Михайло Петрович Любимов (рос. Михаи́л Петро́вич Люби́мов, нар. 27 травня 1934, Дніпропетровськ) — радянський розвідник, полковник зовнішньої розвідки у відставці. Кандидат історичних наук. Публіцист, письменник шпигунського жанру. Батько журналіста Олександра Любімова, який нині очолює телекомпанію "BID". Володіє англійською, шведською та данською мовами .

Біографія Народився 27 травня 1934 року в Дніпропетровську в сім'ї співробітника ОГПУ Петра Федоровича Любімова (1900—1978, у 1944—1949 роках — начальник СМЕРШу Прикарпатського військового округу) та Людмили Веніамінівни Любимової (1908—1946). Школу закінчив у Куйбишеві, із золотою медаллю.

У 1958 році закінчив Московський інститут міжнародних відносин (МДІМВ), який, за його словами «тоді був цілком демократичний» . Кар'єру дипломата розпочав секретарем консульського відділу посольства СРСР у Гельсінкі.

Служба у розвідці З 1959 року розпочав роботу у розвідці – у Першому головному управлінні (ПДУ) КДБ СРСР.

У 1961-1965 роках - співробітник резидентури ПГУ КДБ у Лондоні, на посаді другого секретаря посольства . Імітував симпатизуючого Заходу дипломата, був завсідником лондонських салонів і світських раутів, де часто з'являвся з красунею-дружиною (актрисою), підтримував близькі стосунки з впливовими політиками та великими культурними та громадськими діячами. Серед лондонських друзів отримав прізвисько «Усміхнений Майк» (за його словами – це вигадка). У 1965 році був висланий з Англії як персона нон грата. Він був надзвичайно привабливий, носив смугастий костюм, пошитий на Севіл-роу, а іноді ітонську краватку. Насправді цей дружньо налаштований російський був одним з талановитих та цілеспрямованих молодих співробітників КДБ, і надалі очолив все антибританське шпигунство на Луб'янці.

У 1967—1969 роках Михайло Любимов у Данії як заступник резидента та перший секретар посольства.

В 1974 році призначений заступником начальника третього (англо-скандинавського) відділу ПГУ КДБ. Очолював організацію роботи проти Великої Британії.

Потім, з 1976 року знову працював у Данії (як радник посольства) .

Повернувся на батьківщину у 1980 році та очолив відділ у Центральному апараті КДБ. Незабаром вийшов у відставку та зайнявся літературною та журналістською діяльністю.

Літературна діяльність У 1980-х роках дві п'єси Михайла Любимова були поставлені у театрах СРСР.

З 1987 року Любимов співпрацює з газетою «Цілком таємно» та журналом «Детектив і політика» Юліана Семенова. Як публіцист виступає на підтримку перебудови в журналі "Вогник", тижневику "Московські новини", у ряді інших видань.

Широку популярність Михайлу Любимову принесла публікація роману «Життя і пригоди Алекса Уілкі, шпигуна» («І пекло слідувало за ним») в «Вогнику» (1990). Це був один із перших творів у радянській пресі, що розповідали про життя радянських нелегалів за кордоном.

Підсумок подій серпня 1991 року і курс реформ, проголошений Борисом Єльциним, Михайло Любимов не прийняв, що також відбилося у його публікаціях.

У 1995 році Михайло Любимов опублікував мемуарний, сповідальний роман «Записки недолугого резидента, або Блукаючий вогник». Стаття-містифікація «Операція „Голгофа“»http://lib.ru/POLITOLOG/lubimow.txt , опублікована того ж року в газеті «Цілком таємно», спричинила гучний скандал. У ній від імені колишнього чекіста розповідалося про план розбудови під кодовою назвою «Голгофа». План полягав у тому, щоб вкинути країну в хаос "дикого капіталізму ", довівши народу незаперечні переваги соціалістичного устрою, а потім, використовуючи обурення мас, повернутися до колишнього ладу.

У 1996 році Михайло Любимов написав збірку новел «Шпигуни, яких я люблю і ненавиджу» та збірку «Путівник КДБ містами світу».

У 1998 році був опублікований сатиричний роман "Декамерон шпигунів", що розійшовся великим тиражем.

У 2001 році з'явилася книга, в якій Любимов трохи відійшов від улюбленої теми - "Гуляння з Чеширським котом ". Вона присвячена дослідженню душі та вдач англійців, автор порівнює британців та росіян.

У 2010 році книга була перевидана. Можна припустити, що ця книга ґрунтується на раніше підготовленій кандидатській дисертації Михайла Любимова «Особливі риси британського національного характеру та їх використання в оперативній роботі», яку згадує Олег Гордієвський у його книзі «KGB» (стор. 791), що також цитується колишнім співробітником ГРУ в НДР Юрієм Пушкіним («ГРУ в Німеччині. Діяльність радянської військової розвідки до та під час об'єднання Німеччини»).

У 2012 році Михайло Любимов випустив продовження історії про шпигуна Олекса Уілка. Нова книга називається «Постріл», це друга книга «І пекло слідувало за ним». Як пише РБК, у книзі «І пекло слідував за ним» переважна більшість епізодів автобіографічні, а головний антигерой — «щур» усередині російської розвідки — до найменших рис списаний з радянського перебіжчика Олега Гордієвського, який довгі роки був заступником Михайла Любімова, працював на англійську розвідку.

Багато творів Михайла Любимова перекладені іноземними мовами (болгарська, сербська, англійська, німецька, чеська та ін.).

Михайло Любимов став першим і єдиним радянським розвідником, якому довелося з'їздити в гості до письменника, автора шпигунських романів Джона Ле Карре.

Сім'я Михайло Любимов перебуває у третьому шлюбі. Дружина — Тетяна Сергіївна Любимова (нар. 09.07.1941)

Син — Олександр Любимов (1962), журналіст та телеведучий.

Онуки: Катерина, Кирило, Олег, Костянтин.

Бібліографія

Примітки