А-50

А-50 (за кодифікацією НАТО: Mainstay) — радянський і російський літак далекого радіолокаційного виявлення та управління.

Створено на базі військово-транспортного літака Іл-76 на авіаційному Таганрозькому науково-технічному комплексі ім. Г. М. Берієва спільно з НВО «Вега» (Московський науково-дослідний інститут приладобудування), на заміну застарілому на той час літаку Ту-126. Разом з радіотехнічним комплексом «Джміль» (Шмель), встановленим на ньому, утворює авіаційний комплекс радіолокаційного дозору та наведення А-50.

А-50 може застосовуватися для виявлення та супроводження повітряних і надводних цілей, оповіщення командних пунктів автоматизованих систем управління видів Збройних Сил про повітряну та надводну обстановку, застосовуватися для управління літаками винищувальної та ударної авіації при їх наведенні на повітряні, наземні та морські цілі, а також слугувати повітряним командним пунктом.

Прийнятий на озброєння СРСР 1989 року, серійне виробництво велося в Ташкенті на заводі ім. Чкалова. Презентований на МАКС-95, брав участь у військових парадах 9 травня 2009, 2010, 2013—2016 та 2020 років у Москві.

Історія створення На початку 1970-х років літак Ту-126 вже морально застарів та потребував заміни.

У 1969 році уряд ухвалив почати розробляти новий радіотехнічний комплекс, який мав виявляти та супроводжувати швидкісні малопомітні повітряні цілі, що летять біля землі. Його створенням зайнявся Московський науково-дослідний інститут приладобудування. Як носій розглядалися різні варіанти авіаційних КБ країни, але зупинилися на важкому військово-транспортному літаку Іл-76. Постановою ЦК КПРС та РМ СРСР від 1973 року створення нового літака РЛДН наказано таганрозькому ОКБ-49 під керівництвом О. К. Константинова.

У Таганрозі на лабораторію Ту-126ЛЛ(А) встановили дослідницький радіотехнічний комплекс «Джміль». Починаючи з 1 серпня 1977 року виконано 9 оцінних польотів, потім літак передали до Раменського, де він продовжував використовуватись для випробувань.

Цього ж 1977 в ОКБ Берієва розпочато переобладнання першого Іл-76, яке тривало більш як рік. Перший політ із заводського аеродрому переобладнаного із серійного Іл-76 нового літака (ще без радіоелектронного комплексу) виконано 19 грудня 1978 року, екіпажем на чолі з В. П. Дем'янівським. Ця перша машина стала стендом для відпрацювання комплексу.

У вересні 1977 року ОКБ Берієва передали другий Іл-76, а 30 березня 1981 року до Таганрога вирушив і третій літак, переобладнання якого завершилося в жовтні 1983 року.

16 серпня 1979 року розпочалися спільні державні випробування, а також наземне відпрацювання апаратури на борту машини. Всього в Таганрозі з грудня 1978 по жовтень 1983 року переобладнали три Іл-76 на А-50.

На першому А-50 визначалися льотно-технічні характеристики та випробувалися системи забезпечення РТК, на другому сам РТК та пілотажно-навігаційний комплекс «Пунктир», на третьому — комплекс РЕП та спецобладнання. Основна частина ДСІ проходила в ДК НДІ ВПС на аеродромі Ахтубінськ у період з 1980 по 1985 рік. Головою держкомісії був призначений Головний маршал авіації Павло Кутахов. За спогадами учасників подій, кожен випробувальний політ А-50 займав практично повний робочий день всього випробувального ахтубінського полігону, оскільки вимагав залучення значної кількості обладнання, літаків та вимірювальних пунктів зі складу трекового комплексу.

У 1987 році для відпрацювання модернізованого комплексу «Джміль-2» була переобладнана лабораторія, що літає, під шифром Ту-126 ЛЛ(2А). Літак передали до ДК НДІ ВПС, де він перебував на випробуваннях до жовтня 1990 року, коли Постановою Ради міністрів СРСР роботи зі створення літаків припинили. Машину відправили на звалище у 1992 році. Як тимчасовий захід була створена перехідна версія літака, який оснастили модернізованим комплексом «Джміль-М», що має збільшену дальність виявлення цілей та розширені можливості з їхнього супроводу. Крім того, РЛС цих А-50 має пасивний режим визначення та протидії засобам РЕБ супротивника, а швидкодія зросла майже вдвічі за рахунок оновлення елементної бази. У зарубіжних джерелах його іноді називають А-50У та А-50М, що не зовсім правильно. На озброєння модернізований літак надійшов 1990 року.

