Личинкотерапія () — метод очищення відкритих ран за допомогою личинок деяких мух, наприклад, синьої або зеленої м'ясної мухиЛ. І. Фали, 2012, С.163. У США цей метод отримав назву «Maggot debridement therapy» (очищувальна личинкова терапія), у Великій Британії — «Biosurgery» (біохірургія) .

Личинки каліфорид харчуються мертвою тканиною, вони не мають зубів і не кусаються, тому що використовують екстракорпоральне попереднє травлення (позатравне травлення) — вони виділяють травні соки для розрідження їжі, яку потім вживають. Личинки використовуються або у вільному розташуванні в рані, або у вигляді марлевого мішка, що міститься на рану, через яку відбувається харчування личинок, однак такий спосіб значно знижує ефект.

Історія Відомо, що цей метод застосовувався ще за правління Наполеона. Формально — спосіб лікування опаришами був відкритий у Першу світову війну доктором Вільямом Байєром з медичної школи Джонса Хопкінса в Балтіморі. Він описав випадок, коли на полі бою санітари знайшли двох поранених солдатів, які залишалися без лікування близько доби. Коли з них зняли одяг, то в ранах виявили тисячі личинок, проте в ранах тканини були чисті і рожеві.

У 1940-х роках, терапія личинками, здавалося, зникла з широкої медичної практики ймовірно, через широку доступність антибіотиків, а також можливо, також через удосконалення методів хірургічного лікування. До кінця 1980-х років резистентність до антимікробних препаратів ставала дедалі поширенішою, стали зростати випадки пролежнів та виразок діабетичної стопи, і традиційний догляд за ранами був помітно неадекватним для зростаючої кількості стійких ран. Це стало фоном для низки дослідницьких питань: як терапія личинками порівнюється з сучасними методами лікування ран? Терапія личинками – це контрольований терапевтичний міаз (зараження личинками живого хазяїна). Його контролюють шляхом вибору безпечного та ефективного виду та штаму, хімічної дезінфекції для видалення мікробів з личинок, утримання личинок у спеціальних пов'язках, які запобігають їхньому виходу з рани без супроводу, а також за допомогою заходів контролю якості протягом усіх процесів розведення та виробництва. Не всі види є безпечними та ефективними. Личинки, дозволені для продажу в Сполучених Штатах, належать до штаму LB-01 Phaenicia (Lucilia) sericata.

Механізм дії Існує поширене упередження, що личинка може «заживо поїдати» тіло людини або тварини, проте, насправді, опариші харчуються тільки омертвілими тканинами, і їхнє масове поширення на тілі ще живої людини або тварини говорить про важке ураження частини тіла некрозом. Личинки уповільнюють процес гниття, живлячись омертвілими тканинами, і не чіпаючи живих.

Опариш виділяє природний антибіотик сератицинЦілющі властивості опаришів вчені пов'язують з придушенням імунної системи 10.12.2012, який дозволяє личинці спокійно харчуватися мертвими тканинами, що містять небезпечні бактерії і одночасно дезінфікувати живі тканини тварини/людини, перешкоджаючи їх подальшому гниттю. Крім того, личинки здатні зупиняти подальші запальні процеси, вони виділяють алантоїн — речовину, яка перешкоджає роботі рядів білків, що викликають запальну реакцію в тканинах. Пригнічення імунітету дозволяє опаришам спокійно харчуватися омертвілими тканинами без ризику бути атакованими імунною системою живого організму.

Метод втратив популярність у зв'язку з відкриттям антибіотиків.

Хірургічні личинки Для личинкотерапії використовуються спеціально вирощені личинки певних видів мух (родів Lucilia, Calliphora), достатньо ефективним виявилось для лікування інфікованих ран у хворих із цукровим діабетом.*

Частина науковців, пропонує вирощувати стерильні личинки певних видів мух, позаяк «природні» мухи можуть бути небезпечними і здатними занести патогенні мікроби в рану.

Комахи виробляють дуже велику кількість антимікробних та фунгіцидних пептидів, перебуваючи у первинному септичному осередку (септичній травмі). Вони вибірково реагують на різні групи мікроорганізмів, найпростіші гриби, а також грампозитивні та грамнегативні бактерії.

Хірургічні личинки з давніх часів використовувалися для загоєння та стерилізації ран. За часів Кримської війни ці личинки активно використовували хірург М. І. Пирогов.

З клітин хірургічних личинок синьої м'ясної мухи Calliphora vicina у відповідь на бактеріальне зараження було виділено комплекс антимікробних пептидівLinger, R.J., Belikoff, E.J., Yan, Y. et al. Towards next generation maggot debridement therapy: transgenic Lucilia sericata larvae that produce and secrete a human growth factor. BMC Biotechnol 16, 30 (2016). https://doi.org/10.1186/s12896-016-0263-z FLIP7 ().

Побічні дії Біль або дискомфорт , пов'язані з терапією видалення личинок, спостерігаються у 5–30% оброблених ран. Біль зазвичай виникає через перші 24 години, оскільки личинки збільшуються в розмірі. Біль зазвичай добре контролюється анальгетиками, але якщо ні, зняття пов'язки та вивільнення личинок негайно припинить дискомфорт.

Утилізація Іноді пов'язки від личинок можуть відшаровуватися, особливо якщо їх залишити на місці більше 48 годин. Втікачі, яких не спіймають, заляльковуються та вилітають зі своїх сховищ через 1-2 тижні вже дорослими мухами. Хоча ці мухи ще не достатньо дорослі, щоб відкладати яйця, вони можуть завдавати шкоди. Більше того, «використані личинки» та мухи є, по суті, мобільними фомітами (забруднювачами (контамінованими) патогенними мікроорганізмами, які можуть передавати інфекцію). Тому пов'язки повинні надійно утримувати личинок, а всіх личинок необхідно зібрати в кінці циклу лікування та утилізувати як інші інфекційні відходи пов'язок.

Див. також Дренування (медицина) Міази

Примітки

Джерела

Посилання Личинкотерапія гнійних ран 21 квітня 2018 р. О возможностях применения личинкотерапии при лечении золотистого стафилококка 2015

Личинкотерапия