Crosby, Stills & Nash (CSN) — фолк-рок- супергрупа, що складається з американських співаків і авторів пісень Девіда Кросбі та Стівена Стіллза та англійського співака й автора пісень Грема Неша. Коли до них приєднався канадський співак і автор пісень Ніл Янг як четвертий учасник, вони змінили назву на Crosby, Stills, Nash & Young (CSNY). Вони відомі своїм тривалим впливом на американську музику та культуру, а також їх складною вокальною гармонією, часто бурхливими взаємостосунками та політичною активністю.

CSN утворився в 1968 році незабаром після того, як Кросбі, Стіллз і Неш виступили разом у неформальному зібранні в липні того ж року, виявивши, що добре гармонізують. Кросбі попросили покинути The Byrds наприкінці 1967 року, а група Стіллза Buffalo Springfield розпалася на початку 1968 року; Неш покинув свою групу The Hollies у грудні, і на початку 1969 року тріо уклало контракт на звукозапис із Atlantic Records. Їхній перший альбом, Crosby, Stills & Nash, був випущений у травні 1969 року, до якого увійшли два хіти найкращих 40, «Suite: Judy Blue Eyes» (№ 21) і «Marrakesh Express» (№ 28). Для туру з альбомом тріо найняло барабанщика Далласа Тейлора і сесійного басиста Грега Рівза, хоча їм все ще потрібен був клавішник; Ахмет Ертегун запропонував Ніла Янга, який грав зі Стіллсом у Баффало Спрінгфілд, і після деяких сумнівів тріо погодилося, отримавши повноправного члена колективу. Гурт, який тепер називається Crosby, Stills, Nash & Young, розпочав свій тур і відіграв свій другий концерт на фестивалі Вудсток рано вранці 18 серпня 1969 року. Перший альбом з Янгом, Déjà Vu, досяг першого місця в кількох міжнародних чартах у 1970 році і залишається їхнім найбільш продаваним альбомом, розійшовшись тиражем понад 8 мільйонів копій із трьома хіт-синглами: «Woodstock», «Teach Your Children» і «Наш дім». Другий тур групи, під час якого вийшов подвійний концертний альбом 4 Way Street (1971), був сповнений суперечок між Янгом і Тейлором, в результаті яких Тейлора замінив Джон Барбата, і напруженості зі Стіллсом, внаслідок чого його тимчасово звільнили з групи. Наприкінці туру гурт розпався. З тих пір група кілька разів возз'єднувалася, іноді з Янгом, а іноді без нього, і випустила вісім студійних і чотири концертних альбоми.

Crosby, Stills & Nash були записані до Зали слави рок-н-ролу, і всі три учасники окремо також були записані за роботу в інших групах: Crosby за роботу в the Byrds; Stills за участь в Buffalo Springfield; і Неш в Холліс. Ніл Янг також був прийнятий як сольний виконавець і як учасник Buffalo Springfield, але не як член CSN. Вони не випускали груповий студійний альбом з Looking Forward 1999 року і були неактивними як виконавська одиниця з кінця 2015 року. Залишається з'ясувати, чи буде ця перерва постійною чи ні, оскільки група часто була бездіяльною роками.

Історія

Формування CSN та дебютний альбом: липень 1968 — травень 1969 До створення CSN кожен учасник гурту належав до іншої видатної групи. Девід Кросбі грав на гітарі, співав і писав пісні разом з Бердами ; Стівен Стіллс був гітаристом, клавішником, вокалістом і автором пісень у групі Buffalo Springfield (у якій також виступав Ніл Янг); а Грем Неш був гітаристом, співаком і автором пісень у The Hollies.

