Воло́стків — село в Україні, у Судововишнянській міській громаді Яворівського району Львівської області. Орган місцевого самоврядування — Судововишнянська міська рада.
Географія Село Волостків, оточене горбистими пасмами і численними ставами, розташоване неподалік Головного Європейського Вододілу — в горбистій пересіченій місцевості, типовій для перехідної зони між Розточчям та Передкарпаттям. Воно розляглося по обидва боки болоні (пасовиська, долини) з химерними меандрами річки Млинівки та її кількох приток.
На північному сході від Волосткова знаходиться Мищинський ліс (Мищино), через який традиційно пролягав прямий шлях до найвпливовішого для себе за всіх часів містечка Судова Вишня. На сході межує зі своїм колишнім адміністративним центром — Дмитровичами, а також із Кульматичами та Дидятичами. На південь попри Бручевицький ліс чи, простіше, Бручевицю (це слово, до речі, означає шлях чи гостинець) пролягає дорога на село Вовчищовичі, а трохи західніше — біля урочища Фільварок, де до середини 20 століття був однойменний хутір, а зараз є тільки такий же ж став, занедбані садок і криниці — можна вийти на Мистичі. Натомість щоби потрапити у Стоянці, ніяких лісів чи полів обходити — переходити не треба — це село починається всього-навсього «за березою».
На північно-західному кінці Волосткова, на березі хребта з горбів, що рівненько заступають усю північ і ніби захищають село від гіперборею, знаходяться так звані Горєни. Як пройти їх, а потім ще кілька підйомів-спусків, можна потрапити до сусіднього села Королин, і далі на Заріччя.
В селі відомі такі урочища як Гарнаків, Вутковиця зі сторони Вовчищович, Тимцівка, коло цвинтару, Двір (колишній фільварок-досі зберігся фундамент). Гора «Слава Бог», Горяни (зі сторони Королина). Саган І. Т. Топоніміка Мостищини (науково –популярна розповідь).- Самбір, 2005.- С. 40.
Етимологія Назву села іноді пов'язують з іменем давнього слов'янського Бога пасовищ і худоби Велеса (Волоса). Проте, правдоподібніше, вона походить від слова «волостка» — зменшувальної форми давньоруського слова «волость», яка вживалася, наприклад, у джерелах литовських часів на означення менших за територією волостей, порівняно з більшими сусідніми, або щодо територій особливих, таких, що перебували в безпосередній власності маґната, князя або й самого Великого Князя, чи то ще Київського, чи вже Литовського. Ваги другій версії надає ще й той факт, що на околиці Волосткова у напрямку Дидятич на горі Вушковиця якраз був за часів Першої Речі Посполитої панський палац чи маєток, ущент знищений селянами як Волосткова, так і інших довколишніх сіл, під час Хмельниччини.
Також, одним з варіантів є теза, що село було у власності когось, хто мав ім'я «Włostek». Так, наприклад у роботі Галини Байрак читаємо: «…селища часто називали за іменами княжих служителів, які ними володіли. Так виникли перші села Мостищини — такі як Годині, Мишлятичі (від Мисляти), Биків, Волостків, Макунів, Плешевичі, Раденичі, Мистичі, Циків (від прізвища Чик (Цик)), Дидятичі, Крисовичі (Крисів — боярського роду), Кульматовичі». Прихильником такої версії був Тадей Дмитрасевич. В його праці читаємо: «Волостків — утворене від імені Волостко».
Ще одним з варіантів походження назви села є теза, що в цьому селі мешкали «волохи» (етнічна група змішаного румунського походження, яка проживала невеликими групами на території сучасної Львівської області), однак наукового обґрунтування вона не має.
Історія
Перші згадки Село Волостків вперше згадується в 1462 році під назвою «Włosthków», у 1474 році під назвою «Wlostkuv». В цьому документі читаємо: «(король Казимир) Тобі шляхтичу Том…скі державцю доручаємо, щоб ти управляв в межах сусідських земель при володіннях спадкоємців Івана та Андрія, наслідників с. Стоянців …тому, що доки тримав від них села Волостків та Дмитровичі в Перемиському повіті, вартістю сто п'ятдесят марок в (в грошах 150 марок)… і коли отримав від них дозвіл на поселення в землях, які були в володінні… і звільнив середній лан у Волосткові, де сидів Пашко, таким чином знищив добре поле, а отже і чотирнадцять марок, і настільки ж завдав їм збитків». Отже, виходячи з тексту даного документа, можемо судити, що у 1474 році власниками села були Іван та Андрій з села Стоянці.