Радіолокаційна станція, що працює в сантиметровому діапазоні, здатна виявити ціль класу «винищувач», що летить на малій висоті на дальності до 200—400 км, на великій висоті — 300—600 км. Морські цілі виявляються на відстані до 400 км. Кількість цілей, що одночасно супроводжуються, до 150, число одночасно наведених винищувачів — 10-12http://www.airwar.ru Бериев А-50.

З 1985 по 1988 рік виконувалася дослідна експлуатація з урахуванням стройових елементів.

Офіційно на бойове чергування комплекс прийнято 1989 року.

Усі серійні літаки А-50 були побудовані на Ташкентському авіазаводі (ТАПОіЧ). Для цього на заводі створили відповідну інфраструктуру. Для наземних випробувань і доведення обладнання РТК на території авіазаводу та його льотно-випробувальної станції (ЛІС) створили цілу низку наземних випробувальних стендів та спеціально організували філії НВО «Вега-М» та ВО «Жовтень». Трудомісткість виробництва А-50 порівняно з Іл-76МД була більшою в 6—7 разів. Ціна літака початку 1990-х рр. становила 250—270 млн доларів, що було в 10 разів дорожче за виробництво базової транспортної моделі Іл-76, і в цілому виходила дорожче за будівництво одного Ту-160 або Ан-124.

Після розпаду СРСР дооснащення та модернізація цих літаків виконувались на ТАНТК імені Берієва.

За створення даного комплексу Постановою Уряду РФ від 16 січня 1996 року групі провідних фахівців авіаційної та радіотехнічної промисловості, а також ВПС присуджено премію РФ у галузі науки і техніки. Серед лауреатів Олексій Костянтинів, Геннадій Панатов та Сергій Атаянц.

Модернізація (А-50У)

У 2003 році почалася модернізація А-50, що знаходяться в строю, причому, як безпосередньо РТК, так і літака. У повному обсязі вони розгорнулися у 2008 році. Літак отримав найменування А-50У. Заводські випробування машини тривали до липня 2009 року, а спільні завершилися 26 листопада цього року.

Крім робіт з радіотехнічного комплексу, вдосконалили САУ та комплекс зв'язку. Модернізовано робочі місця членів тактичного екіпажу літака, тепер інформація відображається не на дисплеях з ЕПТ, а на рідкокристалічних індикаторах (проте певний скепсис викликає широке застосування в обладнанні літака компонентів іноземного виробництва).

У відсіку операторів РТК нарешті обладнали місця для відпочинку та буфет із побутовим обладнанням.

Високих технічних характеристик РЛС вдалося досягти за рахунок введення наскрізного каналу цифрової обробки радіолокаційної інформації та модернізації приймального і передавального пристроїв; наростити можливості функціонального програмного забезпечення дозволила заміна на нову, яка побудована на сучасних цифрових обчислювальних машинах з більшою продуктивністю та швидкодією. Модернізації зазнала також система відображення на робочих місцях операторівРоссийский самолёт-разведчик научился находить принципиально новые летательные аппараты // Взгляд, 10 декабря 2018.

Конструкція

Основне обладнання літака — радіотехнічний комплекс «Джміль», побудований на базі  «Аргон-50». У складі комплексу: трикоординатна РЛС із пасивним каналом пеленгації; апаратура знімання та відображення отриманої інформації; система активного запита-відповіді та передачі команд або інформації цілевказівки перехоплювачам; цифровий обчислювальний комплекс на вирішення завдань управління, наведення винищувачів на повітряні цілі; апаратура командної лінії радіокерування; система зв'язку, ЗАС та телекодова апаратура; апаратура документування; система державного розпізнавання.

Вага апаратури — 20 т.

З комплексом працюють 10—11 операторів (командир РТК, старший штурман наведення, два штурмани наведення, старший оператор супроводу та два оператори супроводу, а також бортінженери РТК, РЛС, засобів зв'язку). Льотний екіпаж — 5 осіб.

Крім комплексу «Джміль», на літаку встановлено бортовий комплекс оборони, у складі якого засоби активної та пасивної радіоелектронної боротьби, а також системи інфрачервоної протидії.