Кросбі був звільнений з Бердів у жовтні 1967 року через розбіжності щодо його написання пісень. На поп-фестивалі в Монтерей Кросбі замінив Ніла Янга (який покинув групу перед концертом) у Баффало Спрінгфілд. На початку 1968 року Buffalo Springfield розпалась, і після допомоги у складанні останнього альбому групи Last Time Around Stills залишився без гурту. Стіллз і Кросбі почали неформально зустрічатися. Результатом однієї зустрічі у Флориді на шхуні Кросбі стала пісня «Woen Ships», написана у співпраці з іншим гостем, Полом Кантнером з Jefferson Airplane.Zimmer and Diltz, p. 65 Грема Неша познайомили з Кросбі, коли Берди гастролювали по Сполученому Королівству в 1966 році, а коли Холлі повернулися до Каліфорнії в 1968 році, Неш відновив з ним дружні стосунки.Crosby and Gottlieb, p. 103 Неш зустрів Стіллза на вечірці в будинку Пітера Торка в Лорел-Каньйоні. Його захопив Стіллз, який «вибивав лайно» з фортепіано в стилі «бразильського, латиноамериканського, бугі-вугі та рок-н-ролу». У липні 1968 року під час вечері на вечірці в іншому будинку Лорел Каньйон (дім Джоні Мітчелл або Кас Елліот, розповіді трьох учасників розходятьсяZimmer and Diltz, pp. 72–3), Неш запросив Стіллза і Кросбі виконати композицію Стіллза, «Тобі не треба плакати». Вони зробили це двічі, після чого Неш вивчив текст і імпровізував нову гармонійну партію в третьому виконанні. Byrds, Buffalo Springfield та Hollies були гармонійними гуртами, а пізніше Неш сказав в інтерв'ю 2014 року: «Ми знали, що робимо», маючи на увазі успіх кожної з окремих груп. Він продовжив: «Який би звук не був Кросбі, Стіллз та Неш, створювали його за 30 секунд. Саме стільки часу нам знадобилося на гармонізацію».

Творчо розчарований у Hollies, Неш вирішив покинути гурт у грудні 1968 року і через два дні прилетів до Лос-Анджелеса. На початку 1969 року тріо поїхало до Лондона, щоб репетирувати невдале прослуховування з Apple Records The Beatles. Однак у Каліфорнії Ахмет Ертегун, який був шанувальником Buffalo Springfield і був розчарований розпадом цієї групи, підписав їх із Atlantic Records.Crosby and Gottlieb, p. 144. З самого початку, враховуючи їхній попередній досвід, тріо вирішило не замикатися в структурі групи. Вони використовували свої прізвища для ідентифікації, щоб забезпечити незалежність і гарантію того, що гурт не зможе продовжувати свою діяльність без одного з них, на відміну від Бердів і Холліс. Вони підібрали команду менеджерів у Елліота Робертса та Девіда Геффена, завдяки чому підписали контракт з Atlantic і допомогли здобути вплив на групу.McDonough, p. 252. Робертс тримав групу в тонусі і боровся з самолюбством, а Геффен займався діловими угодами, оскільки, за словами Кросбі, їм потрібна була «акула», і Геффен був нею.Zimmer and Diltz, pg. 79

Стіллз вже підписав контракт з Atlantic Records за контрактом з Баффало-Спрінгфілд. Кросбі був звільнений від угоди Бердса з Колумбією, оскільки вважалося, що він неважливий і надто складний для співпраці. Неш, однак, співпрацював з Epic Records через The Hollies. Ертегун уклав угоду з Клайвом Девісом про обмін Неша на Atlantic в обмін на Річі Ф'юрея (який також підписав контракт з Atlantic через його членство в Buffalo Springfield) і Поко, його нову групу.Robert Greenfield.

Перший альбом тріо Crosby, Stills & Nash вийшов у травні 1969 року. Альбом з однойменною назвою став великим хітом у Сполучених Штатах, зайнявши 6-е місце в чарті альбомів Billboard протягом 107-тижневого перебування, що породило два хіти Top 40 ("Suite: Judy Blue Eyes " [#21] і " Marrakesh Express " [#28]) і значний ефір на FM-радіо. Альбом зрештою отримав потрійну платинову сертифікацію RIAA у 1999 році та чотириразову платинову сертифікацію у 2001 році. За винятком барабанщика Далласа Тейлора кількох партій ритму та акустичної гітари від Кросбі та Неша, Стіллз (названий його товаришами по групі «Captain Many Hands») працював над більшістю інструментів (включаючи кожну партію соло-гітари, баса та клавішних).) на альбомі, через що гурт потребував додаткового персоналу, щоб мати можливість гастролювати, що стало необхідністю з огляду на комерційний вплив дебютного альбому.

