Конфіденційність в Інтернеті передбачає право на особисту конфіденційність щодо зберігання, перепрофілювання, надання третім особам та відображення інформації, що стосується вас, через Інтернет. Конфіденційність в Інтернеті — це частина конфіденційності даних. Проблеми конфіденційності були сформульовані з самого початку широкомасштабного спільного використання комп'ютерів.
Конфіденційність може охоплювати як особову інформацію (персональні дані), так і інформацію, яка не є ідентифікаційною, таку як поведінка користувача на вебсайті. До персональних даних відноситься будь яка інформація, яка може бути використана для ідентифікації особи. Наприклад, лише вік та фізична адреса можуть ідентифікувати особу без явного розголошення її імені, оскільки ці два фактори досить унікальні, щоб зазвичай ідентифікувати конкретну особу. Інші форми ідентифікаційної інформації незабаром можуть включати дані відстеження GPS, які використовуються додатками, оскільки щоденної інформації про поїздки на роботу й повсякденні справи може бути достатньо, щоб ідентифікувати особу.
Було висловлено припущення, що «привабливість онлайн-сервісів полягає в тому, щоб навмисно передавати особисту інформацію». З іншого боку, у своєму есе «Цінність конфіденційності» експерт з безпеки Брюс Шнаер каже: «Конфіденційність захищає нас від зловживань тими, хто при владі, навіть якщо ми не робимо нічого поганого під час спостереження».
Рівні конфіденційності Інтернет та цифрова конфіденційність розглядаються інакше, ніж традиційні очікування конфіденційності. Конфіденційність в Інтернеті в першу чергу стосується захисту інформації користувачів. Професор права Джеррі Кан пояснює, що термін конфіденційність означає простір, рішення та інформацію. З точки зору простору, люди очікують, що в їхні фізичні простори (наприклад, будинки, автомобілі) не будуть вторгнені. Конфіденційність у сфері прийняття рішень найкраще ілюструє знакова справа Роу проти Вейда. Нарешті, конфіденційність інформації стосується збору інформації користувачів із різних джерел, що викликає широке обговорення.
Людям, які не надто піклуються про конфіденційність в Інтернеті, не потрібно досягати повної анонімності. Користувачі Інтернету можуть захистити свою конфіденційність шляхом контрольованого розкриття особистої інформації. Розкриття IP-адрес, профілювання, що не ідентифікує особу, та подібна інформація може стати прийнятним компромісом для зручності, яку в іншому випадку користувачі можуть втратити, використовуючи обхідні шляхи, необхідні для суворого придушення таких деталей. З іншого боку, деякі люди прагнуть набагато більшої конфіденційності. У цьому випадку вони можуть намагатися досягти анонімності в Інтернеті щоб не дати жодним третім сторонам можливості пов'язувати діяльність в Інтернеті з особистою інформацією користувача. Щоб зберегти конфіденційність своєї інформації, люди повинні бути обережними з тим, що вони викладають і переглядають в Інтернеті. Під час заповнення форм і купівлі товарів відстежується інформація, і оскільки вона не була приватною, деякі компанії розсилають Інтернет користувачам спам і рекламу подібних продуктів.
Існує також кілька урядових організацій, які до певної міри захищають конфіденційність та анонімність особи в Інтернеті. У статті, представленій FTC, у жовтні 2011 року було звернено увагу на ряд вказівок, які допомагають окремому користувачеві Інтернету уникнути можливої крадіжки особистих даних та інших кібератак. Рекомендується, серед іншого, запобігати або обмежувати використання номерів соціального страхування в Інтернеті, бути обережними до електронних листів, включаючи спам, пам'ятати про особисту фінансову інформацію, створювати надійні паролі та керувати ними, а також використовувати безпечні способи перегляду вебсторінок.
