Ван Цзінвей ( — ), народився як Ван Чжаомін, широко відомий під псевдонімом Цзінвей, був китайським політиком. Спочатку він входив до партії лівого крила Гоміндану, очолюючи уряд в Ухані в опозиції до правого уряду в Нанкіні. Після невдалих спроб співпраці з Комуністичною партією Китаю він проявляв дедалі більш антикомуністичну позицію. Співпраця з японцями змінили його політичні погляди на ультраправі.
Протягом останніх двадцяти років життя Сунь Ятсена Ван був його близьким соратником. Після смерті Суня у 1925 році Ван почав політичну боротьбу з Чан Кайші за контроль над Гомінданом, але програв. Попри розбіжності з Кайші Ван залишився в Гоміндані до початку, у 1937 році, Другої японсько-китайської війни, після чого він прийняв запрошення від Японської імперії сформувати в Нанкіні колабораціоністський уряд, який би підтримував Японію. Ван служив главою держави в японському маріонетковому уряді, поки не помер незадовго до закінчення Другої світової війни. Його внесок залишається дуже суперечливим серед істориків. Хоча його все ще вважають важливим учасником Синьхайської революції, його співпраця з Імператорською Японією є предметом академічних дебатів, його часто вважають зрадником у Війні опору, а ім'я стало синонімом зради.
Молодість й освіта
Ван народився у повіті Саньшуй, Гуандун, але походив з Чжецзяна. У 1903 році Ван отримав можливість поїхати до Японії як міжнародний студент коштом уряду династії Цін. У 1905 році він приєднався до організації Тунменхой. Ван почав звинувачувати династію Цін у тому, що вона стримувала Китай і робила його надто слабким для боротьби з експлуатацією західних імперіалістичних країн. Під час перебування в Японії, Ван став близькою довіреною особою Сунь Ятсена, а пізніше — одним із найважливіших членів раннього Гоміндану. Він був серед китайських націоналістів Японії, на яких вплинув російський анархізм. Він написав низку статей у журналах, які редагували Чжан Реньцзе, У Чжіхуей та група китайських анархістів у ПарижіBiographical Dictionary of Republican China. Eds. Howard L. Boorman and Richard C. Howard, (New York: Columbia University Press, 1970), pp. 369—370..
Рання кар'єра У роки, що передували Синьхайській революції (1911), Ван активно виступав проти уряду Ціна. У цей період він здобув популярність як чудовий оратор і рішучий прихильник китайського націоналізму. Його ув'язнили за змову у вбивстві регента, принца Чуна. Ван охоче визнав свою провину на суді. Він перебував у в'язниці з 1910 року до Учанського повстання наступного року. Після звільнення він став зразком національного герояThe Biographical Dictionary of Republican China. Eds. Howard L. Boorman and Richard C. Howard, (New York: Columbia University Press, 1970), pp. 370—371..
Під час і після Синьхайської революції політичне життя Вана визначалося його протистоянням західному імперіалізму. На початку 1920-х років він обіймав кілька постів у революційному уряді Сунь Ятсена в Ґуанчжоу та був єдиним членом найближчого оточення Суня, який супроводжував його в поїздках за межі території, контрольованої Гомінданом протягом кількох місяців до смерті Суня. Багато хто вважає, що незадовго до смерті Суня, взимку 1925 року, він склав його заповіт. Він вважався одним із головних претендентів на заміну Суня на посаді лідера Гоміндану, але зрештою поступився Чан Кайші, втративши контроль над партією та армієюSpence, Jonathan D. (1999) The Search for Modern China, W.W. Norton and Company. pp. 321—322. .. Очевидно, Ван втратив контроль над Гомінданом до 1926 року, коли після інциденту з військовим кораблем у Чжуншані Чан успішно відправив Вана з родиною у відпустку до Європи. Для Чана було важливо відвести Вана від Гуандуну, поки Чан виключав комуністів з Гоміндану, бо Ван тоді був лідером лівого крила Гоміндану, особливо симпатизуючи комуністам і комунізму, і, можливо, виступив проти Чана, якби той залишився в КитаїBarnouin, Barbara and Yu Changgen. Zhou Enlai: A Political Life Hong Kong: Chinese University of Hong Kong, 2006. p. 34. . Retrieved 12 March 2011..
