Анто́нівка — село в Україні, у Чернігівській області, Прилуцькому районі. Входить до складу Варвинської селищної громади.

Історія

Перші поселення Землі, що були розташовані на заплавних луках, зручних для тваринництва, приваблювали людей ще з давніх-давен. За п'ять кілометрів від села в урочищі «Лукомські кучугури» в шестидесяті роки XX століття археологи відкрили поселення епохи бронзи (ІІ тис до н. е.). За часів Київської Русі в межах села було давньоруське укріплене поселення. Залишки давнього валу ще й дотепер проглядаються на пагорбі поміж Свято-Покровською церквою і будинком зв'язку. Післямонгольський період характеризується запустінням цієї території.

Свідками давніх часів були 25 курганів, розташованих на відстані 2-3 км від села. Та, на жаль, вони були в XIX ст. розкопані за наказом пана Тарновського в пошуках скарбів. Всього в межах Антонівської волості налічувалось 45 курганів. Життя знову повернулося сюди наприкінці XVI століття. Саме в цей час починається заселення приудайських земель українським князем Вишневецьким. За переказами, збіглий від панської неволі селянин Антон поселився на пагорбі поміж річками Руда та Субота, що впадали в річку Удай, заснував хутір і оголосив себе козаком. Згодом навколо Антонового хутора стали поселятись козаки, так поступово й виникло село. За переказами, р. Субота була судноплавною, по ній ходили невеликі судна, а в Антонівці — була пристань. Нині висохлі русла двох річок оживають лише під час весняних повеней, до р. Удай від центру села — 3 км. На лівому березі р. Суботи було два хутори Пантюшин і Гаї, а нині ця територія знаходиться в межах села.

Село розташувалось п'ятикутником — п'ятьма довгими вулицями, до яких прилягають невеликі провулки. Вулиці носять давні історичні назви: Ковалівка, Мелашівка, Березняки, Примовка, Сади.

Заснування села У 1648 році с. Антонівка разом із селищем Варвою належала до Прилуцького козацького полку, з двома сотнями козаків, у яких нараховувалось 207 козаків (з околицями).

Належала до Журавської сотні.

У 1655 році, м. Прилуки з населеними пунктами, у які входили Варва і Антонівка, перейшли до брата майбутнього гетьмана Івана Виговського — Данила Виговського.

65 козацьких дворів у селі були підданими Якубовича Дем'яна Федоровича (?-1724)[Кривошея В. В., Кривошея І. І., Кривошея О. В. Неурядова старшина. Гетьманщини. — К.: Стилос, 2009. — С. 424].

Відомі люди в Антонівці Є свідчення, що в 1744 році саме в с. Антонівці прилуцький полковник Гнат Галаган зустрічав імператрицю Єлизавету Петрівну, яка під час поїздки Україною разом з графом Олексієм Розумовським проїжджала Лохвицьким шляхом, що проходить східніше Антонівки.

Багато легенд пов'язані з подіями Великої Північної війни початку XVIII століття. Через село пролягав шлях відступаючої армії шведського короля Карла ХІІ й загону гетьмана Івана Мазепи після поразки під Полтавою. Нібито, коли війська переправлялися через р. Руда, козаки впустили в річку скриню з гетьманськими речами. За переказами, через Антонівку проходила й московська армія Петра І. Серед жителів села знайшлось чимало козаків, що підтримали виступ Мазепи проти царя. За наказом Петра І спійманих бунтівників живцем закопували в землю. А заповзяті антонівчани й досі плекають надію знайти гетьманські скарби. На північно-східній околиці села до цих пір височить німий свідок тих буремних подій — «Шведська могила». Що в ній, ніхто вже не пам'ятає.

Після скасування полкового устрою належало до Пирятинського повіту Київського намісництва.

Є на мапі 1787 року

Станом на 1800 рік в селі проживало 1072 податкові душі.

Володіння Тарновських Наприкінці XVIII ст. російська цариця Катерина ІІ подарувала поудайські землі козацькому роду Тарновських, нащадки яких, успадкувавши Антонівку, володіли нею аж до 1917 року.