Планер літака зазнав таких змін у конструкції: новий носовий обтічник; замість скління штурманської кабіни встановлено радіопрозорий обтічник; встановлена штанга дозаправлення; на лівому борту відсутні двері та люк аварійного виходу № 1; перед крилом встановлено обтічник антен супутникового зв'язку; за крилом встановлений на пілонах обертовий грибоподібний обтічник антени РЛС кругового огляду діаметром 10,5 м і висотою 2 м; на підставі кіля встановлено повітрозабірник систем охолодження апаратури РТК; збільшені бічні обтічники, для розміщення додаткового обладнання та потужнішої допоміжної силової установки; на бічних обтічниках встановлені відбивні екрани, виконані у вигляді аеродинамічних поверхонь (крилець); зашиті стулки вантажного люка; ілюмінатори основного та аварійних виходів, бічні та верхні вікна кабіни льотчиків, а також вікна кабіни штурмана мають металізацію для захисту екіпажу від мікрохвильового випромінювання.

Модифікації Назва моделі Короткі показники, відмінності. А-50 Перша серійна модифікація. А-50М Літак із модернізованим комплексом «Джміль-М» А-50І Спільна російсько-ізраїльська модифікація А-50, призначена для ВПС КНР. Для цього на ТАНТК переобладнали один із серійних А-50, з подальшим дооснащенням РТК в Ізраїлі. З різних причин проєкт не здійснено, і літак без РТК передали Китаю, де його добудували власними силами. Отримав позначення KJ-2000«Зарубежное военное обозрение» № 10/2006 год. А-50ЕІ Експортний варіант АК ДРЛВ для ВПС Індії. Побудований шляхом переобладнання літака Іл-76ТД, на якому встановили двигуни ПС-90А-76 та РТК з багатофункціональною імпульсно-доплерівською РЛС EL/W-2090 ізраїльської фірми Elta. А-50У Варіанти модернізації серійних літаків А-50. Встановлено новий радіотехнічний комплекс з покращеними параметрами щодо виявлення низькополітних та малопомітних повітряних цілей (серед них надзвукових і вертольотів, в умовах застосування РЕП) побудований із застосуванням елементної бази Intel, знижено масу апаратури, за рахунок цього збільшено запас пального. Всі ЕПТ-дисплеї замінені на РКІ. Обладнані кімнати відпочинку та кухня. Перший літак передано ВПС 31.10.2011 рокуВоенные представили новейший самолёт А-50У // Лента.ру, 20 мая 2016. 7 березня 2017 року передано Російським ВКС четвертий модернізований літак з бортовим номером 41 та власною назвою «Таганрог». 6 грудня 2018 переданий Російським ВКС черговий модернізований літак з бортовим номером 45 «Червоний». Примітка. Літак «976 СКИП», незважаючи на схожий з А-50 зовнішній вигляд, не має відношення до літаків ДРЛВО і призначений для інших завдань: літаки задіяні для контролю параметрів при випробуваннях балістичних і крилатих ракет. Базуються у Раменському 4 машини (на зберіганні).

Оператори

ПКС РФ: 7 А-50У на озброєнні, станом на 2025 рік.

ПС Індії — 3 А-50ЕІ на озброєнні та ще 2 додатково замовлено, станом на 2025 рік. У 2003 році укладено контракт на постачання 3 А-50ЕІ, виконаний в 2010 роціИндия осталась довольна российскими самолётами «А-50ЭИ» .

У складі ПКС Росії всі стройові літаки серії А-50 входять до складу дислокованої на аеродромі Іваново-Північний авіаційної частини, яка з 2010 року називається авіаційною групою бойового застосування літаків далекого радіолокаційного виявлення 610-го Центру бойового застосування і переучування транспортної авіації. За відомими даними, у складі частини зараз є таким чином 13 літаків А-50 і шість А-50У, за винятком кількох літаків А-50, що перебувають на зберіганні. У березні 2014 року представник АТ "Концерн радіобудування «Вега» повідомив, що ВПС (ПКС) Росії мають у своєму розпорядженні сумарно 22 літаки А-50, включаючи що перебувають на зберіганні.

Станом на 2023 рік, РФ мала 3 од. А-50 та 7 од. А-50У на озброєнніThe Military Balance 2023, p.191.