Маше́ве — село в Україні, у Семенівській міській громаді Новгород-Сіверського району Чернігівської області. До 2017 року орган місцевого самоврядування — Машівська сільська рада. Населення становить 528 осіб.
Географія
Село Машеве розташоване за 20 кілометрів на південний схід від центру громади смт. Семенівка. З півночі та північного сходу його оточує сосновий ліс. Через село протікають дві річки: Рванець (Ірванець), що впадає у Ревну — ліву притоку Снову, та Одра — притока Рванця.
Історія
Народні версії
Достовірних письмових відомостей про виникнення поселення немає, але зберігся старовинний переказ, оповіданий колись найстарішим мешканцем села Євстратом Даниловичем Ракутою (1876 р. н.). Ось що він розповів: «Село Машеве виникло років 700 тому на перехресті доріг, що розходились на Новгород-Сіверський, Стародуб і Короп. Районний центр Семенівка тоді ще не був заснований. Спочатку це був хутір, що складався з 5 дворів, із заїжджим двором у центрі. Його хазяйкою була якась Маша, від чого і поселення стало називатися Машеве».
Походження села
Святитель Філарет Гумілевський так писав про походження назви села:
Автор відносить поселення до дотатарських часів, але в інших історичних джерелах це не підтверджується.
На додаток до цього існує легенда, що якось у дочки одного з новгород-сіверських князів з'явилася позашлюбна дитина. Щоб не бути осоромленим, батько-князь вигнав дочку з дому, віддавши їй у володіння невеликий хутір. Княжну звали Машею, а тому поселення стати називати за її ім'ям — Машеве.
Іншої думки щодо часу появи села дотримувався Олександр Лазаревський. Він вважав, що поселення Машеве, судячи з місцезнаходження (на старовинному торговельному шляху що з'єднував до кінця XVIII ст. степову Малоросію з Білоруссю і Смоленськом), може бути віднесене до XV століття.
Про подальше заселення хутора існує така легенда. Якось проїжджали тут чумаки Гришак і Ракута. Вони зупинились на ніч на березі річки Одра, недалеко від теперішнього центру села. Уранці, прокинувшись і розгадавши свої сни, вони вирішили оселитися в цій місцині. За їх прикладом й інші чумаки осіли тут. Так утворилось досить велике поселення. Згодом прізвище Гришак зникло, а Ракута збереглось дотепер.
Академічна історія
Машеве засновано на території Чернігівського воєводства Речі Посполитої. Перша письмова згадка про село міститься у копії списку задніпровських маєтностей впливової польської родини Пясочинських, наданої Варшавській комісії 1668 р. За Деулінським перемир'ям 1618 р. Сіверщина повернулися до складу Речі Посполитої, а з 1635 поділена в адміністративному відношенні на Стародубське староство, що входило до Смоленського воєводства Великого князівства Литовського, та Новгород-Сіверський і Чернігівський повіти, що складали Чернігівське воєводство Польського королівства. Тоді значна частина Новгород-Сіверського повіту дісталась за ленним правом Пясочинським, у тому числі й Жадівська волость, що лежала у басейні Ревни (Рванниці), притоки Снову. До цієї волості входили Жадів, Погорільці та Машів.
У 1649 році село Машеве увійшло до складу Шептаківської сотні Ніжинського полку Гетьманської України. Гетьман Іван Брюховецький 1663 р. змінив полковий поділ Гетьманщини, створивши Стародубський полк. Село Машеве увійшло до його складу, де і перебувало до анексії Гетьманщини 1781 року з боку Московської держави.
Невисока родючість ґрунтів стимулювала селян до торгівлі, скотарства, бджільництва, гончарства, дігтярства, а також військової служби. Цьому сприяло розташування селища на торговельних шляхах, що з'єднували Україну та Білорусь.
