Мирослав Якович Я́года (23 серпня 1957, с. Волсвин, Львівська область — 11 березня 2018, Львів) — український маляр, графік, поет, прозаїк, драматург та сценограф. Цільний і чесний у своїй багатоманітній творчості, «український Гоя»Так вперше назвали Мирослава Ягоду на його персональній виставці в Австрії . , був визначною фігурою українського мистецького андеґраунду.
Біографія Народився в селянській родині, закінчив школу в смт Гірник Львівської області, навчався (але не закінчив студій) у Червоноградському гірничому технікумі. У 1975—1977 роках служив у радянській армії За словами Мирослава, він служив у десантних війсках у Забайкальському військовому окрузі. Його мати пригадувала, що «…як йшли інші хлопці в армію, то він прийшов у воєнкомат і сказав, що „я ніде не вчуся, ніде не працюю“. Я навіть не знала. А тут прийшла повістка, хлопці йдуть в армію, він йде в армію». .
З 1980 року замешкав у Львові, спершу у майстерні знайомого скульптораПро своє перше місце проживання у Львові Мирослав згадує так: «Підвал. На вулиці Зеленій, отака маленька пивниця. Волога, нари і все. Мене пустив до себе скульптор»., а з 1985 року — у своїй майстерні (підвал з двох кімнатСпочатку орендував приміщення, яке згодом приватизував (оплатою були шість його картин, отриманих Львівською міською радою і згодом переданих Львівській картинній галереї). «Я не ходжу ні в яку церкву. А церква — в мене в майстерні. От і все. Це мій храм» .) на вул. Марченка, 4 (тепер вул. Тершаковців); тут він жив і працював до останнього дня.
У 1981—1987 роках заочно навчався в Українському поліграфічному інституті ім. Івана Федорова на відділі «Графіка». У період навчання розписував церкви у Вінницькій, Львівській і Тернопільській областях.
Поступово увійшов у львівський мистецький світ, але залишався осторонь, провадив досить відлюдкуватий спосіб життя. Вже наприкінці 80-х став культовою фігурою місцевого андеґраунду, а його пивниця-«храм»«…Складається з двох кімнат… У першій кімнатчині диван стіл і стелаж із книгами — що не завжди характерно для художників. У другій власне майстерня, а водночас і кубло, де Мирослав спав … В цій невеликій пивниці було місце і для великої бібліотеки, яку часто і щедро поповнювали численні відвідувачі…» — так описує майстерню Тарас Возняк . Цікаво, що вже після загибелі Олександра Аксініна Мирослав брав книжки зі східної філософії та культури з його бібліотеки (через Таню Сіпер-Білинську). — особливим місцем у Львові, через яке «переходила довжелезна вервиця візитерів»«Через його майстерню, як через майстерню якогось кабаліста переходила довжелезна вервиця візитерів»..
Брав участь у виставках і арт-акціях у Львові, Києві, Одесі, Харкові, але здебільшого за кордоном: у Польщі, Австрії, Угорщині, Німеччині. 2001 року працював у Ґраці (Австрія) як стипендіат міжнародної програми Cultural City Network.
Помер 11 березня 2018 року у своїй майстерні, похований у с. Волсвин Сокальського району.
Художня творчість Малювання завжди було важливою частиною життя Ягоди«Я з дитинства малюю, — зазначав Мирослав, —… класичний малюнок спокійно малюю. Бо експресія моя, символіка, вона базується на фундаменті».. Своє художнє кредо, вже добре сформоване і глибоко пережите, він виголошує у 2006 році у «Трійці варварів», своєму мистецькому маніфесті: «…художник повинен поставити знак запитання, щоби віднайти себе і пройти до історії… Вийти поза картину, за її рамки — то зробити крок в Універсум. Пензлі сховані в голові. Зблиск картини щораз більше поглинає поза свідомість, як пожива для підсвідомого Я. В картині сповнюється багатовимірність через внутрішньопредметне діяння»Маніфест «Трійця варварів», вперше проголошений 2006 року..
