Права людини та зміна клімату є концептуальною та правовою базою, згідно з якою міжнародні права людини та їх зв'язок із глобальним потеплінням вивчаються, аналізуються та вирішуються. Ця структура використовувалася урядами, організаціями ООН, міжурядовими та неурядовими організаціями, захисниками прав людини та навколишнього середовища, а також науковцями для керівництва національною та міжнародною політикою щодо зміни клімату відповідно до Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (РКЗК ООН) та основні міжнародні документи з прав людини. У 2022 році Робоча група II МГЕЗК запропонувала, що «кліматична справедливість включає правосуддя, яке пов’язує розвиток і права людини для досягнення підходу, заснованого на правах, до вирішення проблеми зміни клімату».

Аналіз прав людини та зміни клімату зосереджується на очікуваних наслідках для людей, пов’язаних із глобальними екологічними явищами, включаючи підвищення рівня моря, опустелювання, підвищення температури, екстремальні погодні явища та зміни опадів, а також заходи з адаптації та пом’якшення, вжиті урядами у відповідь на ті явища, які можуть передбачати права людини або пов'язані з ними правовий захист. Багато юридичних підходів до зміни клімату використовують право на здорове довкілля, інші суміжні права або інші підходи з екологічного законодавства, такі як права природи, щоб відстоювати нові або необхідні дії з боку урядів і приватних суб'єктів, шляхом захисту кліматичної справедливості та судових позовів щодо клімату.

8 жовтня 2021 року Рада ООН з прав людини ухвалила резолюцію, яка визнає право людини на безпечне, чисте, здорове та стійке довкілля – резолюцію 48/13.

Історія

У 2005 році активістка інуїтів Шейла Ватт-Клутьє подала петицію до Міжамериканської комісії з прав людини з проханням полегшити «порушення прав людини в результаті впливу глобального потепління та зміни клімату, спричинених діями та бездіяльністю Сполучених Штатів». Петицію було відхилено, але Комісія запросила та заслухала свідчення про взаємозв’язок між правами людини та зміною клімату від представників інуїтів у 2007 році.

Того ж року в Декларації Мале про людський вимір глобальної зміни клімату прямо зазначено (і вперше в міжнародній угоді), що «зміна клімату має чіткі та безпосередні наслідки для повного здійснення прав людини», і закликала до Системі прав людини Організації Об’єднаних Націй необхідно терміново вирішити це питання».

Наступного року Рада ООН з прав людини (HRC) одноголосно прийняла резолюцію 7/23, визнавши, що «зміна клімату становить безпосередню і далекосяжну загрозу для людей і громад у всьому світі та має наслідки для повного здійснення прав людини», і посилаючись на Статут Організації Об’єднаних Націй, Загальну декларацію прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права та Міжнародний пакт про громадянські та політичні права. HRC підтвердив і розширив ці заяви резолюціями 10/4 від 25 березня 2009 року та 18/22 від 30 вересня 2011 року.

У 2009 році Управління Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) опублікувало аналітичне дослідження, в якому було визначено конкретні права та групи людей, на які можуть негативно вплинути кліматичні зміни. Доповідь базувалася на матеріалах близько 30 країн, а також десяти агенцій ООН та десятків інших організацій. Основними проблемами у звіті є переміщені особи, ризики конфлікту та безпеки, а також порушення прав корінних народів, жінок і дітей.See , n.8, at 15-22.

У 2010 році Конференція Сторін РКЗК ООН відтворила формулювання КПЧ, що визначає зв’язок між правами людини та зміною клімату, у своїй доповіді про Конференцію ООН зі зміни клімату 2010 року в Канкуні, Мексика. У звіті про підсумки Конференції наголошувалося, що «Сторони повинні у всіх діях, пов’язаних зі зміною клімату, повністю поважати права людини».

