Ядерна зброя США — ядерна зброя, один з видів зброї масового ураження, що перебуває на озброєнні Збройних сил США. Сполучені Штати були першою країною, що виготовила ядерну зброю, і є єдиною країною, яка використала її у війні, бомбардувавши Хіросіму та Нагасакі в ході Другої світової війни. До і під час Холодної війни США провели 1054 ядерних випробування та випробували багато систем доставки ядерної зброї великої дальності. Ядерна стратегія США передбачає, що ядерна тріада, яка складається із сухопутного, морського та повітряного компонентів, забезпечує найкращий рівень стримування ймовірного противника від нападу. Стратегічна ядерна тріада є основою наступальних збройних сил і містить три компоненти: стратегічна авіація, міжконтинентальні балістичні ракети та атомні підводні ракетоносці.
У період з 1940 по 1996 рік федеральний уряд США витратив щонайменше 10,1 трильйонів доларів у сучасному обчисленні на ядерну зброю та засоби її доставки, зокрема розробку платформ (літаки, ракети та споруди), командування та управління, технічне обслуговування, управління відходами та адміністративні витрати. Підраховано, що з 1945 року США виготовили понад 70 000 ядерних боєголовок, що більше, ніж усі інші держави з ядерною зброєю разом узяті. До листопада 1962 року переважна більшість ядерних випробувань США проходила на суходолі. Після підписання Договору про часткову заборону ядерних випробувань усі випробування здійснювалися тільки під землею, щоб запобігти радіоактивному забрудненню.
Станом на 2019 рік США та Російська Федерація мали порівнянну кількість ядерних боєголовок; разом ці дві країни володіли понад 90 % світових запасів ядерної зброї. У березні 2019 року США заявили у своїй декларації до «Договору про заходи щодо подальшого скорочення та обмеження стратегічних наступальних озброєнь» (СНО-III), що 1 365 боєголовок було розгорнуто на 656 МБР, БРПЧ і стратегічних бомбардувальникахFact Sheet: Nuclear Weapons: Who Has What at a Glance, Arms Control Association (updated: July 2019)..
У 2024 році, за оцінками, Сполучені Штати мали 1 770 розгорнутих боєголовок, 1 938 у резерві та 1 336 виведених з експлуатації та призначених для демонтажу, всього 5 044 ядерних боєголовок. Прогнозовані витрати на підтримку ядерних сил США становлять 60 мільярдів доларів на рік у період з 2021 по 2030 рік.
Історія
Мангеттенський проєкт
У жовтні 1939 року за наказом президента Франкліна Рузвельта Сполучені Штати вперше започаткували програму з розроблення ядерної зброї. Головним фактором, що мотивував розробку новітньої зброї, стало побоювання американського керівництва й науковців, що нацистська Німеччина вже веде роботи зі створення такої зброї. Після повільного початку під керівництвом Національного бюро стандартів, за наполяганням британських вчених та американських адміністраторів, програма була передана під керівництво Управління з наукових досліджень і розробок, а в 1942 році її офіційно передали під контроль армії США. Незабаром ця програма стала відомою як «Мангеттенський проєкт», в якому брали участь вчені зі США, Великої Британії, Німеччини та Канади. Під керівництвом генерал-лейтенанта Леслі Гровза було побудовано понад тридцять різних майданчиків для дослідження, виробництва та випробувань компонентів, пов'язаних із виготовленням бомб. Серед них: Лос-Аламоська національна лабораторія в Лос-Аламосі (штат Нью-Мексико), під керівництвом фізика Роберта Оппенгеймера, завод із виробництва плутонію у Генфорді (штат Вашингтон) та комплекс національної безпеки Y-12 у Теннессі.
Вклавши значні кошти в розведення плутонію в ранніх ядерних реакторах і в процеси електромагнітного та газодифузійного збагачення для виробництва урану-235, до середини 1945 року колектив вчених зміг виготовити три екземпляри ядерної зброї. 16 липня 1945 року відбулося випробування плутонієвої бомби «Триніті» поблизу Аламоґордо потужністю близько 20 кілотон, перше у світі випробовування атомної зброї.