Дуже цільний і водночас надзвичайно різноманітний феномен художньої творчості Ягоди — від поверхневої фіксації межевих станів до складно осяжних за масштабом метафізичних полотен«Ким був Мирослав Ягода для львівського, а загалом й українського середовища, ще довго буде відкритим питанням, адже його роботи вкрай нерівномірні й коливання між речима створених ним — від поверхневої фіксації межевих станів до складно осяжних за масштабом метафізичних полотен».– можна умовно поділити на два головних періодиТарас Возняк визначає ці два головних періоди творчості Ягоди як «психоделічний» і «семіотичний» .: Ранній (1990-ті роки), здебільшого інтроспективний період, коли митець заглиблювався у свої пережиття та вболівання, коли найважливішим був сам творчий акт і пов'язані з ним глибокі емоції та психічні стани. Тому полотно чи графіка, які поставали в цьому творчому акті, були радше вторинними, і навіть не дуже зберігалися. „Для того, щоб малювати потрібне пережиття і то страшне пережиття. Мене цікавить не картина як продукт, мене цікавить пережиття, коли я малююЗ інтерв'ю .“ — це творче кредо Ягоди особливо визначальне для його мистецтва того часу. Для живопису й графіки цього періоду характерна експресивна композиція (деструкція — це парадоксальна концепція гармонії„І не треба композиційної певної постави, колористики. Здійснюється руйнування плями і лінії, гра, стрибок через зображення до розбитого на безліч дзеркальних скалок ніщо. Лінія — це основа прориву в вічну порожнечу, до її гармонії і цілісності. І гармонія досягається через деструкцію — це парадоксальна концепція гармонії, віднаходження нового ритуального знаку гри по дорозі в Ніщо, в якому трагічне й комічне сплітаються…“.) і „психоделічна“ манера, переважно „зіркові“ композиції з домінуванням чорного кольору. В той час малювання було і певною терапією для митця, засобом боротьби з його психічним розладом. Пізній (2000-ті роки), здебільшого екстроспективний період, коли митець активізував діалог зі світом — являє свої видіння і ділиться пережитим, автобіографічним. В цьому „семіотичному“ періоді митець далі не зображував навколишніх реалій, але винайшов певну візуальну мову, перейшов „до більш інтелектуалізованої, а тому більш стриманої, майже афористичної манери“»…Він спирався не на емоції, а на ним самим сконструйовані інтелектуальні конструкції. З часом вони склалися в цілий універсум — семантичне, знакове поле, код МЯ. Його полотна стають «картами», які умовно описують відомі лише Ягоді простори" .. Змінився й його живописний стиль — «колорит стає надзвичайно яскравий… у сюжетах з'являється якесь умиротворення, виражене в статичних композиціях і спокійному мазку»Таня Жмурко завважує, що «…зображення більше нагадують наївні картинки, з локальним кольором і дитячим спрощеним малюнком» .. Саме тоді рамки суто візуальних засобів стали вже надто вузькими для митця. Він розширив своє поетичне сприйняття — і додав до художньої матеріалізації мовну (прозу та поезію) і театральну (п'єси і сценографію), його «живопис перепливав у слово»«Його мислення було передовсім поетичним, живописним. Наче живопис перепливав у слово, а слово перепливало у живопис» .. В останні роки Ягода майже полишив живопис, але продовжував писати вірші.
Загалом, уся художня творчість Ягоди — це створення своєрідних «ментальних дзеркал»«…Картини Мирослава Ягоди виступають в ролі ментальних дзеркал: у них люди можуть побачити себе і зафіксувати відповіді на свої питання» .: «Я малюю свій світ, щоб ті, хто його спостерігав, знаходили, що сидить у них»«Maluję swój świat, by ci, co go oglądają, znaleźli to, co w nich samych siedzi» .. У широкому контексті, живопис Ягоди продовжує європейську експресіоністичну лінію Гойї — Мунка — Бекона, з трагічним світовідчуттям, сприйняттям світу як території страху, передчуттям катастрофи, гротеском і містикою .
Графіку та живопис Ягоди використовували для оформлення друкованих видань, наприклад, літературного альманаху «Королівський ліс», журналу «Fronda», «Книги Ґебріела», а також журналу-самвидаву «Кремнюк».
Літературна творчість Доповнюючи свою художню діяльність прозовою та поетичною творчістю, Ягода і тут не задовільнявся традиційними засобами і «добував кров слів»Ягоду «…цікавить особлива пожива, спрага його — нетутешня, він „добуває кров слів“, експериментує на вістрі, на вертикалі виживання…». — створював свою живу афористичну мову зі своїми звуками і неологізмами, стилістичними фігурами, інтонацією та авторським акцентом на словах. Саме так він вводив читача і у свій образний світ та семантичне поле, і у відчуття, які сам інспірував.