Гутна промисловість
Наприкінці XVII століття переселенець із Польщі Василь Скабичевський заснував гуту. З Універсалу Івана Мазепи, 26 жовтня 1691 року:…ижъ пустилисмо в зуполное держане гуту новопостроенную, под селомъ Машевомъ стоючую, зъ млиномъ о трохъ колахъ стоючомъ, на томъ мѣстцу, где рудня бувала, учтивому Василевѣ Кузмовичу [Скабичевскому]…Вона була розташована неподалік села, що налічувало тоді 123 двори, на березі р. Рванець, де були піщані ґрунти і густий ліс. При гуті — слобідка. Про неї відомо з універсалу Гетьмана Івана Мазепи від 12 січня 1704 р., у якому він «дозволяет Василию Скабичевскому, гутнику машевскому», збудувати другу гуту між селами Жадовим і Погорільцями. Майже третина робітників — вихідці з корінної Польщі. Скло і скляні вироби з гути продавали по всій Україні.
Як свідчив онук Василя Скабичевського — Роман, його прадід Косма (Кузьма) і дід Василь «породы суть польской нации, уроженцы города Варшавы». Останній мав заводи: залізний і скляний, а також млин і житлові будинки в Новгороді-Сіверському, «при всем будучи в здешнем краю под правом шляхетским, и никаким он дачам не подлежал». Проте, попри це, його численних нащадків ще у 1770-х рр. вважали за посполитих у Шептаківській волості.
Гута Скабичевського зі слобідкою розташовувалась «в сторону від села Машева». Тут у 1719 р. налічувалося кілька хат «для работников гутнянских». Зазнаючи збитків від частих проїздів через його хутір «особ великороссийских и малороссийских» та їх постоїв у власному будинку, Скабичевський звернувся до гетьмана Скоропадського з «суппликой» о «призрении». Універсалом від 19 грудня 1719 р. гетьман, «зваживши таковіє ему, Василю Гутнику, хутором на тракте жиючому, от всегдашних рожних персон переездов деючиеся долегливости и знатные в дому убытки и докуки, которые сам он двором своим отбывает, и в том на его респектуючи», звільнив дім його в Новгороді-Сіверському від постою драгунів та інших «налогов», у тому числі і «рейментарского». Згадано також, щоб «проезджающие через хутор его особы наименьшей оному трудности» чинили.
У 1726 р., коли державний скарб віддав Шептаківську волость в оренду Марії Строгановій з дітьми «для поддержания парусной мануфактуры», разом з іншими селами віддано їй село Машеве з гутою. Щодо чисельності працюючих тут, то визначити її досить важко. Так, у 1726 р. при Машівській гуті налічувалося 33 двори. Однак говорити про те, що всі жителі були зайняті на виробництві скла, навряд чи можливо: гути з такою кількістю працівників — велика рідкість навіть для кінця XVIII ст. Напевно, що на роботах було зайняте все доросле чоловіче населення слобідки, а число дворів указує лише на мінімальну кількість працюючих.
Ще у 1731 р. гута в селі працювала. Про це згадується у щоденнику Миколи Ханенка від 27 липня 1731 р.:При письме до сотника Шептаковскаго послано 14 фляшокъ и 5,5 трубки, да золотихъ грошей, чтобъ приправлено въ Машевской гуте трубки.Це свідчить про те що на гуті Скабичевського виробляли і посуд. Згідно з описом 1734 р. в Шептаківській волості, що належала померлому гетьману Апостолу, гути біля Машевого вже не було. Слобідку Скабичевського в цьому документі описано так: «ниже села Машева слободка, где была прежде сего гута, у которой делывали скло. У той слободке обывателей пахотных — 11 дворов, бобылей — 18 дворов. У той слободке мелница о двух клетках на реке Рванце гутника посполитого Василия Скабичевского». За пізнішими описами гута біля Машевого вже не згадується. Протягом 1743—1745 рр. Машівська слобідка перебувала на відкупі у капельмейстера Івана Чеха. Напевно, похилий вік примусив Василя Скабичевського покинути гуту (він народився близько 1643 р.). Старий гутник ще був живий 1741 р., коли його у сповідних розписах села Машевого зазначено вдівцем, що має 98 років. Напевно, з його синів ніхто не захотів продовжувати батьківську справу. Розповідають також, що на гутнянському кладовищі на його надгробку було написано, що тут похований Василь Скабичевський — власник гути, переселенець із Польщі.