Готуючись до запланованого вторгнення на Японські острови, яке планувалося розпочати 1 листопада 1945 року, а Японія не демонструвала ознак готовності до капітуляції, президент Гаррі С. Трумен наказав провести атомні нальоти на Японію. 6 серпня 1945 року США підірвали уранову бомбу «Малюк» над японським містом Хіросіма, еквівалентом близько 15 кілотонн тротилу, вбивши приблизно 70 000 людей, серед них 20 000 японських комбатантів і 20 000 корейських рабів і знищивши майже 50 000 будівель (включаючи штаб 2-ї загальної армії та 5-ї дивізії). Через три дні, 9 серпня, США атакували Нагасакі з використанням плутонієвої бомби «Товстун» із вибухом, еквівалентним приблизно 20 кілотонн тротилу, знищивши 60 % міста та вбивши приблизно 35 000 людей, з них 23 200–28 200 японських працівників на виробництві боєприпасів, 2 000 корейських рабів і 150 японських комбатантів.
1 січня 1947 року набув чинності (відомий як «Закон »), і Манхеттенський проєкт був офіційно переданий Комісії з атомної енергії США. 15 серпня 1947 року Манхеттенський округ було скасовано.
Холодна війна
З появою та одразу після Другої світової війни американський ядерний арсенал був невеликим і зростав повільно, й інформація про справжні розміри цього запасу була суворо охоронюваним секретом. Проте, незабаром певні фактори підштовхнули США до значного збільшення розмірів свого арсеналу. Деякі з них були міжнародними за походженням і зосереджені на зростанні напруженості Холодної війни, включаючи втрату Китаю, перетворення Радянського Союзу на атомну державу та початок Корейської війни. І деякі сили були внутрішніми — й адміністрація Трумена, і адміністрація Ейзенхауера хотіли керувати військовими витратами та уникнути дефіциту бюджету та інфляції. Вважалося, що ядерна зброя дає більший ефект і, отже, є найбільш економічно ефективним способом реагування на загрозу безпеці, яку становив СРСРSchwartz, «Introduction», in Atomic Audit, pp. 18–21..
У результаті, починаючи з 1950 року Комісія з атомної енергії розпочала масштабне нарощування своїх виробничих потужностей, що врешті-решт стало одним з найбільших державних будівельних проєктів в історії США, які коли-небудь відбувалися поза воєнним часом. І це виробництво незабаром включатиме створення набагато потужнішої водневої бомби, яку США вирішили розробити після інтенсивних дебатів у 1949—1950 роках, а також набагато меншу тактичну атомну зброю для використання на полі бою в інтересах проведення військових операцій.
Сумарно до 1990 року США виготовили понад 70 000 ядерних боєголовок більш ніж 65 різних видів, потужністю від приблизно 0,01 кілотонн (наприклад, переносний снаряд «Дейві Крокетта») до 25-мегатонної бомби B41. У період з 1940 по 1996 рік США витратили на розробку ядерної зброї щонайменше 10,1 трильйона доларів у грошах на 2020 рік. Більше половини з них було витрачено на створення платформ доставки зброї. 631 мільярд доларів у сучасному вираженні було витрачено на поводження з ядерними відходами та відновлення навколишнього середовища.
Ричланд, штат Вашингтон, був першим містом, створеним для забезпечення виробництва плутонію на сусідньому ядерному полігоні в Генфорді, для живлення американських арсеналів ядерної зброї. Він виробляв плутоній для використання в атомних бомбах Холодної війни.