1991 року М. Ягода вперше опублікував підбірку своєї поезії «Божевільня» у журналі «Авжеж» (№ 6), 1992 року — у журналі-самвидаві «Кремнюк». Згодом своїм коштом (завдяки фінансовій допомозі друзів) видав чотири поетичні збірки: «Черепослов» (2002), «Дистанція Нуль» (2006), «Сяймо» (2008), «Паралельні світи» (2011), які він публічно презентував. «Черепослов» і тексти драматичних та поетичних творів були представлені на літературному вечорі Асоціації українських письменників; «Сяймо» — на поетичному вечорі у клубі-кафе «Квартира № 35». Він створив цікаву традицію — відзначати свій день народження презентацією нових поетичних доробків. Зокрема, на його п'ятдесятиріччя, 22 серпня 2007 року у львівському театрі імені Л. Курбаса відбувся ювілейний вечір художника з презентацією поетичної збірки «Дистанція Нуль». 2011 року Ягода відсвяткував своє 54-річчя у формі поетичних читань-перформансі «Пульс» в арт-кафе «Квартира 35», де він також представив нову збірку «Паралельні світи». 2020 року родина митця видала поетичну збірку "Скоро буду"Таку записку Мирослав залишав на дверях, коли виходив з майстерні.. Його вірші перекладено польською та німецькою мовами.
1997 року була опублікована повість М. Ягоди «Вóйна малого жорстокого числа» з авангардною «розірваною» технікою письма, як українська ремінісценція на твір Г. Гейне «Ідеї. Le Grand»Так визнав цю повість О. Гуцуляк. Повість була вперше опублікована в скороченому варіанті на сторінках журналу «Кур'єр Кривбасу» (№ 67/70, 1997), а у повному вигляді — в антології "Приватна колекція: Вибрана українська проза та есеїстика кінця XX століття.– Львів: Літературна агенція «Піраміда», 2002 .
У травні 2006 року М.Ягода брав участь в програмі фестивалю нового українського мистецтва «24 hours.UA» (каталог проекту) на Міжнародному мистецькому симпозіумі De Novo у Centrum Sztuki Współczesnej Zamek Ujazdowski (Варшава, Польща). Він провів поетичне читання «Ягоди усіх країн, єднайтеся!» та перформанс «Рибалка — віддзеркалення».
2008 року М.Ягода взяв участь в проекті «Еклезіаст інша абетка» художньої студії «Антресоля» під егідою Культурно-Мистецького Центру НаУКМА в КиєвіСуть проекту полягала у створенні простору-провокації, придатного для співіснування з іншими між- або мультижанровими мистецькими акціями., де представив свій мистецький маніфест «Трійця варварів».
Театральна творчість Від 2000-х років драматургія та сценографія теж доповнювали художню творчість митця і стали ще одним засобом, додатковою мовою, щоб описати лише йому відомі простори й світовідчуття «семіотичного» періоду.
2000 року п'єса «Ніщо» вийшла друком у літературному альманасі «Королівський ліс»Альманах «Королівський ліс» з творами львівських літераторів був оформлений графікою Ягоди, яка створила візуальну структуру видання.. «Я писав про зброю художника… Художник розмовляє з мольбертом. І жінка — якби примара, чи натурщиця, хто його знає. Отакі діалоги, дії. Про пустку, так скажемо» — резюмує п'єсу Ягода. П'єсу перекладено німецькою мовою.
2002 року режисер театру «Небо» Марія Верес поставила п'єсу «Ніщо» за сценарієм і сценографією Ягоди в приміщенні академічного театру ім. Марії Заньковецької.
М. Ягода тісно співпрацював з закарпатським режисером Атіллою Віднянським. 2001 року вони разом створили сценографію до п'єси «Зимова казка» за мотивами творів Вільяма Шекспіра, поставленій у Національному театрі в Будапешті. 2003 року А. Віднянський поставив п'єсу «Ніщо» угорською мовою в Закарпатському обласному угорському драматичному театрі у Береговому. Їхня спільна робота — це також постановки п'єси «Дзяди» Адама Міцкевича в Береговському театрі (2001) та п'єси «Вінок Шекспіра» в Театрі замку Дьюла (2005).