Фемінізм у Німеччині як сучасний рух розпочався в період (1888—1918), коли окремі жінки та групи за права жінок тиснули на низку традиційних інституцій, від університетів до уряду, щоб вони стали доступними жінкам. Кульмінацією цього руху стало здобуття виборчого права жінками у 1919 році. Пізніші хвилі фемінізму підштовхнули до розширення прав жінок.
Історія
Від Середньовіччя до раннього Нового часу Німецький фемінізм сягає корінням в життя жінок, які кидали виклик традиційним гендерним ролям ще в період Середньовіччя. З раннього середньовіччя і до 18 століття німецьке право ставило жінок в підлегле і залежне становище. Салічна (франкська) правда, на якій базувалися закони німецьких земель, ставив жінок у невигідне становище щодо права власності та права на спадщину. Німецькі вдови потребували опікуна-чоловіка, щоб представляти їх у суді. На відміну від англосаксонського права або вестготського кодексу, салічний закон забороняв жінкам спадкувати трон. Соціальний статус ґрунтувався на військових і гендерних ролях, новонародженим дівчаткам надавалося менше значення, хлопчикам. Побої дружин схвалювалися до 18 століття баварським законодавством.
Деякі забезпечені жінки стверджували свій вплив у середні віки, як правило, у королівських дворах чи монастирях. Гільдеґарда Бінгенська, Гертруда Велика, Єлизавета Баварська і прагнули до незалежних досягнень у таких сферах, як медицина, музична композиція, релігійне письмо, а також урядова та військова політика.
Епоха Просвітництва і початок 19 ст. Юридичне визнання прав жінок у Німеччині відбувалося повільніше, ніж у деяких інших країнах, таких як Англія, Франція, США або . Рівні батьківські права за німецьким законодавством з'явилися лише у Німецькій Федеративній Республіці в 20 столітті; Цивільний кодекс Німеччини, введений у 1900 році, залишив закон без змін у цьому питанні, базуючи його саме на Загальних державних законах для прусських земель 1794 року. Права власності також повільно змінювалися. Наприкінці 19 століття одружені жінки все ще не мали права власності, чоловік-опікун розпоряджався майном від їхнього імені (винятки були зроблені для випадків, коли чоловіки були ув'язненими або відсутніми). Будь-яка жінка, яка успадкувала ремісничий бізнес, мала певну свободу на практиці, щоб керувати бізнесом, але їй не дозволялося відвідувати збори купецької гільдії, і вона повинна була посилати чоловіка представляти її інтереси. Традиція передбачала, що «держава визнає міщанина, але не міщанку».
Епоха Просвітництва принесла феміністичне мислення до Англії та Франції, що найбільше вплинуло на роботи Мері Волстонкрафт. Німецькомовні регіони в цьому плані поступалися. В Англії та Франції жінки вищого класу були письменними, а іноді ставали плідними авторками феміністичних творів, в Німеччині мережа письменниць і активісток-феміністок з'являлася повільно. Вважалося, що на цю дилему впливають багато причин: від розділених регіонів та відсутності столиці до повільного поширення романів та інших літературних форм у німецькомовних регіонах. Жінки з літературним талантом, швидше за все, працювали у відносній ізоляції, але вони залишили у спадщині листи та мемуари, які набули нової популярності як ностальгічний напрям Kulturgeschichte (історія культури) у перші десятиліття 20-го століття.
Феміністичні ідеї почали поширюватися, а деякі радикальніше налаштовані жінки відверто агітували за права жінок. Софі Меро запустила Almanach für Frauen (Жіночий альманах) у 1784 році.Фемінізм як рух почав набувати поширення наприкінці 19 століття, хоча він ще не передбачав сильного поштовху до поширення виборчого права на німкень. Деякі феміністки фактично були проти поширення голосування на жінок, з позиції, більш поширеної на рубежі 20-го століття, коли багато німців були стурбовані тим, що надання жінкам права голосу призведе до збільшення голосів за соціалістів.
