Орла́н білоголо́вий (Haliaeetus leucocephalus) — великий хижий птах родини яструбових, що мешкає на території Північної Америки. Він є одним з національних символів США, його стилізоване зображення присутнє на багатьох атрибутах цієї держави, зокрема національному гербі — Великій печатці і президентському штандарті. У першій половині XX століття чисельність популяції білоголового орлана значно знизилася, через що 1967 року він був прийнятий під охорону федерального уряду США. Останнім часом чисельність цього птаха збільшується, і в 1999 році навіть постало питання про вилучення його з федерального переліку видів, що перебувають під загрозою зникнення.
Назва
Назву українською та деякими іншими мовами птах отримав завдяки своїй білій голові, що відрізняє його від інших споріднених видів. Перша наукова назва птаха Falco leucocephalus, була дана йому Карлом Ліннеєм в 1766 році. Згодом цей вид, вперше описаний в Південній Кароліні, став іменуватися Haliaeetus leucocephalus leucocephalus після того, як на півночі континенту в 1897-му був зареєстрований інший підвид цього птаха H. l. alascanus. Родова назва (Haliaeetus) походить від і , що буквально означає «морський орел», а видова (leucocephalus) — від («білий») і («голова»), що все разом звучить як «білоголовий морський орел».
Англійською мовою білоголового орлана називають bald eagle — «лисий орел». Цікаво, що слово bald — «лисий» — є скороченням слова piebald — «строкатий» або «рябий», тобто оригінальною англійською назвою птаха є «строкатий орел».
Опис
Зовнішній вигляд
Характерне забарвлення молодого (ліворуч) та дорослого (праворуч) білоголових орланів
Білоголовий орлан — великий хижий птах завдовжки близько 76—81 см EPA/600/R-93/187a. і розмахом крил близько 203 см. Самки виглядають значно більшими, їх вага в середньому становить 5,4 кг, тоді як у самців тільки 4,1 кг. Оперення дорослих птахів, за винятком білої голови, верхньої частини шиї і хвоста — темно-коричневе. Дзьоб великий, виділяється на загальному тлі, яскраво-жовтого кольору, гачкоподібний і заломлений на кінці. Райдужна оболонка ока жовта. Крила широкі, закруглені. Хвіст клиноподібний. Ноги жовтого кольору, наполовину покриті пір'ям, з сильними короткими пальцями і довгими (близько 5 см) кігтями. Кіготь заднього пальця добре розвинений, що дозволяє птахові протикати ним жертву, поки передніми він її утримує.
Статевий диморфізм (видимі відмінності між самцем і самицею), за винятком розміру, не виражений. У молодих птахів оперення, а також колір очей і дзьоба, повністю темно-коричневе, в тому числі голова, шия і хвіст, а тіло (покривне пір'я крил, хвіст і черево) перші чотири-п'ять років життя нерівномірно покрито численними білими або світло-коричневими плямами.
Політ рівномірний, неквапливий, з рідкісними помахами крил. Під час ширяння, широкі крила розставлені під прямим кутом до тіла, а голова витягнута вперед.
Голос
Голос птаха дуже слабкий, і складається з семи або восьми нот, що слідують одна за одною досить швидко, але з очевидною трудністю, нібито істота, що їх відтворює, задихається. Цей звук нагадує сміх або хихикання. Голос може нагадувати як високий і пронизливий свист, щось ніби «квік-кік-кік-кічок» або «кі-кі-кі-кі-кі-кі-кер», так і низький, що нагадує «как-как-как-как-как».
Дискримінаційний аналіз сонограм, проведений в 1983—1986 роках у центральній Аризоні, дозволяє успішно розпізнати 83—100 % особин. У цьому дослідженні протягом шлюбного сезону спостерігалася істотна мінливість 1—3 з 4 зважених характеристик сонограми, зареєстрована у 14 з 16 досліджених птахів. Помітна мінливість від року до року в характеристиках сонограм робить довгострокове ототожнення індивідуальних білоголових орланів за звуковими характеристиками проблематичним.