В пізніших документах зустрічаємо село під такими назвами:… «Wlostkow» — 1515 r … «Wołostkow» — 1589 r … «Wołostków» — в XIX/XX столітті.
Хмельниччина Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького сколихнула селян і міщан західноукраїнських земель. Це викликало тривогу у місцевої шляхти. На засіданні сеймику у Судовій Вишні 14 вересня 1648 року (незадовго до приходу козацьких військ під Львів) відзначалося, що пожежа козацької війни наближується з дня на день і що слід очікувати селянських виступів. Так воно і сталося. 1648 р. армія Богдана Хмельницького після кількох перемог стала під мурами Львова, у жовтні 1648 року, на землях Галичини почалося повстання селян проти панів. Горіли панські двори. В околиці Вишні першим повстало село Стоянці. Його селяни, разом з селянами Волосткова напали на панський двір у Волосткові, що був власністю дітей померлого Яна Коритка. Сам двір спалили, а власників прогнали. До повсталих прилучилися селяни з Вовчищович та Дидятич, які разом з селяними Дмитрович напали на панський двір у Дмитровичах, який на той час був добре укріплений. Сам двір спалили, а пан врятувався втечею. Після того об'єднані селянські повстанці пішли походом на добре укріплену Вишню. Міщани-русини відкрили повстанцям брами міста і Вишня була зайнята.
Довідавшись про події в Вишні і її околицях, гетьман Богдан Хмельницький присилає до міста загін козаків на чолі з полковником Копистинським. Той, долучає селян повстанців під свою команду та озброює їх. Міщани Вишні та селяни околиці братимуть участь у дальших походах і боях Богдана Хмельницького.
У 1648 році союзниками Хмельницького були татари.
Легенда про Вушковицю Доцільно тут згадати легенду про гору Вушковицю. Давним-давно там нібито було збудовано церкву. Як переповідає легенда, одного разу священник відправляв Службу Божу. Відправляв як на Великдень. Минуло скількись часу вже мала б ніч відступити, але ранок чомусь не наставав — не розвиднювалося. Тоді священник глянув у календар і дуже здивувався: виявилося, що не Великдень, а Благовіщення настало. І він почав правити, як на Благовіщення. Та в цю пору церква раптом запалася.
Легенда стверджує, що той, хто прийде на Великдень на те місце і припаде вухом (звідси очевидно і назва гори — Ушковиця, Вушковиця) до землі, той почує церковну відправу. А ще легенда застерігає: хто наважиться туди піти і буде прислухатися звуків з-під землі, то може в село не повернутися.
Припускають, що та гора рукотворна, насипана людьми.
На тій горі ростуть квіти, у тім числі рідкісні. Кажуть, що саме тут відбулася битва з татарами (напевне йдеться про 1695 рік, коли відбулася- оборона церкви Спаса, сусіднього міста Судова Вишня від турецько-татарських військ. Це був останній напад кочівників на наші терени — автор).
Згодом почалися розправи шляхти над селянами на теренах перемишлянської землі, у тому числі над селянами Мостищини та Вишнянщини. Ще у вересні 1649 року в Перемишлі створені суди за насильства, тобто для покарання селянських повстанців. У половині XVII віку власником Волосткова був Зиґмунд Фредро.
Зиґмунд Фредро позиває (18 лютого 1651 р.) селян Вовчищович, Дмитрович, Дидятич, Стоянець і міщан Вишні за напад на двір у Волосткові
У Габсбурзькій монархії У 1832—1833 роках Волостковом володіє граф Теофіл Ярунтовський, а в 1838—1854 роках Русіна, Кароліна і Сабіна Манугевич
15 травня 1848 р. селяни Королівства Ґаліції та Володимирії були звільнені від панщини. Ще 16 квітня того року цісар Фердинанд І підписав відповідний патент, а 22-го було проголошено патент «про знесення всякої роботизни й інших підданчих повинностей в Галичині». Скасовано кріпацтво і у Волосткові. Як згадка про той день є гора розташована між Волостковом і Дмитровичами, яка має дивну назву — «Слава Богу». З покоління в покоління передається свідчення, що після оголошення про скасування панщини, селяни викопали там велику яму, кинули в неї серпи, ціпи та інший реманент і радісно виголосили: « Слава Богу!». Відтоді й гору так називають — Слава Богу.