Останніми роками все більше визнається зв’язок між правами людини та навколишнім середовищем, але все ще залишається багато питань, пов’язаних із взаємозв’язком між ними. Як результат, у 2012 році КПЧ встановив мандат щодо зобов’язань щодо прав людини, пов’язаних із користуванням безпечним, чистим, здоровим та стійким навколишнім середовищем. У попередній доповіді призначеного незалежного експерта Джона Х. Нокса також зазначено, що для забезпечення більшої концептуальної ясності застосування зобов’язань щодо прав людини, пов’язаних з навколишнім середовищем, необхідно мати пріоритет.

У 2014 році всі 78 мандатарів спеціальних процедур Організації Об’єднаних Націй опублікували спільну заяву до Дня прав людини, в якій закликали держави включити свої існуючі зобов’язання в рамках прав людини в переговори щодо зміни клімату. Це призведе до виведення прав тих, хто постраждав від зміни клімату, на перший план усіх стратегій реагування.

Станом на березень 2015 року, зараз є Спеціальний доповідач з прав людини та навколишнього середовища, продовження мандату колишнього незалежного експерта із зобов’язань щодо прав людини, пов’язаних із здійсненням права на безпечне, чисте, здорове та стійке довкілля. Напередодні Конференції Організації Об’єднаних Націй зі зміни клімату 2015 року в Парижі, Спеціальний доповідач поінформував держави, що вони повинні забезпечити, щоб їхні зобов’язання з прав людини охоплювали відповідну перспективу щодо зміни клімату під час переговорів щодо майбутніх угод.

Паризька угода, прийнята 12 грудня 2015 року на Конференції Сторін, є найважливішим показником підвищення обізнаності щодо взаємозв’язку зміни клімату та прав людини. Паризька угода є першою кліматичною угодою, яка визнає актуальність прав людини, в якій зазначено:Сторони повинні, вживаючи заходів щодо вирішення проблеми зміни клімату, поважати, заохочувати та враховувати свої відповідні зобов’язання щодо прав людини, права на здоров’я, прав корінних народів, місцевих громад, мігрантів, дітей, осіб з інвалідністю та людей, які перебувають у вразливих ситуаціях та право на розвиток, а також гендерна рівність, розширення прав і можливостей жінок і рівність між поколіннями.

Закон про права людини та зміна клімату Зміна клімату спричиняє не тільки екологічні зміни, але також впливає на соціальні, економічні, політичні, культурні та правові аспекти суспільства в усьому світі. КПЧ підтвердив, що зобов’язання щодо прав людини здатні посилити як міжнародну, так і національну політику у сфері зміни клімату. Стокгольмська декларація 1972 року стала основою для подальшої розробки права людини на якість навколишнього середовища.

Захист довкілля зазвичай не включається в договори про права людини. Скоріше захист навколишнього середовища походить від прав, які захищають ці договори, таких як права на життя, їжу, воду та здоров’я. У майбутньому закон про права людини в контексті формування політики щодо зміни клімату може допомогти встановити мінімальні стандарти основних прав людини, які можуть бути прийняті в міжнародних та національних заходах пом’якшення наслідків та адаптації.

У 2021 році на своїй 48-й сесії Рада з прав людини прийняла Резолюцію 13: Право людини на чисте, здорове та стійке довкілля.

Залучені права Більшість міжнародних заяв щодо прав людини та зміни клімату підкреслюють потенційний негативний вплив зміни клімату на права на життя, їжу, воду, здоров’я, житло, розвиток та самовизначення.See Malé Declaration, n.4; UNHRC Resolution 18/22, n.7; A/HRC/10/61, n.8; FCCC/CP/2010/7/Add.1, n.10. Ці права перераховані в основних конвенціях міжнародного права прав людини, хоча не всі члени HRC або сторони РКЗК ООН підписали ці конвенції.

