Опера́ція «Мерку́рій» () або Кри́тська пові́трянодеса́нтна опера́ція (; ) — перша у світовій історії та наймасштабніша повітрянодесантна операція нацистської Німеччини під час Другої світової війни 1939—1945 років.
Повітрянодесантна операція під кодовим найменуванням «Меркурій» проводилась 20 травня — 1 червня 1941 німецькими та італійськими військами з метою захоплення грецького острову Крит. Плануючи захоплення Криту, німецьке командування мало на меті: позбавити британські війська одного з важливих опорних пунктів в Середземномор'ї і створити базу для надання допомоги Африканському корпусу генерала Ервіна Роммеля в наступі на Єгипет.
Захоплення Криту планувалося здійснити шляхом висадки масових повітряних, а також морських десантів при широкій авіаційній підтримці. Проведення повітрянодесантної операції на Крит покладалося на 4-й повітряний флот (8-й і 9-й авіаційні корпуси) під командуванням генерал-полковника А. Лера. Як десанти використовувалися 7-ма повітряна та 5-та гірсько-піхотна дивізії, а також полк 6-ї гірсько-піхотної дивізії. Конвоювання і підтримка морських десантів були покладені на частину сил італійського флоту.
Операція почалася зранку 20 травня 1941 року, буквально за місяць до початку вторгнення німецьких військ до Радянського Союзу, коли елітні повітрянодесантні частини Німеччини здійснили висадку десанту на територію грецького острова Крит. За досягненням своїх цілей, операція була абсолютно успішною, але ціна, яку німці заплатили за захоплення острову була така висока, що німці до кінця війни вже більше ніколи не застосовували повітряний десант у таких масштабах.
На сьогодні операція із захоплення Криту залишається першою і однією з наймасштабніших повітрянодесантних операцій у світовій історії. Хоча операція «Маркет-Гарден» 1944 року є наймасштабнішою за своїми цілями та завданнями, проте в ній із самого початку були також залучені танкові частини і з'єднання, тоді як на Крит висаджувалися тільки повітрянодесантні підрозділи і вони виконували основне завдання в ході проведення всієї операції.
Положення сторін Контроль над Грецією не означав контролю над східним Середземномор'ям, поки в руках британців залишався Крит — стратегічно важливий острів і природний плацдарм для можливого вторгнення союзників на Балкани. Німецьке командування, виявившись перед необхідністю захоплення Криту і не маючи в своєму розпорядженні достатніх ВМС для морського десанту, ухвалило рішення про проведення небаченою досі за масштабом повітрянодесантної операції. Розроблені раніше штабом Штудента плани про десант на острів Мальту, в гирлі Суецького каналу і в Александрії були відкладені — вся увага була звернена на Крит.
Після захоплення Греції й встановлення панування Німеччини та Італії на Балканському півострові, острів Крит (загальна площа біля 8336 км² — більш ніж Чернівецька область України), що займає винятково важливе стратегічне положення в східному Середземномор'я, віддалений від материкової частини країни на 140 км, з його авіаційними й морськими портами, став відігравати ключову роль на цьому театрі воєнних дій. Основні нафтопереробні промисли Румунії в Плоєшті опинилися в радіусі досяжності бомбардувальної авіації союзників, а Королівський військово-морський флот Великої Британії мав можливості базуватися в портах острова. Стратегічне положення військ країн осі на південно-східному напрямку Європейського театру воєнних дій опинилося в досить складному становищі, тим більше напередодні початку операції «Барбаросса».
Німеччина почала постійні масовані авіаційні бомбардування острову по основних об'єктах союзників, змусивши тим самим противника відвести авіаційні частини королівських ПС до Александрії (Єгипет), і Люфтваффе завоювало повне панування в повітрі Криту.
Відстань від німецьких аеродромів у Греції до Криту становила 120—240 км, у той час як від британських баз на Мальті й у Єгипті — 700—1000 км, що виключало можливість прикриття винищувачами й обумовило це панування німецької авіації в повітрі.
