Волоки́тине — село в Україні, у Конотопському районі Сумської області. Розташоване на берегах річок Клевень та Есмань.
Населення за переписом 2001 року становило 515 чоловік.
До 2018 року було адміністративним центром Волокитинської сільської ради, у яку, крім нього, входили села Кочерги, Кубарева і Щербинівка.
Географія Село Волокитине знаходиться на правому березі річки Есмань в місці впадання її в річку Клевень, вище за течією на відстані 2 км розташоване село Кочерги, нижче за течією на відстані 1 км розташоване село Щербинівка, на протилежному березі — села Кагань і Ротівка. Річки в цьому місці звивисті, утворюють лимани, стариці (Ржавка) і заболочені озера.
Історія
Заснування та козацька доба (XVII–XVIII ст.) Волокитине було засноване до 1619 року як Волокитин. Після переходу чернігово-сіверських земель під владу Речі Посполитої (червень — початок липня 1619 року) воно увійшло до складу Підпутивльського стану Новгород-Сіверського повіту як село, де налічувалося 5 працездатних підданих. За часів московської влади поселенням володів Ігнат Тараканов. За часів Речі Посполитої Волокитине мало статус шляхетського села і належало польському шляхтичу Пісочинському. Станом на 1638 рік у Волокитині налічувалося 3 двори. У жовтні 1639 року права власності Пісочинських на поселення були офіційно закріплені королівським підтвердженням, причому в документах цього року воно згадується зі статусом «деревня».
У період Хмельниччини (1648–1657) та за наступних гетьманів село перебувало під загальновійськовим управлінням («військовою диспозицією») українських гетьманів. Згодом селом тимчасово володів Кирило Грушинський — господар (управитель двору) гетьмана Івана Самойловича. Наприкінці XVII століття Волокитине перейшло у власність козацької старшини з роду Миклашевських: за універсалом гетьмана Івана Мазепи та царською жалуваною грамотою 1689 року за військові заслуги село отримав генеральний осавул (згодом — стародубський полковник) Михайло Миклашевський.
Станом на 1729–1731 роки село було поділене: син Михайла, бунчуковий товариш Степан Миклашевський, володів тут 9 дворами, а брат колишнього власника Кирила — бунчуковий товариш Опанас Дорофійович Грушинський — володів 40 дворами (побудованими на купленій землі) на підставі універсалу гетьмана Івана Скоропадського та царської жалуваної грамоти.
Волокитинська порцелянова мануфактура 19 ст.
Протягом 1839 — 1861 рр. у маєтку поміщика Миклашевського працював порцеляновий завод, який уславив край далеко за межами України. Вироби з волокитинської порцеляни тепер зберігаються в музеях Сум, Харкова, Києва, Москви, Санкт-Петербурга, Варшави, Парижа, Будапешта.
Волокитинські золоті ворота
Золоті ворота. Автор невідомий, друга половина XIX століття. Мавританські ворота, які відкривали в'їзд на садибу поміщика Миклашевського. Ворота складаються з трьох частин: високої центральної арки для проїзду і двох бічних — для пішоходів. Верх воріт оформлений зубцями. Поряд з воротами височіє зубчаста шестигранна вежа.
Покровська церква
Колишня Покровська церква — мурована, хрещата в плані, однобанна, з триярусною дзвіницею на західному фасаді церква збудована коштом Андрія Миклашевського (1801—1895) 1857 року в перехідній стилістиці від пізнього класицизму до романтизму.
