«Холо́дна гора́» (до 10 серпня 1995 року — «Вулиця Свердлова») — перша станція Холодногірсько-Заводській лінії Харківського метрополітену. Відкрита 23 серпня 1975 року.
У 1996 році було запропоновано перейменувати на станцію «Полтавський Шлях», на честь однойменної вулиці, що розташована поруч зі станцією, проте все ж вона одержала назву «Холодна Гора» за місцевістю розташування.
Пасажиропотік станції становить близько 58 300 осіб на добу.
Розташування Станція розташована в житловому районі західної частини міста. Обслуговує мешканців великого житлового масиву (Холодна гора, Залютине, Нова Баварія тощо), сформованого на місці малоповерхової забудови.
Біля виходів зі станції розташована автостанція приміських автобусів та маршрутних таксі, що сполучають Харків з населеними пунктами Мереф'янського та Люботинського напрямків. Поруч пролягають маршрути міського електротранспорту: тролейбусний маршрут № 27 та трамвайний маршрут № 3.
Історія Первинна назва станції — «Вулиця Свердлова», яка пов'язана з розташуванням станції та знаходиться на одній з найбільших вулиць міста Харкова — Полтавському Шляху. Ця вулиця з березня 1919 року раніше мала ім'я комуністичного державного діяча Якова Свердлова. Вже після відновлення незалежності України, у 1996 році вулиці була відновлена первинна назва.
Своєю появою станція зобов'язана особливістю ґрунтів в районі залізничної станції Харків-ПасажирськийЛеонід Ісаєв. В кінці тунелю-світло / Літ. запис О. В. Коваленко, — Х.: Вид. «Прапор», 2000. — С. 13 — 288 с.. На вулиці Свердлова було вирито котлован, в якому будівництво станції виконувалось із збірних залізобетонних елементів. Вони виготовлялися на заводі залізобетонних конструкцій «Харківметробуду», проте його темпів виробництва було недостатньо, і додаткові елементи конструкції виготовляли у Москві, а потім доставляли звідти.
Станція мала високу готовність ще за рік до введення в експлуатацію, її будівництво було завершено лише у червні 1975 року. Станція є першою з восьми станцій метрополітену, які були введені в експлуатацію 23 серпня 1975 рокуЛеонід Ісаєв. В кінці тунелю-світло/Літ. запис О. В. Коваленко. — Х.: Вид. «Прапор», 2000. — С. 26 — 288 с..
Технічна характеристика Колонна трипрогінна станція мілкого закладення з острівною прямою платформою.
Станція з колійним розвитком — шестистрілочні оборотні тупики наприкінці лінії.
Оздоблення Конструктивне оформлення станції відповідає типовому проєкту колонної трипрогінної станції.
Колійні стіни облицьовані білим мармуром «Коелга» уральського родовища. Цоколь стін виконаний із чорного лабрадориту.
На стінах оформлені рельєфні виступи пилкоподібної форми, що повторюються, розташовані в 5 рядів, що добре поєднується із зовнішнім виглядом колон. Колони також облицьовані мармуром білого кольору та мають 12 граней, розділених невеликим простором.
Підлога станції викладена з гранітних плит червоного кольору, краї платформи — з плит сірого кольору.
Освітлення станції забезпечується довгастими люмінесцентними світильниками, розташованими у прямокутних нішах на стелі станції. Світильники прикриті металевими плафонами, які є сіткою з осередками квадратної форми. Люмінесцентні світильники також є прямокутних отворах, розташованих послідовно вздовж напрямку платформи.
Східний вестибюль станції обладнаний двострічковим ескалатором типу ЛТ-5, який працює лише на підйом.
На стіні, що знаходиться над спуском від вестибюлю до платформи станції, були розташовані великі рельєфні композиції «Великий Жовтень» та «Тріумф революції», виготовлені з гіпсу художниками Петром Юрченком та Віталієм Ленчиним.
На торцевій стіні західного вестибюлю раніше існував барельєф Якова Свердлова, відлитий з алюмінію художником-монументалістом Ігорем Ястребовим. Одночасно з перейменуванням станції барельєф було демонтовано. Нині на його місці встановлена рекламна панель.
Галерея
Примітки
Література Харьков: Архитектура, памятники, новостройки. Путеводитель / Сост. А. Ю. Лейбфрейд, В. А. Реусов, А. А. Тиц. — Х.: Прапор, 1985. — 151 с., ил. Леонід Ісаєв. В кінці тунелю-світло / Літ. Запис О. В. Коваленко. — Х.: Вид. «Прапор», 2000. — 288с. — ISBN 5-7766-0788-4
Посилання
на вірш харківського поета Олега Коцарева