Престолонаслідування у Великому князівстві Київському - порядок передачі влади у Великому князівстві Київському (Київській Русі) в Х-ХІІІ ст.
Становлення Великого князівства Київського
В ІХ-Х ст. в Київській Русі не існувало затвердженого порядку престолонаслідування. Після загибелі Великого князя Київського Святослава Ігоровича (972 р.), його наймолодший син Володимир, матір'ю якого була не законна дружина князя, а наложниця Малуша, повстав проти спадкоємця престолу Великого князя Київського Ярополка. Міжусобиця закінчилася об'єднанням земель Київської Русі під владою Володимира (978 р.) і загибеллю двох інших синів Святослава Хороброго.
Ця ситуація повторилася й після смерті Володимира Святославича (1015). Київський трон мали успадкувати або Святополк - старший з синів Володимира, або законні сини Володимира, що народились після його хрещення та одруження з Візантійською принцесою - Борис і Гліб (що були онуками імператора Східної Римської імперії). У 1014 році Ярослав, що був князем Новгородським, відмовився від щорічної плати Києву й найняв два загони варягів на чолі з Еймундом і Рагнаром, у відповідь на що Володимир Великий почав підготовку до каральному походу на Новгород.
Проте невдовзі Володимир помер, а Святополк був проголошений народом і боярами Великим князем Київським. Борис Володимирович, який повертався з військом з походу на печенігів, відмовився від боротьби проти Святополка та визнав його Київським князем, а невдовзі Борис і Гліб були вбиті варязькими найманцями Ярослава; інший їх брат Святослав Володимирович втік до Чехії, але також був вистежений вбивцями.
Розпочалась нова міжусобиця в Київській Русі (1015-1019) під час якої троє синів Володимира Великого були вбиті, один загинув, один (Судислав Володимирович) був посаджений в поруб (в'язниця без дверей, що будували навколо ув'язненого) на 23 роки, а двоє: Ярослав Мудрий та Мстислав Хоробрий поділили Київську Русь по Дніпру.
Величезні землі Чернігівського та Тмутороканського князівства Мстислава Хороброго були приєднані назад до Великого князівства Київського після смерті Мстислава 1036 року (не залишив нащадків, син Мстислава загинув 1033 р. за нез'ясованих обставин). А Ярослав Мудрий став "самовладцем у всій Руській землі".
Триумвірат Ярославичів
Після смерті Ярослава Мудрого (1054) р. живими були його 5 синів: Ізяслав-Дмитро (1024-1078) - одружений з Гертрудою, польською принцесою та сестрою польського короля Казимира I. Святослав (1027-1076) - князь Чернігівський, одружений з австрійською принцесою Оді, онукою імператора Священної Римської імперії. Всеволод (1030-1093) - князь Переяславський, одружений з донькою імператора Східної Римської імперії (Візантії) Костянтина IX Мономаха, від шлюбу з якою народився князь Володимир Мономах. В'ячеслав (1033-1057) - князь Смоленський. Ігор (1036-1060) - князь Волинський.
Розподіл влади в Київської Русі, за заповітом Ярослава Мудрого в 1054 році, мав за мету визнання молодшими синами та іншими удільними князями верховенста трьох старших синів. Також, на відміну від минулого періоду, визнавалося право одночасного володіння Києвом старшим князем і іншими столами (князівствами) - молодшими князями, при збереженні єдності цілої держави.
ріумвірат старших князів постійно розширював сферу свого впливу. Зі смертю В'ячеслава Ярославича в Смоленську (1056 р.) туди з Волині був виведений Ігор Ярославович, а на Волинь з Ростова переведений Ростислав Володимирович - син Володимира Ярославича (1020-1052), старшого сина Ярослава Мудрого, що помер до смерті батька, а тому його сина Ростислава позбавили права на успадкування Київського трону - який не став миритися з таким залежним становищем і захопив Тмутаракань у Святослава Ярославича (1065), але був отруєний.
Після смерті Ігоря Ярославича Смоленські землі були поділені між трьома старшими Ярославичами. Їм також вдалося відновити Київську владу в Полоцькому князівстві (1067-1071), де в попередній період закріпилися та правили нащадки Ізяслава Володимировича (сина Володимира Великого). Ці землі були приєднані до володінь Київського князя, проте після цього стався розкол в Тріумвіраті в 1073 р.
