Кримсько-мусульманський виконавчий комітет — релігійно-світська кримськотатарська громадська адміністративна демократична організація, скорочено — Мусвиконком. Один з найважливіших елементів досвіду державного будівництва кримських татар, що окреслював як релігійні, так і загально-демократичні засади національного державотворення. Отримав визнання Тимчасового уряду Росії. Комітет діяв аж до скликання першого Курултаю в грудні 1917 року в Бахчисараї.

Передісторія

Становлення однієї з перших політичних організацій кримськотатарського народу — Татарської партії (відомішої як Міллі Фірка) відбувалося в складний період соціальних революцій, що спалахнули в Російській імперії в результаті Першої світової війни. Під час Лютневої революції у Сімферополі відбулася багатотисячна маніфестація представників національного руху під гаслом «Свобода, рівність, братерство та справедливість!». У короткий термін у всіх куточках Криму виникли місцеві органи самоврядування. На вимогу широких верств населення та національної інтелектуальної еліти Таврійське магометанське духовне правління, що повністю дискредитувало себе продажем вакуфних земель, майна, безпринципною політичною позицією, було ліквідоване.

Керівництво

Сеїтджеліль Хаттатов — кримськотатарський педагог, політик і просвітитель. Внаслідок його агітаційної та організаційної діяльності 25 березня 1917 року під його головуванням відбувся з'їзд мусульман Криму. Номан Челебіджихан — голова Кримсько-Мусульманський виконком, кримськотатарський політик та громадський діяч; Джафер Сейдамет — дипломований юрист, кримськотатарський політик, ідеолог та один з лідерів кримськотатарського народу; Асан Сабрі Айвазов — кримськотатарський політичний та громадський діяч, письменник, літературний критик, публіцист, педагог. Один із редакторів газет «Міллет» та «Голос татар»; Амет Озенбашли — кримськотатарський письменник, драматург, громадський та політичний діяч. Один із редакторів газет «Міллет» та «Голос татар»; Алі Боданінський — кримськотатарський журналіст, просвітитель, національний діяч; Айше Ісхакова — діячка тюрко-мусульманського жіночого руху Криму.

Історія

25 березня 1917 року в результаті проведення агітаційної роботи та організаційних заходів представники всіх верств населення в Сімферополі провели Всекримський мусульманський з'їзд під головуванням Сеїтджеліля Хаттатова. Були присутні близько 1 500 представників міст і сіл Криму та 500 гостей. Головою організації та, одночасно, Таврійським муфтієм обрали Номана Челебіджіхана, до керівництва увійшли Джафер Сейдамет, Асан Айвазов та Мустафа Кипчацький. На з'їзді було створено альтернативний виборний політичний орган — Тимчасовий Кримський Мусульманський Виконавчий Комітет (ВКМІК), який отримав визнання центрального Тимчасового уряду Росії. Комітет діяв до скликання Курултаю у Криму. У перший період своєї діяльності ВКМІК, провівши кілька з'їздів, основні зусилля сконцентрував на ухваленні та виконанні програмних документів. Основним завданням було організація місцевих комітетів та участь у виборах до Установчих зборів, здійснення реорганізації духовного управління та управління вакуфами, а також проведення реформи системи освіти. Однією з найважливіших вимог програми було визнання права націй на самовизначення, запровадження парламентського правління в Криму, рівність мов, обов'язковий референдум під час ухвалення Основних законів. У програмі також вказувалося на необхідність запровадження безкоштовного та обов'язкового навчання у початкових класах рідною мовою. При цьому викладання у школі мало перебувати поза політикою. Важливим чинником забезпечення прав мусульман Криму в роботі ВКМІКу була реалізація культурної національної автономії, яка передбачала повну автономію місцевому населенню у всіх справах, пов'язаних з їхнім внутрішнім побутом та релігійними поглядами. Автономне управління поширювалося на релігійну, культурну, просвітницьку сферу, і навіть управління вакуфним майном.

Майже одночасно за згодою начальника сімферопольського гарнізону при Мусвиконкомі було створено Військово-революційний комітет під головуванням полковника Мемета Єнілєєва. Ця згода була отримана, ймовірно, через те, що офіційним завданням комітету було єдине матеріальне забезпечення солдатів-мусульман, які перебували в Криму. Насправді ж він став ядром збройної підтримки Мусвиконкому, яка надалі багаторазово посилилася.

