Голого́ри — село в Україні, у Золочівській міській територіальній громаді, Золочівського району, Львівської області. Населення становить 595 осібЗолочівська_ТГ_-_Інвестиційний_паспорт__2021_. Орган місцевого самоврядування — Золочівська міська рада. Давніше було містечком.

Географія У селі річка Гнила Липа впадає у Золоту Липу.

Клімат

Назва Перекази зберегли давню назву сучасного села Гологори як «містечко Дукля». Археологічні дослідження, проведені в 60-х рр. XX століття, виявили тут поселення висоцької, липецької та черняхівської культур XI—XIII ст.Гупало В. Звенигород і Звенигородська земля у ХІ–ХІІІ століттях (соціоісторична реконструкція). – Львів, 2014. – С. 445.

Історія

Дукля (Гологори) — одне із найдавніших поселень Галичини. Перша згадка про «Княжі Голі гори» і «Рожене поле» була в літописі за 1099 р. 1132 року місто Гологори згадано в літописах і хроніках. Належало до Звенигородського князівства, а 1140 року Звенигородський князь Володимир приєднав місто до Галицького князівства. Інший літопис розповідає, що року 1144 на Великому полі поблизу Гологір відбулася битва Київського князя Всеволода Олеговича з Володимиром Володаровичем.

Інтенсивного розвитку Гологори досягли в XV ст. Поселення Дукля стало важливим торговим центром, через який проходили торгові шляхи. В XVII—XVIII століттях тут проводилися великі кінні ярмарки, продавали велику рогату худобу.

Згадується село 14 лютого 1446 року в книгах галицького судуAkta grodzkie i ziemskie, T.12, s.148, № 1669 .

У 1469 р. Гологори одержали магдебурзьке право. З XVIII століття збереглися примірники печатки місцевої ратуші, на якій зображено руїни Гологірського замку.

Справжнім лихом для міста і всієї округи були часті турецько-татарські набіги. У 1498 р. татари вкотре обложили замок. За переказами, у цьому бою загинув їхній воєначальник, улюблений ханський син. Жителі Гологір захоронили його прах на гірській вершині навпроти замку. Там же, на відзнаку перемоги у боротьбі з татарською навалою, спорудили пам'ятний знак. Це 5-метрова капличка 1670-х років, побудована у вигляді масивної колони, що стоїть на пагорбі, названому на честь св. Марка. За легендою, колона споруджена на честь перемоги над татарським загоном, що взяв замок в облогу. Сталося це у день св. Марка. Колона, що носить в народі назву «Марко», розташована при в'їзді в Гологори з лівого боку.

Гологори населяли українці, поляки і жиди (євреї). В 1895 р. Барон Гірш () заснував у Гологорах приватну єврейську школу, яка отримала статус державної школи в 1901 р. Діяв заклад до 1939 р. Відвідували школу не лише юдеї, а й діти інших конфесій. Окрім грамоти, учнів тут вчили боднарській справі. У 1941 р. євреї в Золочівському районі були винищені нацистами.

1 серпня 1934 року громада увійшла до складу об'єднаної сільської ґміни Ґолоґори в Золочівському повіті Тернопільського воєводства.  .    

Статус міста Гологори зберегли до 1939 р. У 1929 р. населення міста почало скорочуватись і становило на той час 2480 осіб. Покинуті в час війни давні будинки навколо ринкової площі розібрали для будівництва будівель райкому і райвиконкому у Красне, що було райцентром (1944—1959). Це остаточно знищило вигляд давнього міста, сліди земляних фортифікацій якого проглядаються донині. Руїни замку повністю розібрали для будівництва корівників, руїни яких видніються сьогодні.

Сьогодні в селі залишились лише храми Св. Юрія і Пресвятої Трійці. Є греко-католицька церква. Серед старих колгоспних споруд — бетоноване зерносховище округлої форми.

12 червня 2020 року, відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 718-р «Про визначення адміністративних центрів та затвердження територій територіальних громад Львівської області», село увійшло до складу Золочівської міської територіальної громади.