Епоха Вільгельма У процесі об'єднання Німеччини після 1871 року в основному переважали чоловіки, які надавали пріоритет темі «Батьківщина» та пов'язаним з нею «чоловічими» питанням, таким як військова доблесть.Brigitte Young, Triumph of the fatherland: German unification and the marginalization of women (1999). Тим не менш, жінки стали набагато краще організовані. Жінки середнього класу вступили до Bund Deutscher Frauenvereine, Союзу німецьких феміністичних організацій (BDF). Заснована в 1894 році, ця організація зросла до 137 окремих жіночих правозахисних груп з 1907 по 1933 рік, коли нацистський режим її розпустив.
З самого початку членкині BDF працювали над досягненням рівності з чоловіками в таких сферах, як освіта, фінансові можливості та політичне життя. Жінок робітничого класу не вітали; їх організували соціалісти.
Під час Вільгельмінізму кількість офіційних організацій для захисту прав жінок зросла. Німецькі феміністки почали спілкуватися з феміністками з інших країн і брали участь у зростанні міжнародних організацій; була активною феміністською лідеркою не лише в Німеччині, а й у Міжнародному альянсі за виборче право жінок (IWSA). Стрітт познайомилася з радикальними феміністками Анітою Аугспург (першою жінкою, яка закінчила університет у Німеччині) і , і стала прихильницею Товариства жіночої правової допомоги. Цілі Стрітт включали виборче право для жінок, доступ до вищої освіти, припинення регульованої державою проституції, вільний доступ до контрацепції та абортів, а також реформування законодавства про розлучення. Стрітт була членкинею і лідеркою багатьох німецьких феміністичних організацій наприкінці 19-го та початку 20-го століття, включаючи:
Ліга захисту материнства та соціальної реформи Федерація німецьких жіночих асоціацій (FGWA)
FGWA була поміркованою у своїх позиціях до 1902 року, потім розпочала кампанію з реформування цивільного кодексу, але кампанія не принесла змін. Стрітт опинилася на радикальному краю німецького феміністичного руху, очолювавши Німецьку асоціацію жіночого виборчого права з 1911 року до її розпаду в 1919 році, досягнувши мети виборчого права жінок у листопаді того ж року.Соціалістичні феміністки активно пропагували права жінок робітничого класу. Соціалістичні, комуністичні та соціал-демократичні організації мали членкинь-феміністок, які пропагували права жінок з неоднозначним успіхом. Під час піднесення націоналізму в цю епоху однією фашистською організацією, яка була відверто антифеміністською, була Німецька національна асоціація комерційних службовців (Deutschnationaler Handlungsgehilfenverband, або DHV), яка просувала інтереси класу купців. У феміністок робітничого класу та феміністок середнього чи вищого класу було мало можливостей працювати разом. Зростання промислової економіки Німеччини протягом 1890-х років і аж до Першої світової війни привело більше жінок до робочої сили. Проте співпраця між соціальними класами на той час була «нездійсненною».
Письменниця дала деякий поштовх феміністичному руху в Німеччині своїми творами наприкінці 19 століття, аргументуючи, що ролі жінок створені суспільством і не є біологічним імперативом. Протягом цього періоду німецькою було перекладено ширший спектр феміністичних творів з інших мов, що поглибило феміністичний дискурс для німецьких жінок.
Доступ до освіти Молоді жінки середнього та вищого класу почали тиснути на свої сім'ї та університети, щоб отримати доступ до вищої освіти. Аніта Аугспург, перша жінка-випускниця університету в Німеччині, закінчила юридичний факультет Цюріхського університету, Швейцарія. Кілька інших німкень, які не змогли вступити до німецьких університетів, також пішли до Цюріху, щоб продовжити освіту. У 1909 році німецькі університети нарешті дозволили жінкам вступати, але випускниці не могли практикувати свою професію, оскільки їм «заборонили займатися приватною практикою та державними адміністративними посадами для юристів». Перше агентство з надання правової допомоги жінкам створила Марі Стрітт у 1894 році; до 1914 р. існувало 97 таких агенцій правової допомоги, деякі з них наймали випускниць права.
