням Квінта Курція Руфа, після смерті царя в 323 році, ще до пологів Роксани, Неарх на зібранні у Вавилоні спробував заявити про права Геракла (племінника своєї дружини) на престол: «Ні для кого не може бути дивно, — сказав він, — що царська велич личить лише кровним спадкоємцям Александра. Проте чекати царя, що ще не народився, і обходити вже існуючого не відповідає ні духу македонців, ні стану речей. Є у царя син від Барсіни, йому треба передати діадему». Однак Птолемей (між іншим, одружений з сестрою Барсіни) став заперечувати проти спадкоємця від будь-якої з персіянок: «Варто нам перемагати персів, щоб служити їхньому роду». Тоді виступив Арістон, нагадавши: «Коли Александра запитали, кому він передасть царство, він сказав, що хоче, щоб воно дісталося найкращому; сам же він визнав за найкращого Пердікку, якому і передав перстень. Він був не один при вмираючому, і цар, обвівши всіх очима, вибрав з натовпу друзів саме його, щоб передати йому перстень. Отже, йому було завгодно, щоб вищу владу було передано Пердиці». За Юстином, кандидатуру хлопчика запропонував не Неарх, а Мелеагр: "не слід відтягувати рішення і чекати пологів Роксани; нема чого чекати, що народяться якісь царі, треба використовувати вже народжених. Хочуть вони хлопчика, — так у Пергамі вже є син Александра на ім'я Геркулес, народжений Барсіною". Пізніше царями були проголошені новонароджений син від Роксани Александр IV і одночасно брат Александра Філіп III Аррідей .
Античні джерела пояснюють відмову у визнанні Геракла новим царем перським походженням Барсіни. Юстин наводить слова Мелеагра: «не личить, щоб македоняни брали собі царів, у яких жилах тече кров тих, чиї царства вони зруйнували». Сучасні історики не вважають цей аргумент основним. На момент смерті Александра Барсіна з сином вже кілька років перебували в Пергамі і про їхнє існування забули. Потенційне право Геракла як первістка Александра на престол можна було легко проігнорувати. До того ж, реальна влада перебувала в руках діадохів, яких родичі Александра цікавили лише тією мірою, якою вони могли служити їх власним інтересам.
Між 321 та 319 роками до н. е. за наказом регента Македонської імперії Антипатра Барсіну з Гераклом перевезли до Македонії, проте пізніше відпустили назад у Пергам .