Іван Іванович Величко (1787—1858) — російський військовик, генерал-майор, участник Вітчизняної війни 1812 року, придушення польского повстання 1830 року і Кримської війни (1853—1856). Життєпис Народився в селі Замостя, поблизу Прилук Полтавської губернії. Походив з козацько-старшинського і дворянського роду, заснованого дідом, 1-м полковим осавулом Прилуцького полку Війська Запорозького (1742–1764) Яковом Степановичем Величком Борис Гузь. Прилуцькі дворяни Велички. .
Батько, Іван Якович Величко, відставний поручик, до дворянства зарахований 1790 р., служив у Прилуках земським суддею, був власником 292 кріпаків.
Освіту отримав у батьківському маєтку в приватному пансіоні для дворянських дітей, створеному відомим українським педагогом і письменником П.П. Білецьким-Носенком .
Вступив на державну службу у вересні 1801 р., служив канцеляристом у Прилуцькому повітовому земському суді, в травні 1803 р. був проведений губернським реєстратором. З листопада 1804 р. по квітень 1807 р. продовжував службу в Чернігівському наказі громадської опіки Борис Гузь. Генерал К.І. Величко – невідомі сторінки біографії..
У квітні 1807 р. став ад'ютантом начальника земського війська Ніжинського повіту Чернігівської губернії.
Після семи років цивільної служби обрав військову кар'єру, вступивши в кінці 1807 р. юнкером у новосформований Лубенський гусарський полк, а 20 вересня 1808 р. отримав перший обер-офіцерський чин корнета. Учасник Вітчизняної війни 1812 р., брав участь у справі під Мозиром. У 1813 р. в чині поручика (1810) став кавалергардом, у складі Кавалергардського полку брав участь у закордонному поході російської армії 1813–1814 рр. Закордонний похід російської армії 1813–1814 рр., учасник боїв під Лейпцигом і Фершампенуазом, отримав чин ротмістра.
У 1815 р. переведений в Ліфляндський кінно-єгерський полк, а з 1820 р. продовжував службу в Єлисаветградському уланському полку, в 1826 р. – майор. Відзначився у придушенні польського повстання 1830–1831 рр., був учасником штурму Варшави, отримав чин підполковника (1831).
З 1832 р. командував Новомиргородським уланським полком, а в 1835 р. затверджений його командиром та отримав чин полковника (1837).
У 1841 р. звільнився зі служби з мундиром і повним пенсіоном через смерть дружини – треба було виховувати неповнолітніх дітейБорис Гузь. Прилуцькі Велички на Тамбовщині.. З 1844 р. поновився на військовій службі, командував Ризьким драгунським полком.
У 1851 р. отримав чин генерал-майора і був призначений командиром 2-ї бригади у складі Київського і Інгерманландського гусарських полків (6-а Легка кавалерійська дивізія). У 1852 р. отримав відпустку на 6 місяців для лікуванняВысочайшие приказы по военному ведомству. Приказ от 16 ноября 1852 года. – Санкт-Петербург.. Брав участь у Кримській війні 1853–1856 рр., знаходився в Криму, але через хворобу кілька битв пропустив.
Помер 1 (13) березня 1858 р., похований у селі Березівка Тамбовського повіту Тамбовської губернії.
Сім’ї Перша дружина – Надія Кондаурова, діти: Надія Іванівна Величко, нар. 1824; Анна Іванівна Величко, нар. 1825; Софія Іванівна Величко, нар. 1828; Іван Іванович Величко, (1829–1911); Віра Іванівна Величко, нар. 1830; Любов Іванівна Величко (Соболевська), нар. 1832; Єлизавета Іванівна Величко, нар. 1833; Олександра Іванівна Величко (Скорятіна), нар. 1834. Друга дружина – Єлизавета Григорівна, вроджена Золотарьова, діти: Маргарита Іванівна Величко; Леонілла Іванівна Величко; Костянтин Іванович Величко, (1856–1927).
Нагороди Св. Володимира 4-го ступеня з бантом (1814). Польська відзнака за військове достоїнство Virtuti Militari 3-го ступеня (1831). Св. Георгія 4-го ступеня (1832). Св. Станіслава 2-го ступеня (1834). Св. Анни 2-го ступеня (1845). Св. Володимира 3-го ступеня (1850). Примітки
Джерела та література Сергей Владимирович Волков. Генералитет Российской империи: энциклопедический словарь генералов и адмиралов от Петра I до Николая II, Том 1. – С. 245.
Сборник биографий Кавалергардов. По случаю столетнего юбилея Кавалергардского её Величества Государыни Императрицы Марии Фёдоровны полка: под ред. С. Панчулидзева. – Книга III. – Кавалергарды с 1801 по 1826 гг. //СПб – 1906. – С. 261.
Гузь Борис. До історії Чернігівщини. Персоналії, біографії, події.– Кривий Ріг: Видавець Чернявський Д.О., 2021. – 360 с. – С. 7-32. Борис Гузь. Прилуцькі дворяни Велички. Борис Гузь. Прилуцькі Велички на Тамбовщині. Борис Гузь. Генерал К.І. Величко – невідомі сторінки біографії.