19 липня 2020 року, в результаті адміністративно-територіальної реформи та ліквідації Золочівського району (1940—2020), село увійшло до складу новоствореного Золочівського району.

Околиці

Під'їжджаючи з півночі трасою до Гологорів, ліворуч розташована Лиса Гора, що є природним заповідником. Висота гори — 420 м над р. м. Її західні та північні схили круті, південні та східні — пологі. Лиса Гора покрита лучно-степовою рослинністю, трапляються рідкісні види гірської рослинності: скабіоза блискуча (в Європі росте лише в Піренеях, Альпах і Карпатах) та козилець гірський. Виявлено відкасник будяколистий — одну з найрідкісніших рослин української флори, давній релікт і ендем, а також — сон-траву, підсніжник білий, горицвіт, котячі лапки карпатські, що занесені до Червоної книги України.

Село розташоване в межах мальовничого низькогірного пасма Гологори, вздовж якого поруч зі селом проходить Головний європейський вододіл.

Пам'ятки

Втрачені Парафіяльний костел у містечку (арх. Франциск Ксаверій КульчицькийKowalczyk J. Świątynie i klasztory późnobarokowe w archidiecezji lwowskiej // Rocznik Historii Sztuki. — 2003. — № XXVIII. — S. 215.) будували в 1774–1790 роках, посвячений у 1828, зруйнований у 1950-х. Стиль — бароко. Його світлину можна побачити у праці «Przeszlość і zabytki województwa Tarnapolskiego» (S. XLVIII).

Гологірський замок

Окрасою міста був Гологірський замок — один з найдавніших на Галичині оборонних замків, збудований у XV ст. Замок мав чотирикутну форму, його оточували вали і рів з водою. До нього можна було увійти лише через підйомний міст. Замок мав таємний вихід у лісі біля с.Гологірки.

Населення

Мова Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року: МоваКіл-тьЧасткаукраїнська65599.54%російська30.46%Усього658100%

Відомі люди Вірлик Петро Іванович — керівник Золочівського окружного проводу ОУН, Лицар Срібного хреста заслуги УПА Дольницький Мирон Андрійович — український військовик, географ. Четар УГА. Композитор Ярослав Лопатинський — у 1905—1936 рр. проживав і працював у Гологорах, могила композитора розташована біля храму Св. Дмитрія у селі Гологірки Михайлюк Петро Тадейович (1974—2017) — прапорщик Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Миколай-Єронім Сенявський — часто перебував у містечку.

Дідичі Миколай з Гологорів гербу Дембно — львівський підкоморійKazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź, 1987. — S. 42. — ISBN 83-04-0251213-4 całość, ISBN 83-04-01814-4. та підкоморій, галицький каштелянKazimierz Przyboś (opracował). Urzędnicy województwa ruskiego XIV—XVIII wieków… — S. 333. Ян Сененський — каштелян кам'янецький Ян Сененський — львівський латинський архієпископ, каштелян галицький Миколай-Єронім Сенявський — державний діяч Речі Посполитої, один із найбільших польських магнатів Адам Миколай Сенявський — державний діяч Речі Посполитої, син попереднього. Микола Василь Потоцький — небіж попереднього, меценат (костел, церква Юрія та шпиталь убогих у Гологорах.Barącz S. Pamiątki buczackie… — S. 57. ).

Примітки

Джерела Мацюк О. Замки і фортеці Західної України (історичні мандрівки). — С. 28 Трубчанінов С. В.'' Країна замків і фортець Barącz S. Smotrycki Melecy: szkic bibliograficzny . — Poznań, 1889. «Gologóry» — Encyclopedia of Jewish. Communities in Poland, Volume II (Ukraine)  — S. 675. Przeszłość i zabytki wojewódstwa tarnopolskiego. — Tarnopol, 1926. — S. 74—75.

Посилання Гологори // Села Золочівщини Замки та храми України Фотопрогулки по Украине и вокруг