Протягом Холодної війни США та СРСР у разі розв'язання збройного конфлікту погрожували один одному тотальним ядерним ударом, незалежно від того, чи була це конвенційна або ядерна війнаStone, Oliver and Kuznick, Peter, "The Untold History of the United States, " (Gallery Books, 2012), pages 280—281. Ядерна доктрина США базувалася на принципі «взаємного гарантованого знищення», що означало масовану ядерну атаку проти стратегічних цілей і основних населених пунктів на території СРСР та його союзників. Термін «взаємне гарантоване знищення» ввів у 1962 році американський стратег Дональд Бреннан. Реалізація його планувалася шляхом розгортання ядерної зброї одночасно на трьох різних типах платформ озброєння .
Після Холодної війни
Після закінчення Холодної війни у 1989 році та розпаду Радянського Союзу в 1991 році ядерна програма США була значною мірою скорочена, зупинена програма ядерних випробувань, виробництво нової ядерної зброї припинено та її запаси скорочені вдвічі до середини 1990-ті роки за адміністрацію президента Білла Клінтона. Багато колишніх ядерних об'єктів були закриті, а їхні інфраструктурні локації стали об'єктами масштабної екологічної рекультивації. Зусилля були перенаправлені з виробництва зброї на управління існуючими запасами, що мали за мету спрогнозувати поведінку старіючої зброї без використання повномасштабних ядерних випробувань. Було збільшено фінансування спрямоване на програми боротьби з розповсюдженням ядерної зброї, такі як допомога державам колишнього Радянського Союзу знищити свої колишні ядерні об'єкти та допомога Росії в її зусиллях щодо інвентаризації та збереження її успадкованих ядерних запасів. До лютого 2006 року відповідно до Закону про компенсацію радіаційного опромінення 1990 року громадянам США, які зазнали ядерної небезпеки в результаті програми ядерної зброї США було виплачено понад 1,2 мільярда доларів, а до 1998 року жителям Маршаллових островів було виплачено щонайменше 759 мільйонів доларів компенсації за спричинений у результаті американських ядерних випробувань вплив — updated regularly. Понад 15 мільйонів доларів виплатили уряду Японії після того, як його громадяни та продовольство зазнали впливу ядерних опадів під час випробування «Браво» 1954 року. У 1998 році країна витратила загалом 35,1 мільярда доларів на свою ядерну зброю та пов'язані зі зброєю програми.
Під час президентства Джорджа Буша-молодшого, а особливо після терористичних атак 11 вересня 2001 року, у основних джерелах засобів масової інформації почали поширюватися чутки про те, що США розглядають варіанти розробки нової ядерної зброї (так звані «ядерні протибункерні боєприпаси») і відновлення ядерних випробувань. У 2003 році Комітет Сенату США зі збройних сил проголосував за скасування заборони Спратта-Фурса 1993 року щодо розробки малої ядерної зброї. Адміністрація Буша дозволила розробку «зброї малої потужності» (зброї, що становила одну третину від потужності бомби, яка була скинута на Хіросіму в 1945 році).
У 2004 році уряд США оприлюднив плани щодо скорочення ядерного арсеналу до приблизно 5500 боєголовок до 2012 року. Більша частина цього скорочення була виконана ще до січня 2008 року.
Відповідно до Доктрини Пентагону про спільні ядерні операції від червня 2019 року, «Інтеграція використання ядерної зброї із застосуванням конвенційних сил та сил спеціальних операцій є важливою запорукою для успіху будь-якої місії чи операції».
Ядерні випробування
У період з 16 липня 1945 року до 23 вересня 1992 року США на регулярній основі, за винятком мораторію з листопада 1958 року по вересень 1961 року, активно виконували програму ядерних випробувань. За офіційними підрахунками, загалом було проведено 1054 ядерні випробування та дві ядерні атаки, причому понад 100 з них відбулися на острівних майданчиках у Тихому океані, понад 900 з них на полігоні в Неваді та десять у різних інших місцях на території США (Аляска, Колорадо, Міссісіпі та Нью-Мексико). До листопада 1962 року переважна більшість випробувань у США була атмосферною (тобто надземною). Після прийняття Договору про часткову заборону ядерних випробувань усі випробування здійснювалися тільки під землею, щоб запобігти радіоактивному забрудненню.