Хоча до цього, часи правління Ізяслава Ярославича, як Великого князя Київського характеризувалися рівною участю в державному управлінні його, Святослава і Всеволода. Брати разом володіли ядром Київської Русі на Подніпров'ї, спільно розподіляли інші землі та удільні князівства, разом зробили реформу кодексу законів «Руської правди» (прийнявши так звану «Правду Ярославичів»), а також заснували окремі митрополії в своїх князівствах.
У 1073 році молодші брати Святослав і Всеволод вступили в змову проти Великого князя Київського Ізяслава, й Триумвірат Ярославичів перестав існувати. Святослав захопив Київ і княжив там (та на всій Правобережній Україні) до 1076 р., а Всеволод перейшов до Чернігова, віддавши Переяслав Давидові Святославичу.
Ізяслав поїхав до Польщі, але Святослав і Всеволод услали союз з князем Болеславом. Польський князь не лише вигнав Ізяслава з країни, але й залишив у себе більшу частину його коштовностей. Ізяслав попрямував до імператора Священної Римської імперії Генріха IV, де попросив у нього допомоги в боротьбі проти братів; проте імператор, сили якого були розпорошені внутрішньою боротьбою в Німеччині, також не підтримав його.
Тоді Ізяслав відправив 1075 року свого сина, Волинського князя Ярополка до Риму, де той був прийнятий Папою Римським Григорієм VII.
Папа коронував у Римі Ярополка Ізяславича на Короля Русі й надав йому лен на Руське Королівство від Святого Престолу (Папський лист від 17 квітня 1075 року), за яким влада в Києві повинна була належати королю Русі Ізяславові та його синові королю Ярополкові. Через три дні після написання цієї булли Папа звернувся з посланням до польського князя Болеслава, в якому картав того за пограбування Ізяслава і закликав допомогти йому
Під впливом Папи Римського Болеслав був змушений помиритися з Ізяславом, так як це стало однією з умов для отримання ним польської корони. 25 грудня 1076 року король Русі Ізяслав з дружиною та синами взяли участь в коронації Болеслава в Гнєзно.
Слід відмітити, що Святослав вважався нелегітимним правителем (узурпатором) не лише католицькою церквою, але й православною. Так, архімандрит Києво-Печерської Лаври Феодосій Печерський активно боровся зі Святославом, викриваючи його у своїм промовах. Спочатку він навіть не дозволяв поминати його в церквах. Пізніше він дозволим поминати Святослава в молитвах, але тільки після Ізяслава.
27 грудня 1076 року Святослав помер, і незважаючи на те що Святослав помер на Київському князюванні, похований він був в Чернігові.
Київський престол зайняв Всеволод, який незабаром повернув його королю Русі Ізяславу Ярославичу. Ярополк Ізяславич, який мав титул Короля Русі - залишався основним легітимним претендентом на Київський трон. 22 листопада 1086 року він був підступно вбитий під Звенігородом (на Галичині). Перевезений та урочисто похований у Києві, й невдовзі був проголошений православною церквою Святим.
У 1088 році Турів отримав молодший брат Ярополка - Святополк Ізяславич, який при цьому поступився Новгородським князівством онуку Всеволода Ярославича - Мстиславу (сину Володимира Мономаха).
Слід відзначити, що за традицією, що на той час вже склалась в Київській Русі офіційним спадкоємцем Великого князя Київського вважався його старший син (або старший онук), який за життя батька правив у Новгороді - колишньому княжому домені. Тому, по тому, хто в той чи інший час займав Новгородське князівство, можна також прослідкувати, хто саме перебував на троні в Києві.
З другої половини XI століття у Великому князівстві Київському починає застосовуватися родове право (система Ліствиці): князі займали престоли по черзі - молодший брат після старшого, син старшого брата після молодшого дядька і т.д., за винятком нащадків тих, хто в силу тих чи інших обставин, був позбавлений цього права. Такі князі називались ізгоями. Найчастіше саме виключення таких князів з лінії претендентів на трон призводило до відокремлення їх володінь.