Суперництво з Чан Кайші
Лідер уряду Уханя Під час Північного походу Ван був провідною фігурою в лівій фракції Гоміндану, яка закликала до продовження співпраці з Комуністичною партією Китаю. Хоча Ван тісно співпрацював з китайськими комуністами в Ухані, він був філософськи налаштований проти комунізму та з підозрою ставився до радників Комінтерну ГомінданаDongyoun Hwang. Wang Jingwei, The National Government, and the Problem of Collaboration. PhD Dissertation, Duke University. UMI Dissertation Services, Ann Arbor, Michigan. 2000, p. 118.. Він не вірив, що комуністи можуть бути справжніми патріотами чи справжніми китайськими націоналістамиDongyoun Hwang. Wang Jingwei, The National Government, and the Problem of Collaboration. PhD Dissertation, Duke University. UMI Dissertation Services, Ann Arbor, Michigan. 2000, p. 148..
На початку 1927 року, незадовго до захоплення Чаном Шанхая і перенесення столиці до Нанкіна, фракція Вана оголосила столицею республіки Ухань. Під час керування урядом з Уханя Ван тісно співпрацював з провідними комуністичними діячами, включно з Мао Цзедуном, Чень Дусю та Михайлом Бородіним, а також відзначився провокаційною політикою земельної реформи. Пізніше Ван звинуватив у невдачі свого уряду в Ухані надмірне прийняття комуністичних планів. Режиму Вана протистояв Чан Кайші, який перебував у розпалі кривавої чистки комуністів у Шанхаї та закликав до просування далі на північ. Поділ між урядами Вана та Чана відомий як Поділ НінханяSpence, Jonathan D. (1999) The Search for Modern China, W.W. Norton and Company. pp. 338—339. ..
У квітні 1927 Чан Кайші окупував Шанхай та розпочав криваве придушення ймовірних комуністів. Після придушення комуністичного руху у Шанхаї ліве крило Вана зазнало нападу з боку воєначальника, який підтримував Гоміндан, залишивши Чана єдиним законним лідером Республіки. Війська Гоміндану, що окупували території, раніше контрольовані Вангом, вчинили масові вбивства підозрюваних комуністів у багатьох районах: лише навколо Чанші за один двадцятиденний період було вбито понад десять тисяч людей. Боячись покарання як прихильник комуністів, Ван публічно заявив про свою вірність Чану перед втечею до ЄвропиBarnouin, Barbara and Yu Changgen. Zhou Enlai: A Political Life. Hong Kong: Chinese University of Hong Kong, 2006. p. 38. Retrieved 12 March 2011..
Політична діяльність в уряді Чана Між 1929 і 1930 роками Ван співпрацював з Фен Юсяном і Янь Сішанєм, щоб сформувати центральний уряд на противагу очолюваному Чаном. Ван взяв участь у конференції, організованій Янєм для розробки проєкту нової конституції, і мав служити прем'єр-міністром при Яні, який став президентом. Спроби Вана допомогти уряду Яня закінчилися, коли Чан переміг альянс у війні центральних рівнинGillin, Donald G. «Portrait of a Warlord: Yen Hsi-shan in Shansi Province, 1911—1930» The Journal of Asian Studies. Vol. 19, No. 3, May, 1960. p. 293. Retrieved 23 February 2011..
У 1931 Ван приєднався до іншого уряду, що виступав проти Чана в Гуанчжоу. Після того, як Чан переміг цей режим, Ван примирився з нанкінським урядом Чана та обіймав високі пости протягом більшої частини десятиліття. Ван був призначений прем'єр-міністром саме тоді, коли почалася битва за Шанхай (1932). У нього були часті суперечки з Чаном, і він кілька разів йшов у відставку на знак протесту лише для того, щоб його відставку не прийняли. В результаті цієї боротьби за владу в середині Гоміндану Ван був змушений проводити більшу частину свого часу у вигнанні. Він їздив до Німеччини, де підтримував певні контакти з Адольфом Гітлером. Як лідер лівої фракції Гоміндану та людина, яка була тісно пов'язана з доктором Сунєм, Чан хотів, щоб Ван став прем'єр-міністром для захисту «прогресивної» репутацію свого уряду, який вів громадянську війну з комуністами та свого уряду від широко поширеної публічної критики політики Чана: «спочатку внутрішнє заспокоєння, потім зовнішній опір» (тобто спочатку перемогти комуністів, а потім протистояти Японії). Попри те, що Ван і Чан не любили і не довіряли один одному, Чан був готовий піти на компроміси, щоб зберегти Вана на посаді прем'єр-міністра. Стосовно Японії погляди Вана та Чана розходились у тому, що Ван був надзвичайно песимістично налаштований щодо здатності Китаю виграти майбутню війну з Японією (яку майже всі в Китаї 1930-х років вважали неминучою) та він був проти союзів з будь-якими іноземними державами у разі початку війни.