Першим володарем антонівських земель був Василь Васильович Тарновський (1783-1833), якому дуже сподобалась мальовнича горбиста місцевість і він вирішив оселитися тут, збудувавши маєток біля місця впадіння р. Суботи в р. Удай. Будинок маєтку був спочатку дерев'яним, але в подальшому, при сині — Тарновському Василю Васильовичу (старшому), було збудовано прекрасний двоповерховий будинок на 72 кімнати. Саме тут, у цьому будинку, 20 березня 1838 року й народився відомий на всю Україну майбутній меценат, колекціонер, майбутній власник с. Качанівки — Тарновський Василь Васильович (молодший) (1838—1899). Взагалі ж у шлюбі Тарновського Василя Васильовича (старшого) з Людмилою Володимирівною Юзефович (1813—1898) народилося двоє синів: Василь (1838—1899), Володимир (1840—1921) та донька Софія (1847—1899).

Діставши в 1854 році в спадщину великі маєтки свого бездітного дядька Григорія Степановича Тарновського на Чернігівщині, серед яких був і чудовий маєток у селі Качанівці, Тарновський Василь Васильович (старший) став володіти вже 12 тисячами десятин землі, розташованих у 12 економіях, серед яких були Антонівка, Лемешівка, Качанівка, Парафіївка, Згурівка та Тарновщина. Але найдужче він любив Антонівку, тому весь час у ній проживав. Василь Тарновський (старший) був великим патріотом рідної землі, цікавився історією, почав збирати колекцію предметів старовинного українського побуту та пам'яток козацької доби. Батькове захоплення старовиною передалось синові — Василю Васильовичу (молодшому). Коли Качанівка перейшла у володіння Василя Васильовича (молодшого), він перевіз з Антонівки батькову колекцію і все життя її примножував. Завдяки величезному ентузіазму, коштам і допомозі друзів, Тарновському вдалося створити найбільшу у світі колекцію українських старожитностей, колекцію портретів видатних козацьких ватажків та цінну історичну бібліотеку раритетів і стародруків. За його наказом у пошуках цінних речей було перекопано більшість курганів Антонівської волості.

У 1862 році у володарському та казенному селі Антонівка була церква та 392 двори де жило 2448 осіб (1208 чоловічої та 1240 жіночої статі)

У 1911 році у селі Антонівка була Покровська церква, земська та грамоти школи та жило 3579 осіб (1772 чоловічої та 1807 жіночої статі)

У подальшому Антонівка перейшла у володіння до іншого сина — Володимира Васильовича Тарновського (1840—1921). Саме на цей період припадає найбільший розквіт села й маєтку. В Антонівці родині Тарновських належало 700 десятин орної землі. Двоповерховий будинок Тарновського стояв на Примовці. Поряд був викопаний ставок, у якому цілий рік плавали чорні і білі лебеді. Помістя було оточене прекрасним фруктовим садом, від економії до р. Удай тягнувся парк, преважно сосновий. Натхненний прикладом брата, що перетворив Качанівку у квітучий маєток, Володимир Васильович виписав з Франції для догляду за садом і парком садівника Ранже. Ранже одружився з місцевою козачкою, яка, за переказами, була надзвичайно вродливою, і залишився жити в Антонівці. Його нащадки під прізвищем Ранжій і понині живуть у селі.

Тарновський Володимир Васильович був передовим паном, у його маєтку була збудована електростанція, млин, крупорушка. Крім сільського господарства, значну частину прибутків давав винний завод, збудований над Удаєм. Руїни цієї добротної цегляної двоповерхової будівлі височіли ще перед війною (Друга світова?). Завод працював на сировині з фруктів, вирощених у панському саду, і забезпечував роботою значну частину безземельних селян. Від центру села до маєтку та до «винниці» (так в селі прозвали винний завод) йшла рівна дорога, що була обсаджена бузком. Дорогу весь час рівняли. На заводі працювали в дві зміни: з 12 годин дня до 12 годин ночі і з 12 ночі до 12 дня. Заробітну плату платили залежно від кваліфікації робітника: від 50 коп. — до 1 крб. в день. Робочий день регламентувався управляючим. Селяни обробляли половину панської землі своєю робочою худобою (коні, воли) та примітивними знаряддями праці — косами, вила, граблями тощо. Більшість плугів були дерев'яними, хоча в заможних селян уже були косарки, молотарки.