У травні 1917 року під час приїзду військового міністра Тимчасового уряду Олександра Керенського до Севастополя його відвідала депутація кримських татар на чолі із Номаном Челебіджіханом. Основними їхніми проханнями було повернення до Криму Кримського кінного полку, а також організація ще одного полку з кримських татар, які перебувають у запасних військових частинах. Вислухавши депутацію з великою увагою, Керенський визнав вимоги кримських татар, які підлягали задоволенню, і обіцяв допомогти, запропонувавши звернутися до уряду з доповідною запискою. Також комітет сподівався на підтримку щодо створення мусульманського війська від Української Центральної Ради.

У червні 1917 року представники Мусвиконкому вирушили до Петрограда, де наочно переконалися, нові правителі Росії здатні лише давати порожні обіцянки і вимовляти багатослівні промови, проте неспроможна вирішити жодне з конкретних питань. Прийняв кримських татар глава Тимчасового уряду князь Георгій Львов після 25 хвилин порожньої балаканини заявив, що питання не в його компетенції, і відіслав делегацію до Керенського, якого в столиці не було.

Того ж місяця 1917 року були створені друковані видання: щоденна газета «Міллет» (кримськотатарською мовою) та щотижнева газета «Голос татар» (російською мовою).

У липні муфтій Номан Челебіджіхан і командир 1-го кримськотатарського батальйону прапорщик Шабаров були заарештовані севастопольською контррозвідкою за підозрою у шпигунстві на користь Туреччини. Проте під тиском громадськості 25 липня (7 серпня) затриманих було звільнено.

Мусвиконком займався не стільки призначенням кадіїв та справами мул, як вирішенням національних питань, став центром національного руху. Йому було підконтрольним, передане на благодійність, майно (вакуф): 87 тисяч десятин землі та півтори тисячі будівель крамниць, завдяки чому рух мав фінансову базу для діяльності. Влітку 1917 року, під керівництвом та за сприяння комітету, було сформовано фактичну вертикаль національної влади: 120 низових комітетів у містах та селах, партію Міллі-Фірка, молодіжні, жіночі та інші громадські організації. Кримські мусульмани стали учасниками загальноросійських мусульманських заходів. Виконком ініціював передачу вакуфів або прибутку з нього спадкоємцям жертводавців чи збирачів, що викликало незадоволення духовенства та Тимчасового уряду, котрий бажав мати це майно підконтрольним державі. Це питання посилило розбіжности між татарським та російським демократичними рухами. Російські ж більшовики повністю не підтримували діяльність комітету, не вважаючи її за революційну, а еволюційну та ворожу.

В липні 1917 року виконком постановив скликати парламент та проголосити в Криму народну республіку, що від імені Центральної Ради було підтримано Михайлом Грушевським. Кримськотатарська делегація на чолі з одним з лідерів «Міллі Фірка» Аметом Озенбашли офіційно була присутня на «З'їзді народів Російської республіки», що відбувся 8-15 (21-28) вересня 1917 року в Києві.1-2 жовтня 1917 року (за старим стилем) на з'їзді представників кримськотатарських організацій, скликаному Мусвиконкомом, було прийнято рішення про те, що в політичній ситуації, що склалася, питання про подальшу долю Криму повинен вирішувати Курултай кримських татар. До складу підготовчої комісії увійшли Н. Челебієв, Дж. Сейдамет, А. Озенбашли, С. Хаттат, А. Боданінський. 20 листопада 1917 року було обрано Раду народних представників (його бойкотували більшовики), в якій кримські татари та українці отримали по 3 місця, а росіяни (яких було набагато більше, ніж кримських татар та українців) лише 2 місця.

26 листопада 1917 року, у ханському палаці в Бахчисараї, розпочав роботу Курултай, котрий перейняв усі обов'язки мусульманського виконавчого комітету Криму. Він проголосив відтворення Кримської державності за принципом народної республіки, після чого оголосив себе парламентом Кримської держави.

Примітки

Джерела