Ван був проти будь-яких спроб підпорядкувати Китай Японії. Він також вважав «білі держави», такі як Радянський Союз, Велика Британія та США, такою ж, якщо не більшою, небезпекою для Китаю. Він наполягав на перемозі Китаю Японії виключно власними зусиллями, якщо китайці сподівалися зберегти свою незалежність. Але водночас його віра в те, що Китай зараз надто економічно відсталий, щоб виграти війну проти Японії, яка агресивно модернізувалась після реставрації Мейдзі у 1867 році, зробила його прихильником уникнення війни з Японією майже за будь-яку ціну та спроб домовитися про якусь угоду з Японією, яка б зберегла незалежність Китаю. Чан навпаки вважав, що якщо його програмі модернізації дати достатньо часу, Китай виграє майбутню війну, і якщо війна розпочнеться до того, як його плани модернізації будуть завершені, він буде готовий вступити в союз з будь-якою іноземною державою для перемогти Японії, навіть включно з Радянським Союзом, який підтримував китайських комуністів у громадянській війні. Чан був набагато більш жорстким антикомуністом, ніж Ван, але Чан також був самопроголошеним «реалістом», який був готовий у разі потреби вступити в союз із Радянським Союзом. Хоча в короткостроковій перспективі Ван і Чан погодилися на політику «спочатку внутрішнього умиротворення, потім зовнішнього опору», в довгостроковій перспективі вони розійшлися, оскільки Ван був радше умиротворюваним, а Чан просто хотів виграти час для модернізації Китаю для майбутньої війни. Ефективності Гоміндану постійно заважали керівництво та особиста боротьба, наприклад, між Ваном і Чаном. У грудні 1935 Ван назавжди залишив посаду прем'єр-міністра після серйозного поранення під час замаху на нього, організованого місяцем раніше Ван Яцяо.
У 1936 Ван зіткнувся з Чаном через зовнішню політику. За іронією долі, лівий «прогресивний» Ван виступав за те, щоб прийняти німецько-японську пропозицію про підписання Китаєм Антикомінтернівського пакту, тоді як правий «реакціонер» Чан хотів зближення з Радянським Союзом. Під час інциденту 1936 року в Сіані, коли Чан потрапив у полон до свого генерала Чжан Сюеляна, Ван віддав перевагу відряджанню «каральної експедиції» для нападу на Чжана. Він, мабуть, був готовий піти на Чжана, але дружина Чана, Сун Мейлін, і зять, Т. В. Сун, побоювалися, що такі дії призведуть до смерті Чана та його заміни Ваном, тому вони успішно протистояли цьомуBarnouin, Barbara and Yu Changgen. Zhou Enlai: A Political Life. Hong Kong: Chinese University of Hong Kong, 2006. p. 66. Retrieved 12 March 2011..
Ван супроводжував уряд під час його відступу до Чунціна під час Другої японсько-китайської війни (1937—1945). Протягом цього часу він організував деякі праві групи по європейськім фашистським лініям всередині Гоміндану. Спочатку Ван був частиною про воєнної групи; але після того, як японцям вдалося захопити великі території прибережного Китаю, Ван став відомий своїм песимістичним поглядом на шанси Китаю у війні проти ЯпоніїCheng, Pei-Kai, Michael Lestz, and Jonathan D. Spence (Eds.) The Search for Modern China: A Documentary Collection, W.W. Norton and Company. (1999) pp. 330—331. .. Він часто висловлював думки про поразку на зборах Гоміндану та продовжував говорити про те, що західний імперіалізм становить більшу небезпеку для Китаю та до більшого розчарування його соратників. Ван вважав, що Китаю необхідно досягти домовленості з Японією, щоб Азія могла протистояти західним державам.
Союз із Державами «вісі»