Веймарська Німеччина Права жінок розширилися у Німеччині під час Веймарської республіки. Веймарська конституція 1919 р. закріпила статеву рівність у освіті, рівні можливості при призначенні на державну службу та рівну оплату за професіями. Ці зміни віднесли Німеччину до групи передових країн з точки зору прав жінок (Чехословаччина, Ісландія, Литва та Радянський Союз також не мали відмінності між статями в професіях, тоді як Франція, Бельгія, Нідерланди, Італія, і Норвегія дотримувалася обмежень щодо професій для жінок протягом міжвоєнного періоду). У німецькому Рейхстазі було 32 депутатки ще в 1926 році (6,7 %), що перевершувало такі країни, як Велика Британія (2,1 % від Палати громад) і США (1,1 % від Палати представників); 35 депутаток налічувалось у Рейхстазі в 1933 році напередодні нацистської диктатури, коли у Великій Британії було лише 15 жінок у Палаті громад.
Головна група феміністичних організацій, Bund Deutscher Frauenvereine (BDF; Федерація німецьких жіночих асоціацій), залишалася домінуючою силою в німецькому фемінізмі протягом міжвоєнного періоду. На початку Першої світової війни вона налічувала близько 300 000 членкинь, а в 1920-х понад 900 000; було відзначено, однак, що представниці середнього класу були далекими від радикальності і пропагували материнські «кліше» та «буржуазні обов'язки». Інші феміністичні групи були організовані навколо релігійних конфесій, було багато католицьких, протестантських та єврейських феміністичних груп.
Серед видатних феміністок епохи були (засновниця ради BDF і активістка за виборче право жінок, яка працювала в сенаті Гамбурга), її супутниця життя (письменниця і делегатка Рейхстагу з 1919 по 1932 рік), Хелен Штекер (пацифістка, письменниця, активістка з гендерних питань, редакторка феміністського журналу), а також Клара Цеткін (теоретикиня марксизму, активістка за права жінок і делегатка до Рейхстагу від КПД з 1920 по 1933). Веймарська республіка була епохою політичної роздробленості Німеччини. Поряд з економічним хаосом міжвоєнних років, веймарська культура загалом мала певну міру соціального хаосу, який відчував, зокрема, Берлін. Вдови війни та їхні діти намагалися заробити на життя у місті, де панували голод, безробіття та злочинність. У той же час звільнення від соціальних звичаїв означало, що жінки отримали соціальну свободу, якої вони не відчували до того часу. Соціалістки та комуністки, зокрема, відкрито вимагали вільного доступу до контрацепції та абортів, стверджуючи: «Ваше тіло належить вам».
Нацистська епоха Історики звернули особливу увагу на зусилля нацистської Німеччини з відміни здобутків, яких жінки досягли до 1933 року, особливо під час ліберальної Веймарської республіки. Роль жінок у нацистській Німеччині змінювалася залежно від обставин. Теоретично нацисти вважали, що жінки повинні підкорятися чоловікам, уникати кар'єри, присвячувати себе виношуванню і вихованню дітей і бути помічницею традиційного домінантного батька в традиційній сім'ї. Однак до 1933 року жінки відігравали важливу роль у нацистській організації та отримували певну автономію для мобілізації інших жінок. Після приходу Адольфа Гітлера до влади в 1933 році активісток замінили бюрократки, які підкреслювали жіночі чесноти, шлюб і народження дітей. У той час як Німеччина готувалася до війни, велика кількість людей була включена в державний сектор, і з необхідністю повної мобілізації фабрик до 1943 року всі жінки повинні були зареєструватися в бюро зайнятості. Заробітна плата жінок залишалася нерівною, а жінкам відмовляли в керівних або контрольних посадах.