Завдання голосових сигналів загалом залишаються невідомими. Проте попередні дані описують три відмітні виклики під час наближення людини до гнізда птахів. «Пронизливий крик» зустрічається рідко. «Дзвін», що частіше надається у відповідь на наближення людини, складається з високого, довгого, подібного до крику чайки звука, і повторюється 3—5 разів. «Щебет» є найзагальнішою відповіддю і зазвичай складається з 3 або 4 ввідних нот, відокремлених короткими (до 1 с) паузами, та завершується швидкою послідовністю низхідних нот, зазвичай 6—9 у послідовності («квіт-квіт-квіт-квіт-кі-кі-кі-кі-кер»)Verner, J. and R. N. Lehman. 1982. Identifying individual Bald Eagles with voiceprints: a feasibility study. U.S. For. Serv. Pac. Southwest For. Range Exp. Stn. Res. Note PSW359..
Самиці також мають дуже характерний поклик з кількох високих нот, що повторюються кілька разів, здається, він служить сигналом до самця про готовність до спаровування. Як самці, так і самиці часто надають звукові сигнали, кружляючи над гніздом або після повернення до нього, що, мабуть, є деякою формою вітання, але фактична функція залишається невідомою. Птахи також вигукують сигнал загрози («дзвін») для відбиття нападу інших хижаків на спільні місця годування.
Підвиди
Виділяють два підвиди білоголового орлана, що розрізняються за розміром і вагою, територіально розділених приблизно по 38° пн. ш.: H. l. leucocephalus — південний, менший за розміром підвид. Довжина (хорда) крила, в середньому, становить 52,9 см у самців і 57,7 см у самиць, довжина хвоста 24,9 см і 27,1 см відповідно. H. l. washingtoniensis — північний, більший підвид. Довжина (хорда) крила, в середньому, становить 58,9 см у самців і 66,0 см у самиць, довжина хвоста 31,0 см і 33,9 см відповідноU.S. Fish and Wildlife Service. 1988. Endangered Species Information System Report: Bald Eagle. (ed.). U.S. Fish and Wildlife Service Arlington, VA..
Зовнішні відмінності від схожих видів
Беркут (Aquila chrysaetos) зовні нагадує білоголового орлана, що не досяг статевої зрілості (у дорослих птахів відрізняється забарвлення голови), але має майже повністю (до цівки пальців) оперені ноги. Якщо в молодого орлана все тіло покрите білими плямами, то в молодого беркута — тільки основи крил і хвоста. Гриф-індичка (Cathartes aura) має непропорційно маленьку і частково позбавлену пір'я голову, а також набагато блідіше оперення.
Розповсюдження
Ареал Білоголовий орлан поширений на величезній території Північної Америки: на півночі ареал обмежений Алеутськими островами, центральною Аляскою, центральною Канадою до Лабрадора і Ньюфаундленда; на півдні Нижньою Каліфорнією в Мексиці, американським штатом Нью-Мексико і узбережжям Мексиканської затоки до Флориди. Щільність гніздовій представлена нерівномірно — найбільша кількість птахів зареєстрована в американських штатах Флорида, Вірджинія, Меріленд, Мен і Вашингтон, а також в районах навколо Великих озер.
До недавнього часу були одиничні повідомлення про присутність цих птахів на російському Далекому Сході. Першими на території Росії їх виявили учасники Другої Камчатської експедиції Вітуса Беринга в 1741—1742 роках: у своєму звіті про плавання офіцер російського флоту Свен Ваксель вказав, що під час зимування на Командорських островах дослідники харчувалися м'ясом цих птахів. Відомий норвезько-американський натураліст і мандрівник Леонард Штейнеґер (), досліджуючи в 1882—1884 роках Командорські острови, також виявив цих птахів, що гніздилися на острові БерингаStejneger, L. 1885. Results of ornithological explorations in the Commander Islands and in Kamtschatka. U. S. National Museum Bulletin No. 29. Washington, D.C.. Пізніше були лише окремі повідомлення про спостереження цих птахів: у 1920-х роках в районі бухти Лісинської, у 1977 році в долині річки Авачі, в 1990 році в гирлі річки Кам'янки на острові Беринга і в 1992—1993 роках на озері Курильському, ймовірно всі ці птахи являли собою одиничні екземпляри, що залетіли туди під час перельоту. Також під час перельоту білоголові орлани інколи потрапляють до Ірландії, останній такий візит був зареєстрований в 1987 році.