Розміщення інформації в Інтернеті може бути шкідливим або піддавати людей до зловмисних атак. Деяка інформація, розміщена в Інтернеті, зберігається десятиліттями, залежно від та окремих послуг, які пропонуються в Інтернеті. Це може включати коментарі, написані в блогах, зображеннях і вебсайтах, таких як Facebook і Twitter, тощо. Деякі роботодавці можуть досліджувати потенційного працівника, шукаючи в Інтернеті подробиці їхньої поведінки в Інтернеті, що, можливо, вплине на результат успіху кандидата.
Ризики конфіденційності в Інтернеті Компанії відстежують поведінку користувачів на вебсайтах, щоб потім використовувати цю інформацію, наприклад, надсилаючи рекламу на основі . Існує багато способів, за допомогою яких люди можуть розголошувати свою особисту інформацію, наприклад, використовуючи соціальні мережі та надсилаючи інформацію про банківські рахунки та кредитні картки на різні вебсайти. Крім того, безпосереднє спостереження за поведінкою користувачів, наприклад за їхніми пошуковими запитами або вмістом профілю Facebook чи інших соціальних мереж, може автоматично оброблятися, щоб зробити висновок про потенційно нав'язливі деталі про особу, такі як сексуальна орієнтація, політичні та релігійні погляди, раса, вживання психоактивних речовин, інтелект, і особистість.
Ті, хто стурбований конфіденційністю в Інтернеті, часто посилаються на низку ризиків конфіденційності — подій, які можуть поставити під загрозу конфіденційність — з якими можна зіткнутися під час онлайн-дій. Вони варіюються від збору статистичних даних про користувачів до більш зловмисних дій, таких як поширення шпигунського програмного забезпечення та експлуатації різних форм помилок (помилки програмного забезпечення).
Кілька вебсайтів соціальних мереж намагаються захистити особисту інформацію своїх користувачів, а також надають попередження через угоду про конфіденційність та умови користування їхнім вебсайтом. Наприклад у Facebook, налаштування конфіденційності доступні для всіх зареєстрованих користувачів: вони можуть заблокувати певним особам доступ до свого профілю, вони можуть вибрати своїх «друзів», а також можуть обмежити доступ до їхніх фотографій, відео та іншої інформації з їхнього профілю. Налаштування конфіденційності також доступні на інших вебсайтах соціальних мереж, таких як Google Plus і Twitter. Користувач може застосувати такі налаштування при наданні особистої інформації в Інтернеті. Electronic Frontier Foundation створив набір посібників, щоб користувачам було легше використовувати ці налаштування конфіденційності та Zebra Crossing: простий у використанні контрольний список цифрової безпеки — це онлайн-ресурс, який підтримується волонтерами.
Наприкінці 2007 року Facebook запустив програму Beacon, в рамках якої записи про оренду користувачів були оприлюднені для друзів. Багато людей були розлючені цим порушенням конфіденційності, і було відкрито судову справу
Діти та підлітки часто використовують Інтернет (включаючи соціальні медіа) у спосіб, який загрожує їх конфіденційності: це викликає дедалі більше занепокоєння серед батьків. Молодь також може не усвідомлювати, що вся їхня інформація може переглядатися та відстежуватися під час відвідування певного сайту, і що вони мають захищати власну конфіденційність. Вони повинні бути поінформовані про всі ці ризики. Наприклад, у Twitter загрози включають скорочені посилання, які можуть призвести до потенційно шкідливих вебсайтів або забороненого вмісту. Загрози з боку використання електронної пошти включають шахрайство з електронною поштою та вкладення, які переконують користувачів встановити зловмисне програмне забезпечення та розкрити особисту інформацію. На сайтах Torrent загрози відносять зловмисне програмне забезпечення, яке ховається у відео, музиці та завантаженні програмного забезпечення. Під час використання смартфона до загроз відносять геолокацію, що означає, що телефон може визначити його місцезнаходження та опублікувати його в Інтернеті для всіх. Користувачі можуть захистити себе, оновлюючи антивірусне програмне забезпечення, використовуючи параметри безпеки та конфіденційності, завантажуючи оновлення для встановлених програм, перевіряючи електронну пошту, видаляючи шпигунське програмне забезпечення, керуючи файлами cookie, використовуючи шифрування та блокуючи спливаючі вікна.Mediati, N. (2010). «The Most Dangerous Places on the Web». PC World, 28(11), 72–80.