Право на життя Право на життя захищене статтею 6 МПГПП, де кожна людина має невід'ємне право на життя. Право на життя нерозривно пов'язане з мірою реалізації інших прав. Існують як прогнозовані, так і спостережувані наслідки зміни клімату для права на життя. У четвертому звіті з оцінки Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (Intergovernmental Panel on Climate Change, IPCC) прогнозується збільшення кількості людей, які страждають від смертей і травм через збільшення повеней, штормів, спеки, пожеж і посух. Зміна клімату однаково вплине на право на життя через збільшення голоду, недоїдання та пов’язаних з ними розладів, що впливають на ріст і розвиток дітей, респіраторну захворюваність та рівень озону на землі. Підвищення рівня моря є одним із наслідків зміни клімату, що виникає в результаті потепління води та танення льодовикових щитів. Вимірювання підвищення рівня моря є складною справою, проте МГЕЗК прогнозує підвищення глобального середнього рівня моря від 0,44 м до 0,74 м до 2100 року. Для низинних прибережних островів, таких як Мале на Мальдівах, підвищення рівня моря на 0,5 метра затопить 15 відсотків острова до 2025 року і затопить половину його до 2100 року. Оскільки 42 відсотки населення проживає в межах 100 метрів від узбережжя, навіть часткова повінь може призвести до утоплення, травм і загибелі людей.

Спостережувані наслідки – це ті, коли право на життя вже перешкоджало праву на життя. Існують труднощі у вивченні впливу самих кліматичних змін через проблему масштабу; зміна клімату вимірюється десятиліттями. Існує більш ніж 95-% шанс, що протягом десятиліття 1998–2008 років антропогенна зміна клімату в чотири рази збільшила ризик надзвичайної літньої спеки в Європі. Імовірність 75% того, що хвиля спеки в Європі 2003 року була пов’язана зі зміною клімату. Виходячи з цього, рівень надлишкової смертності від цієї події склав 15 000 смертей лише у Франції.

Право на харчування

Згідно статті II МПЕСКП держави-учасниці Пакту повинні максимізувати свої наявні ресурси для досягнення права на достатнє харчування.: article 2(1), 11(1) and 23. Зміна клімату вплине на всі чотири стовпи продовольчої безпеки; корисність, доступність, використання та стабільність. У доповіді Спеціального доповідача з питань права на їжу за 2008 рік зазначено, що спосіб вирощування їжі у світі повинен зазнати радикальних змін, щоб впоратися зі зростанням населення та наслідками зміни клімату, уникаючи при цьому екологічного колапсу. Паризька угода визнає фундаментальний пріоритет забезпечення продовольчої безпеки та особливу вразливість систем виробництва харчових продуктів до несприятливих наслідків зміни клімату. Стаття 2 закликає до адаптації до несприятливих наслідків зміни клімату та до зниження викидів парникових газів у спосіб, який не загрожуватиме виробництву харчових продуктів. У четвертому звіті МГЕЗК про оцінку прогнозується, що виробництво їжі буде зростати в середніх і високих широтах із підвищенням температури від 1° до 3 °C, однак у нижчих широтах врожайність сільськогосподарських культур зменшиться, що збільшує ризик продовольчої безпеки в бідних регіонах світу. За оцінками Програми розвитку ООН, ще 600 мільйонів людей зіткнуться з недоїданням через зміну клімату. Це, ймовірно, матиме особливо руйнівний вплив на Африку на південь від Сахари.

Право на воду

Комітет з економічних, соціальних і культурних прав (КЕСКП) зазначає, що право на воду є не лише важливою умовою виживання, але й те, що воно нерозривно пов’язане з іншими правами, такими як; житло, досяжний рівень здоров'я, достатній рівень життя та право на харчування. У Stern Review стверджується, що люди найсильніше відчують наслідки зміни клімату через зміни в моделях розподілу води по всьому світу. У тих районах, які вже відчувають посушливі умови, буде спостерігатися подальше зниження доступності води, при цьому кілька (але не всі) кліматичні моделі передбачають зниження річного стоку до 30 відсотків у Середземноморському басейні, глобальне підвищення температури у частинах південної Африки та південної частини Америка на 2 °C і на 40-50% для 4 °C. У п’ятому звіті про оцінку МГЕЗК зазначено, що ризики, пов’язані з прісною водою, значно збільшуються із збільшенням концентрації парникових газів, причому зміна клімату в ХХІ столітті, за прогнозами, призведе до значного скорочення відновлюваних ресурсів поверхневих і підземних вод у більшості сухих субтропічних регіонів.

Право на здоров'я