Розподіл сил
Стратегія, тактика, розвідка, озброєння і техніка сторін
Розвідка
Британська розвідка Завдяки розшифровкам таємних документів німців за допомогою апарату «Енігма», командування союзників практично володіло повною інформацією про підготовку противником повітрянодесантної операції. Генерал Фрейберг був проінформований про плани десанту і приступив до організації протидесантної оборони, зосередивши основні зусилля на аеродромах і ймовірних районах висадки повітряного десанту Люфтваффе уздовж північного узбережжя острову. Проте, через обмеженість в достатніх силах і засобах протидії імовірному десантуванню противника, він зіткнувся з імовірністю, що легкоозброєні парашутисти зможуть таки протистояти його погано організованим і озброєним військам.
Німецька розвідка Керівник німецької воєнної розвідки (Абверу) адмірал Вільгельм Канаріс спочатку доповів про наявність на Криті лише 5 тис. британських солдатів і відсутності грецьких військ. Залишається неясним, чи був Канаріс, що володів розвиненою мережею розвідувальних джерел в Греції, невірно інформований або мав намір таким чином саботувати плани висадки. Канаріс також передбачав, що цивільне населення зустріне німців як визволителів унаслідок сильних республіканських і антимонархічних настроїв в суспільстві.
Як показали подальші події, Канаріс серйозно недооцінив патріотичний настрій частини населення Криту.
Розвідка 12-ї німецькій армії намалювала менш оптимістичну картину, але також мала хибну думку відносно реальної чисельності військ противника на острові та значно зменшила чисельність евакуйованих з материка на острів військ. Генерал Александер Лер, що командував операцією, вивчивши дані розвідки був переконаний, що успішного захоплення острову вистачить двох дивізії, але на всяк випадок залишив в Афінах у резерві 6-ту гірсько-піхотну дивізію. Подальший хід розвитку подій показав, що це було дуже розумне рішення.
Озброєння
Німеччина Кожен німецький парашутист був озброєний карабіном Маузер 98k. Близько чверті висаджених парашутистів, окрім карабіна, мала ще і пістолет-кулемет MP-40. Додаткове кожне парашутно-десантне відділення мало на озброєнні ручний кулемет MG-34.
Перед висадкою на Крит німецькі парашутисти були переозброєні на нові зразки зброї: 75-мм безвідкатна гармата LG 40. Вагою 140 кг, вона важила лише десяту частину від стандартної 75-мм польової гармати, зберігаючи 2/3 дальності стрільби; гармата була здатна вистрілювати майже 6-ти кг снаряд на дальність понад 3 милі (близько 5 км).
Зброя і боєприпаси скидалися в контейнерах. Німці використовували кольорові куполи для полегшення пошуку на місцевості своїх вантажних парашутів, якими десантувалися групова зброя, обмундирування, боєприпаси і інше. Важке озброєння типа безвідкатних гармат Lg40 скидалася на скомбінованих потрійних куполах спеціально розроблених для цих цілей і здатних витримати значну вагу.
Парашутисти здійснювали стрибок маючи кожен спеціальні смужки різноколірної тканини, за допомогою якої десант координував наведення винищувачів на цілі і транспортних літаків на місця для викидання вантажів.
Головним прорахунком при підготовці німецьких десантників до десантування стало те, що практично вся індивідуальна зброя скидалася на майданчики приземлення у вантажних контейнерах; на противагу з іншими країнами, що тренували десантні війська, де завжди проповідували теорію, що десант повинен скидатися зі своєю особистою зброєю.
Не зважаючи на те, що це в принципі полегшувало сам момент відділення десантника від літака і було безумовно безпечніше; проте, відразу ж після приземлення, в перші хвилини бою десант виявлявся віч-на-віч з противником маючи лише пістолети і бойові ножі.