CSNY, Déjà Vu to 4 Way Street: серпень 1969 — квітень 1971 Зберігши Тейлора, група спочатку намагалася найняти клавішника. Спочатку Стіллс звернувся до віртуозного мультиінструменталіста Стіва Вінвуда, який вже був зайнятий у новоствореній групі Blind Faith.Zimmer and Diltz, p. 92 Ертеґун запропонував колишнього члена Buffalo Springfield Ніла Янга, яким також керував Елліот Робертс, як досить очевидний вибір; Хоча в основному був гітаристом, Янг був досвідченим клавішником і міг замінити під час виконання Стілза і Неша.Crosby and Gottlieb, pp. 163–4 Стіллз і Неш спочатку сумнівалися; все ще через свою історію з Янгом у Баффало-Спрінгфілді, а Неш через його особисте незнайомство з Янгом. Але після кількох зустрічей тріо розширилося до квартету з Янгом, повноправним партнером. Умови контракту давали Янгу повну свободу для паралельної кар'єри зі своєю новою групою Crazy Horse.

Спочатку вони завершили ритм-секцію колишнім басистом Buffalo Springfield Брюсом Палмером. Однак Палмера відпустили через його постійні особисті проблеми після репетицій у Cafe au Go Go в Гринвіч-Вілледж у Нью-Йорку; за словами Кросбі, «Брюс Палмер любив інший інструмент, і його голова була не там, де повинна була бути».Zimmer and Diltz, p. 94 Підліток-сесійний басист Motown Грег Рівз приєднався замість Палмера за рекомендацією Ріка Джеймса, друга і колишнього товариша Ніла Янга.

З Янгом на борту, реорганізована група розпочала чотириетапний тур з 39 датами, який завершився трьома європейськими концертами в січні 1970 року. Їхній перший великий публічний концерт відбувся 16 серпня 1969 року в театрі Auditorium в Чикаго, на розігріві з Джоні Мітчелл. Вони згадали, що на наступний день їдуть у місце під назвою Вудсток, але поняття не мають, де це. Їхнє одногодинне шоу на фестивалі Вудсток рано вранці 18 серпня 1969 року стало серйозним випробуванням. Натовп друзів з індустрії, які дивилися зі сцени, був залякуючим і спонукав Стіллза сказати: «Це другий раз, коли ми граємо перед людьми, чоловіче. Нам страшно страшно». Їхня поява на фестивалі та у наступному фільмі «Вудсток»Neil Young is notably absent from the documentary film. разом із записом пісні Джоні Мітчелл, присвяченої пам'яті Вудстока, підвищили впізнаваність квартету. Того року CSNY виступав на інших видатних фестивалях. Кадри з двох виступів з фолк-фестивалю Біг-Сур (відбувся на території Інституту Есален 13–14 вересня 1969 року) з'являються у фільмі «Святкування в Біг-Сурі»(Celebration at Big Sur). Вони також з'явилися на \Altamont Free Concert 6 грудня 1969 року разом із Сантаною, Jefferson Airplane, The Flying Burrito Brothers та хедлайнерами Rolling Stones. На прохання гурту їх виступ не був включений до фільму за мотивами концерту Gimme Shelter (1970).

Велике очікування викликало розширену супергрупу та їхній перший альбом з Young, Déjà Vu, який з'явився в магазинах у березні 1970 року. Він очолив хіт-паради під час 97-тижневого перебування в Сполучених Штатах і згенерував три хіт-сингли, включаючи кавер-версію пісні Мітчелла «Woodstock» [№ 11] та обидва внески Неша («Teach Your Children» [№ 16] та "Наш дім " [№ 30]). Сертифікований RIAA сім разів платиновий, внутрішній продаж альбому наразі становить понад 8 мільйонів копій; станом на 2017 рік він залишається найбільш продаваним альбомом за всю кар'єру кожного учасника. Déjà Vu також був першим релізом у лінійці «суперзірки» Atlantic Records SD-7200, створеною лейблом для найвідоміших виконавців; наступні сольні альбоми Кросбі, Стіллса та Неша були наступними релізами цієї серії.