Однак більшість людей не мають уявлення про те, як зробити все перераховане вище. Багато компаній наймають професіоналів для вирішення таких питань, але більшість людей можуть лише зробити все можливе, щоб навчитися цьому самотужки.
У 1998 році Федеральна торгова комісія США розглянула відсутність конфіденційності для дітей в Інтернеті і створила Закон про захист конфіденційності дітей в Інтернеті (COPPA). Закон COPPA обмежує можливості збору інформації від дітей та створення попереджувальних повідомлень, якщо була представлена потенційна шкідлива інформація або вміст. У 2000 році для впровадження політики безпеки в Інтернеті було розроблено Закон про захист дітей в Інтернеті (CIPA). Політика вимагала вжиття заходів захисту технологій, які можуть фільтрувати або блокувати доступ дітей до Інтернету та фотографій, що можуть бути шкідливими для них. Школи та бібліотеки повинні дотримуватися цих вимог, щоб отримати знижки від . Ці закони, інформаційні кампанії, стратегії батьківського нагляду та Інтернет-фільтри можуть допомогти зробити Інтернет безпечнішим для дітей у всьому світі.
Побоювання користувачів Інтернету щодо конфіденційності становлять серйозний виклик (Dunkan, 1996; Till, 1997). Завдяки розвитку технологій доступ до Інтернету став доступним для використання з будь-якого пристрою в будь-який час. Однак збільшення доступу з кількох джерел збільшує кількість точок доступу для атаки. Під час онлайн-опитування приблизно сім із десяти людей відповіли, що найбільше їх хвилює їхня конфіденційність в Інтернеті, а не поштою чи телефоном. Конфіденційність в Інтернеті повільно, але впевнено стає загрозою, оскільки особисті дані людини можуть потрапити в чужі руки, якщо воно потрапили в Інтернет.
Адреси Інтернет-протоколу (IP) Усі вебсайти отримують, а багато хто відстежує IP-адресу комп'ютера відвідувача. Компанії з часом порівнюють дані, щоб пов'язати ім'я, адресу та іншу інформацію з IP-адресою. Існує неоднозначність щодо того, наскільки приватні IP-адреси. Суд Європейського Союзу постановив, що їх потрібно розглядати як особисту інформацію, якщо вебсайт, який їх відстежує, або третя сторона, наприклад постачальник послуг, знає ім'я або адресу власника IP-адреси, що було б вірно для статичних IP-адрес, а не для динамічних.
Правила Каліфорнії стверджують, що IP-адреси потрібно розглядати як особисту інформацію, якщо компанія самостійно може пов'язати їх з іменем та адресою.
Суд Альберти постановив, що поліція може отримати IP-адреси та пов'язані з ними імена і адреси без ордера на обшук; Поліція Калгарі, Альберта, знайшла IP-адреси, які використовувались для онлайн-злочинів. Постачальник послуг надав поліції імена та адреси, пов'язані з цими IP-адресами.
HTTP файли cookies Файли cookie — це дані, що зберігаються на комп'ютері користувача і допомагають в автоматичному доступі до вебсайтів чи вебфункцій, або іншої інформацію про стан, необхідну для складних вебсайтів. Вони також можуть використовуватися для відстеження користувачів, зберігаючи спеціальні дані історії використання в файлах cookie, і такі файли cookie — наприклад, ті, що використовуються Google Analytics — називаються файлами cookie для відстеження. Файли cookie є загальною проблемою у сфері конфіденційності в Інтернеті. Хоча розробники вебсайтів найчастіше використовують файли cookie для законних технічних цілей, трапляються випадки зловживання. У 2009 році двоє дослідників відзначили, що профілі соціальних мереж можуть бути підключені до файлів cookie, що дозволить підключити профіль соціальної мережі до «звичок» перегляду користувачем.