Додатково до цього, конструкція німецького армійського парашута не дозволяла керувати польотом, і десантники часто приземлялися далеко від свого озброєння. Погано продумана загальна компоновка німецьких парашутів ще більш посилювала цю проблему: кріплення самої підвісної системи сковувало десантників на землі при спробі звільнитися від куполів і дістати свою табельну зброю.
Багато парашутистів було вбито в перші хвилини бою саме при спробах дістатися до контейнерів зі зброєю.
Союзники Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія
Британські війська використовували гвинтівки Лі-Енфілда, легкі кулемети Брен і великокаліберні кулемети Вікерс. Сили союзників на Криті не володіли достатньою мобільністю для перекидання військ, необхідної для швидкої реакції на атаки парашутистів, поки ті не встигли організувати оборону.
Союзники мали близько 85 гармат різних калібрів, частина з яких була трофейними італійськими гарматами без боєприпасів. Протиповітряна оборона складалося з однієї легкої зенітної батареї 20-мм гармат, сили якої були поділені між двома аеродромами. Гармати були ретельно замасковані в довколишніх оливкових гаях, частини з них було наказано не відкривати вогонь під час первинних повітряних атак німецьких винищувачів і штурмовиків, щоб зберегти їх у резерві.
Танкові сили союзників складалися з 9 піхотних танків «Матільда-2» дивізіону «B» 7-го Королівського танкового полку і 16 легких танків «Mark VIB» дивізіону «С» 4-го гусарського Її Величності полку. Так само, як у більшості британських танків того часу, 40-мм гармати Матільди мали в своєму боєкомплекті здебільшого бронебійні снаряди, неефективні проти піхоти. На додаток до всього танки мали масу технічних проблем: двигуни були зношені, ремонтних засобів на острові не вистачало, через це танки в основному закопувалися в землю і використовувалися як доти (довготривалі вогневі точки). Багато британських танків був втрачено ще на марші через несприятливі для їх експлуатації умови гірської місцевості, навіть не встигнувши взяти участь у боях.
Греція Грецькі війська переважно були озброєні застарілими австрійськими 6,5-мм гірськими карабінами «Манліхер-Шонауер» і 8-мм рушницями Штайр-Манліхер М1895, отриманими як репарації після закінчення Першої світової війни. Близько тисячі греків мали старовинні французькі гвинтівки Гра зразка 1874 року. Велика і найкраща частина важкого озброєння була раніше передана на континент, у розпорядженні ж грецького гарнізону Криту залишилося дванадцять застарілих французьких кулеметів «Сент-Етьен» М1907 і близько сорока легких кулеметів різних виробників. Великою проблемою був брак боєприпасів — у деяких частинах було всього по 30 набоїв на солдата. Через невідповідність калібрів озброєння греки не могли використовувати британські боєприпаси. Тому греки були дислоковані в східному секторі, де не очікувалося значних сил німців.
Стратегія та тактика союзників Війська союзників почали поступову передислокацію на острів ще з кінця 1940, після того, як на материковій частині Греції їх війська зазнали поразку в боях з військами Італії, що здійснила вторгнення в цю країну за підтримки нацистської Німеччини. Хоча спочатку війська союзників прикладали максимум зусиль, щоб утримати ключові позиції на основних напрямках, одна за іншою поразки призвели до того, що 57000 військовослужбовців були евакуйовані силами флоту з Балканського півострова, і основна їхня частина була передислокована на Крит, у посилення до 14 000 грецького гарнізону.
І хоча пізніше після закінчення Другої світової війни Вінстон Черчилль писав, що втрата острова була результатом недостатньої кількості сил та засобів на цьому острові, це не зовсім відповідало дійсності. Союзники мали приголомшливу перевагу в морських силах і в кількості сухопутних військ на острові, а реально уступали тільки в повітряній силі та у своїх маневрених можливостях.