Окрім панщини, селяни повинні були платити оброк і поземельний податок. За спогадами наймита Тарновського — Близнюка Никифора Олексійовича, 1889 року народження, що працював спочатку пастухом, а потім робочим: «Робочий день був від сходу сонця до пізньої ночі, а в літній період, ми з товаришами працювали — цілодобово. Спочатку Тарновський платив мені 13 крб. на рік, а коли виріс і став робочим, то платив 25 крб. на рік. Вихідних днів не було. Багато людей наймались на сезонні роботи, сезон тривав від Паски до Покрови. Сезонним працівникам платили — 20-25 крб. за сезон. Жив я і мої товариші спочатку в будці біля сараю, конюшні, потім була збудована поганенька хата, але постелі не було, спали на соломі. Сезонні працівники весь час проводили в полі, спали на возах у соломі. Харчування теж було погане, їдальні або якоїсь кухні не було, хліб випікали й страву варили наймити. Хліб був дуже поганий, супи теж. Часто, одержавши продукти, ми викидали їх, а викидали так, щоб бачив прикажчик або управляючий. Тоді вони нас били». Хоча загалом спогади про Тарновських у селі — позитивні. Кажуть, що старий Тарновський (Володимир Васильович) жив у своєму маєтку весь час. До селян ставився добре, платив непогано. На великі релігійні свята робив своїм робітникам подарунки. На день народження пана вчителі місцевої школи приводили до нього своїх учнів і вітали зі святом. Діти співали пісень, танцювали, а в знак подяки на кожного чекав подарунок.

До реформи 1861 року населення с. Антонівки ділилось на панських селян та козаків, що були особисто вільними, але не всі мали власну землю, а орендували її в пана. Більшість козаків проживали на центральній вулиці села — Ковалівці, вони мали свої адміністративні органи управління та старостат. Тут, звичайно, заправляли заможні козаки.

Внаслідок такого поділу в селі існувало дві управи: селянська і козацька. Всі питання розв'язувались на сходках по управах: про збір податей, оренду землі, вибори старости, сторожів. Сторожа обирали на рік, він зобов'язаний був відповідати за порядок на території села. Особливо ретельно він повинен був охороняти село вночі: нікого не впускати й нікого не випускати. Як він справлявся з таким завданням — невідомо, адже село мало чотири виїзди: до Макіївки, Усівки, Журавки і Богданів. Існувала в селі також ремонтна бригада, у розпорядженні якої був віз (зимою — сани) і лопати. Завданням бригади було — постійно підтримувати належний стан місцевих доріг, засипати ями, колії. Сторож і ремонтна бригада утримувалися за рахунок общини, кожен двір повинен був заплатити по дві копи з кожної культури на рік .

Якщо старший брат Тарновський захоплювався колекціонуванням, то молодший — Володимир Васильович — займався політикою і переймався державними справами. Він входив у державну комісію з проведення селянської реформи. Разом з передовими людьми того часу він виступав за звільнення селян із землею, за що завоював велику прихильність простого люду й неприязнь сусідів-поміщиків. Унаслідок реформи безземельні селяни Антонівки отримали по 2-3 десятини землі.

Населення на початок ХХ століття На початок XX століття Антонівка була вже великим волосним селом Лохвицького, а потім Пирятинського повіту Полтавської губернії. До складу Антонівської волості входили села: Журавка, Кулишівка, Усівка, Макіївка, Богдани. Для управління волостю вибиралась волосна управа, яка складалась з старости і писаря. При волості була кінна станція для зв'язку.