Відмо, що у 1859—1870 роках в селі проживало 1063 жителі, а селом керував великий землевласник Ксаверій Францішек Петрович. Він ж утримував однокласну школу і виплачував вчителеві по 100 злотих на рік. Сільська рада на утримання школи давала 40 злотих в рік, а на менші видатки — 30 злотих.
Після Ксаверія Петровича до влади у Волосткові, у січні 1873 року приходить Микола Щур, а заступником стає Вінсент Цірог. Дорадчими в цьому ж році були Войцех Свінтальський та парох греко-католицької церкви Дем'ян Чайковський. На сьогоднішній день (станом на 2019 рік — автор), на сільському кладовищі збережена могила отця Дем'яна Чайковського, де він похований разом з сином Теофілом, який був вчителем в Волосткові, та помер у досить молодому віці (24 роки).
Відомо що 1894 року головою села був Михайло Яремчук, а до сільської ради входили: Петро Дмитрів, Василь Клок, Войцех Свінтальський, Ілько Мартинець, Вінсент і Ян Ціроги.
В Шематизмі Королівства Галичини та Володимирії з Великим князівством Краківським під 1895 роком вказано, що власником великого двору та членом сільської ради є Юлій Уленецький.
В « Газеті Львівській» («Gazecie Lwowskiej») у 1898 році згадується, що власником Волосткова є Олексій і Анна Вишневські. Відомо, що Олексій Вишневський керував селом і у 1902 році.
Історія парафіяльної церкви З історії села знаємо, що у 1507 р. в селі вже існувала парафіяльна церква. Попередня, дерев'яна будівля, згадана в інвентарі 1824 р. як стара, згоріла у 1902 р. У 1906 р. на її місці завершилося спорудження мурованої, хрещатої в плані одноверхої споруди, увінчаної на восьмибічному барабані середхрестя грушастою банею. Посв'ятили храм в неділю після свята Чесного Хреста. У 1946 році церкву закрили і віряни змушені були ходити до церкви в село Дидятичі, де відправляв о. Михайло Побурчак та о. Юрій Головкоо. Після них правив о. Микола Малетич, а згодом і о. Іван Малетич. За свідченнями жителів о. Іван Малетич швидко пішов з життя і на його місце прибув о. Іван Дмитрів.
Згодом, у 1990 році церкву села Волостків було знову відчинено для парафіян. В селі утворилося дві конфесії — Українська Автокефальна Православна церква та Греко-Католицька, які мирно співіснують досі.
У міжвоєнній Польщі В 1928 році, на підставі знайдених документів відомо, що в селі діяло Товариство землеробів, або ж «Kółko Rolnicze» Малопольського Товариства Землеробського.
Станом на 25 травня 1929 року його склад був таким: голова — Блажей Сич, заступник голови — Микола Шмігель, секретар Михайло Свінтальський, члени: Михайло Гурняк, Казимир Канак, В. Шмігель, Ян, Михайло та Станіслав Гривняки, Антон Федечко, Антон Скибінський, Микола Шмігель, Петро Токар і інші. 16.01.1935 року склад очільної комісії було переобрано і його очолив Михайло Свінтальський, заступником став Петро Токар, секретарем — Михайло Хробак, члени: Степан Гривняк, Йосип Малавський, Густав Рупп, Войцех Цірог.
На фото:1. Перша сторінка Типового статуту «Kółek Rolniczych». Рік 1928. 2. Печатка «Kółka Rolniczego». Рік 1930.
29 червня 1930 року, у Волосткові відбулося відкриття відділу «Добровільної Пожежної Команди» («Ochotniczej Straży Pożarnej») і засновниками були: Густав Рупп, Михайло Свінтальський, Войцех Гривняк, Шмігель Вавринець, Войцех Цірог.
У 1935 році правління Команди було у такому складі: голова — Густав Рупп, керівник — Адам Янсон (спеціальність — коваль), заступник керівника — Ян Вовк (вчитель), секретар — Антон Гірняк, скарбник — Микола Шмігель, господар — Ян Гірняк. Членами Добровільної Пожежної Команди були: Микола Хробак, Ян Гірняк, Стефан Гривняк, Войцех Гривняк, Антон Малавський, Юзеф Спекуляк, Антон Свінтальський. Приміщення Команди було у Польському Народному Домі в Волосткові.