Класицистичною за характером є загальна хрещато-банева структура храму, а на романтичні впливи вказують неоготичні деталі фасадного декору. Цей храм був центром палацово-паркового ансамблю. В інтер'єрі містився великий порцеляновий іконостас, виготовлений в садибі поміщика, на Волокитинському порцеляновому заводі Миклашевських. Усе церковне начиння також було порцеляновим: кіоти, дарохоронильниці, панікадило, полікадила, метрової висоти свічники тощо. Церква простояла рівно сто років і була знищена протягом 1955—1958 років за розпорядженням Сумського облвиконкому від 26.06.1955 р. для … "побудови корівника". При цьому були розграбовані й знищені безцінні порцелянові вироби, включно з іконостасом. Проти цього варварства протестував видатний український художник Василь Касіян, надіславши 29 червня 1956 року гострого листа до заступника голови Ради Міністрів Української PCP М. Гречухи. Проте це не допомогло. І в 1958 році М. Цапенко зафотографував процес розбирання руйнованих залишків церкви.
В 20 столітті
У 50-ті рр. XX ст. маєток Міклашевського, де також була унікальна пам'ятка архітектури — Покровська церква, оздоблена порцеляною, знищили. Збереглися лише «Золоті ворота» (мавританський стиль) в парку позаду садиби, частини Покровської церкви (сходи та парапет), готичні в'їзні ворота до садиби, з обох сторін прикрашені порцеляновими гербами (вони збереглися, проте втратили елементи декору), старий фундамент садиби, і пейзажний парк (25 га, закладений у 1829—1830 рр.).
Поблизу села є чимало археологічних пам'яток, зокрема величезний курганний могильник сіверян (VIII—X ст.).
Сучасність 12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 723-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Сумської області», село увійшло до складу Путивльської міської громади.
19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Путивльського району, увійшло до складу новоутвореного Конотопського району.
Населення У 1926 — село Глухівського району, 367 дворів, 1759 мешканцівСписок населених місцевостей Глухівщини / УСРР‒ЦСУ. Глухівське Округове Статистичне Бюро. ‒ Глухів: Друкарня В-ва "Червоне Село”, 1927. ‒ 66 с.,с.12.
Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 602 особи, з яких 269 чоловіків та 333 жінки.
За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 511 осіб.
Динаміка зміни кількості населення та дворів у Волокитине за історичними даними та матеріалами переписів:
Рік 1619 1638 1730 1859 1892 1901 1924 1926 1989 2001 Населення (осіб) 5 — — 869 1447 1240 1896 1759 602 511 Кількість дворів — 3 49 104 211 — 370 367 — —
Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваЧисельністьВідсотокукраїнська47191,46%російська448,54%Усього515100%
Економіка «Елітасервіс», ТОВ. Фермерське господарство ТОВ «BiolBusiness»
Відомі люди Алексєєв Петро — український майстер декоративного розпису на порцеляні, який працював на порцеляновій мануфактурі; Висоцький Іван Іванович — бандурист, який був художнім керівником Волокитинського Будинку культури. Войтенко Василь Андрійович (1881—1951) — український і російський співак. Матющенко Петро Опанасович (1918—1945) — старший сержант Робітничо-Селянської Червоної Армії, учасник німецько-радянської війни, Герой Радянського Союзу (1946). Ракогон Георгій Порфирович (1907—1955) — радянський військовий діяч, генерал-майор. Учасник Другої світової війни, член Військової ради 47-ї армії. Ракогон Володимир Григорович (нар. 1938) — український інженер у галузі енергетики, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2011). Син уродженця села Григорія Ракогона.
Див. також Волокитинське городище
Примітки
Джерела
Волокитино // Путивль : фотопутеводитель / сост. В. Вечерский, И. А. Гильбо, А. В. Луговской. — Киев : Мистецтво, 1992. — С. 160—170 : фот. — (рос.). Осадчий Є. М. Замки та фортеці Сумщини XVII XVIII ст. : довідник / Є. М. Осадчий, О. В. Коротя. — Київ, 2015. — С. 31—32 : іл. Тупик С. Волокитине // Тупик С. Глухівський Петропавлівський монастир та навколишні села : історико-краєзнавчі нариси. — Суми : Університетська книга, 2015. — С. 283—299 : фот. — Бібліогр.: 11 назв. Тупік С. В. Путивль туристичний : путівник. — Суми, 2008. — С.38—39 : фот.
Посилання
Погода в селі Волокитине