Після смерті Великого князя Всеволода Ярославича (квітень 1093 р.) його син Володимир Мономах, перебував біля батька, проте не намагався зайняти Київський престол. Святополк Ізяславич, син короля Русі Ізяслава Ярославича, приїхав з Волині (Турова), де княжив, й став Великим князем Київським.
У 1094-1097 роках Святополк Ізяславич і Володимир Всеволодович Мономах, продовжили політику їхніх батьків щодо спільного управління великою державою. Однак у боротьбу вступив Олег Святославич, син Святослава Ярославича, названий у «Слові о полку Ігоревім» Гориславичем за розпалювання міжусобиці в Київський державі. Олег Святославич став засновник роду Ольговичів - князів Чернігівських. Він вступив у союз з імператором Східної Римської імперії (Візантії) Никифором III Воніатом й був одружений з Візантійською принцесою Феофанією Музалон. Олег титулував себе «архонтом Матрахи, Зіхії і всієї Хозарії».
Зважаючи на те, що жодна зі сторін не могла здобути вирішальну перемогу, а міжусобні війни ослаблювали Київську Русь перед загрозою нової навали кочовиків зі сходу, князями було вирішено провести перемовини.
Любецький з'їзд
Любецький з'їзд 1097 року було проведено в Любичі на Дніпрі (Чернігівське князівство). На з'їзді були присутні шість головних князів. Святополк Ізяславич підтвердив свій титул Великого князя Київського та володіння Київським, Турівським і Пінським князівствами; Володимиру Мономаху - Переяславське князівство, Суздальсько-Ростовська земля, Смоленськ і Белоозеро; Олегу і Давидові Святославичам - Чернігівське князівство і Сіверська земля, Рязань, Муром і Тмутаракань; Давидові Ігоровичу (син Ігоря Ярославича, онук Ярослава Мудрого) - Володимир (Волинський) з Луцьком; Василькові Ростиславичу (син Ростислава, онук Володимира Ярославича) - Теребовль, Червенські міста, Перемишль.
Також з'їзд проголосив абсолютно новий принцип успадкування князями земель своїх батьків. Тепер права на спадкування кожного зі сформованих на той момент удільних князівств були обмежені рамками певної династичної гілки Ярославичів.
Це фактично констатувало появу нового політичного ладу в Київський державі, основою якого було сформоване велике феодальне землеволодіння та закріплене удільне роздрібнення. А Святославичи (в подальшому династія Ольговичів), які отримали за рішеннями з'їзду у володіння Велике князівство Чернігівське, були остаточно виключені із списку спадкоємців Київського трону.
Втім міжусобиця в Київській Русі не закінчилась. Великий князь Київський Святополк Ізяславич вважав (небезпідставно), що має династичні права на Волинь і Галичину, тому пішов війною на Ростиславичів. У цьому конфлікті його підтримав угорський король Кальман І Книжник.
Але двоюрідні брати Святополка - Володимир Мономах, Давид Святославич і Олег Святославич у 1098 року зібралися на з'їзд у Городці і під загрозою війни зажадали від Святополка припинити розширювати свої володіння. Великий князь Київський Святополк Ізяславич зміг поставити на правління у Володимирі (Волинському) свого сина Мстислава. Проте вже в червні 1099 р. Давид Ігорович (син Ігоря Ярославича, онук Ярослава Мудрого) прийшов з військом половецького хана Боняка під Володимир (Волинський). В битві за місто був убитий син Святослава Ізяславича - Мстислав.
Син Короля Русі Св. Ярополка Ізяславича - Берестейський князь Ярослав Ярополкович, змушений був відстоювати свої права на династичну спадщину. 1101 року Святополк Ізяславич пішов на нього війною і захопив Ярослава (свого рідного племінника) в полон, після чого помістив в ув'язнення в Києві. Проте за спадкоємця Короля Русі заступились митрополит і духовенство Київської митрополії й Святополк незабаром випустив Ярослава, з вимогою, щоб він перебував у Києві.
Через рік Ярослав Ярополкович спробував втекти до Польщі, але його схопили, повернули до Києві і незабаром вбили.