Достатки дали Скабичевським змогу поріднитися зі старшинськими родинами, попри те, що офіційно вони були посполитими. Так, гутник Ісай Васильович Скабичевський (напевно, син Василя Кузьмича) був одружений з Агафією Яківною Рубцівною, донькою Якова Михайловича Рубця.
Напевно, що після зникнення гути робітні люди з неї у пошуках заняття розійшлися по інших гутах. Так, за Румянцевським Генеральним описом Малоросії 1767 р. на Рожківській гуті Суразького повіту мешкав Василь Сотник віком 40 років, родом із машівської гути, у селі Орліківка Новозибковського повіту на гуті працював Антон Мазепа, віком 50 років родом із Машевого, у селі Олександрівка Городянського повіту з 1751 р. жив Павло Машевець. На Блешнянській гуті Новозибковського повіту у списку майстрів за 1767 рік зазначено кілька осіб родом з машівської гути: Павло Мартинів 45 років, Григорій Шухляр 40 років, Герасим Ничипорів 30 років, Іван Березняк 40 років. На гуті біля села Лісної мешкала родина з машівської гути.
Релігія
Приватне життя родини Скабичевських у Машевому було тісно пов'язане з Троїцькою церквою села, що була збудована зусиллями парафіян десь наприкінці XVII століття (це підтверджується тим фактом, що у 70-х рр. XIX ст. у храмі зберігалась ікона Зняття Спасителя з Хреста з написом:1694 року мая 4 сооружися образъ сей до церкви св. Троицы рабомъ Божимъ Василіемъ Онупріевичомъ.Значну частину своїх прибутків Василь Скабичевський і його сини Василь та Іван щедро віддавали на її облаштування. Так, у 1730 р. їх коштом у церкві влаштовано різьблений посріблений іконостас; за описом 1741 р. ними ж були справлені в храмі: дерев'яна різьблена пофарбована гробниця та Євангеліє київського друку 1733 р. і решта богослужбових речей.
Сільська Троїцька церква обслуговувала Машеве та Машівську слобідку, а також ближні хутори. Вже у п.п. XVIII ст. церковна парафія була досить великою, а тому в 1741 р. вона була поділена між двома священиками. Із служителів храму в «Историко-статистическом описании Черниговской епархии» згадуються протоієрей Григорій Помаранський та його син Іоанн Помаранський. Попередником о. Григорія був о. Микита Картель — хрещеник Розумовського. Розповідають, що він дуже полюбляв випити і часто по 2 тижні не відправляв служб. Пропивав усе: чоботи, шапку, але приходив до церкви, і мужики купляли йому чоботи, штани, рясу. Довго його судили за різні дрібні провини, поки Синод не позбавив таки священства у 1749 р.
XVIII століття
У 1734 р. після смерті Гетьмана Данила Апостола Шептаківська волость яка йому належала разом з Машевим, перейшла під управління Державної канцелярії та повинна була сплачувати податки до державної казни. Тоді в Машевому налічувалось 149 дворів ґрунтових селян, 21 дворів козаків та 61 двір безземельних селян (бобилів); дерев'яна Троїцька церква, шинок, 3 млини. У Машівській слобідці налічувалось 28 дворів. До державної казни селяни повинні були вносити річної сплати 130 карбованців 89 копійок, насіння конопляного — 3 чверті, маку — 2 четверики, перцю — 3 кварти, ягід — 4 четверики, цибулі — 6 вінків, хмелю — 2 чверті, 32 голови різної птиці. Крім того, три мельники (Василь Скабичевський, Тарас Миненко, Потап Кузнечка) повинні були сплачувати 64 карбованці податку. Імператорським указом від 5 липня 1750 року гетьманові Кирилу Розумовському надавалась низка маєтків, у тому числі Шептаківська волость до якої належало Машеве.
За описом 1781 р. в селі було 2 греблі: Галембатовська і Шкуростова, а також: дерев'яна церква, будинок духовного протопопа Машівського правління; обивателів: військовий товариш Григорій Галембатовський, отаман сотенний Андрій Опацький, протопіп Іван Померанський, підданий волості Шептаківської Степан Галембатовський. Нараховувалось: 2 церковники, 21 двір козаків підпомічників і 232 двори посполитих селян. У Машівській слободі за півверсти від села також знаходилась гребля. Посполитих тут було 24 двори.