Місця проживань
Білоголовий орлан селиться поблизу від відкритої води (на відстані не більш кілометра) — великого озера, океану або річки, що дозволяє йому мати поблизу добру кормову базу. Ще однією необхідною умовою для гніздування є наявність великих дерев з відкритою кроною, здатних протягом ряду років витримувати велике гніздо. Часто для цієї мети використовуються жовта сосна (Pinus ponderosa), веймутова сосна (Pinus strobus), веймутова гірська сосна (Pinus monticola), псевдотсуга Мензіса (Pseudotsuga menziesii), лопатевий дуб (Quercus lobata) і дуб Келлога (Quercus kelloggii)Burke, Marianne. 1983. Bald eagle nesting habitat improved with silvicultural manipulation in northeastern California. In: Bird, David M., ed. Biology and management of bald eagles and ospreys. Ste Ann de Bellevue, PQ: Harpell Press: 101—105.. Як правило, птахи вибирають найвище, часто домінантне, дерево в окрузі, що дозволяє їм мати хороший огляд і можливість вільного польотуGarrett, Monte G.; Watson, James W.; Anthony, Robert G. 1993. Bald eagle home range and habitat use in the Columbia River estuary. Journal of Wildlife Management. 57(1): 19—27.Johnsgard, Paul A. 1990. Hawks, eagles, and falcons. Washington, DC: Smithsonian Institution Press. 403 p.. Птах воліє гніздиться подалі (не менше ніж 1,2 км) від людського житла і поблизу від водоймищ з достатньою кількістю риби. Птахів, що зимують у штатах Нью-Мексико і Аризона, часто можна побачити на великих мертвих корчахGreen, Nancy. 1985. The bald eagle. In: Di Silvestro, Roger L., ed. Audubon wildlife report 1985. New York: The National Wildlife Society: 509—531..
Міграція
Птахи, що мешкають на океанському узбережжі, як правило ведуть осілий спосіб життя, включаючи і північні популяції Аляски і Канади. Птахи внутрішніх водоймищ мігрують на невеликі і середні відстані. Наприклад, дослідження, проведене в материковій частині Аляски, показало, що деякі птахи, що гніздяться в цих районах з кінця березня по другу половину жовтня, в зимовий час були виявлені в південній частині Британської Колумбії, в центральній частині штату Вашингтон і на північному заході ВайомінгуRobert J.Ritchie and Skip Ambrose «Distribution and Population Status of Bald Eagle (Haliaeetus leucocephalus) in Interior Alaska» 1995 Arctic Vol.49 No.2 рр.120—128 онлайн . Інше дослідження, що проводилося в Мічигані, показало, що птахи швидше не мігрують, а кочують в місця, вільні від криги. У загальному випадку можна сказати, що птахи починають відлітати тільки в тому випадку, якщо замерзла вода серйозно обмежує кормову базу, або у разі виключно холодної зими. Як правило, птахи мігрують поодинці, хоча в цей період вони можуть збиратися невеликими групами на нічліг або в місцях скупчення дичини. Як правило, молоді птахи північних популяцій і птахи, що не досягли статевої зрілості, починають міграцію раніше, повертаються до місць гніздовій пізніше і переміщаються на південь далі. Незвичайний маршрут міграції спостерігається у молодих птахів південних популяцій, зокрема у Флориді: звільнившись з-під батьківської опіки, вони мігрують на північ, убік Чесапікської затоки і навіть НьюфаундлендуBroley, C.L. 1947. Migration and nesting of Florida bald eagles. Wilson Bulletin 59:3—20.Wood, P.B. and M.W. Collopy. 1995. Population ecology of subadult southern bald eagles in Florida: post-fledging ecology, migration patterns, habitat use, and survival. Final report to Florida Game and Fresh Water Fish Commission, Nongame Wildlife Program, Tallahassee, Florida..
Спосіб життя
Розмноження