Боротьба УПА проти Радянської Армії — останній, найтриваліший і найтрагічніший період історії боротьби УПА на території західних областей Української РСР, а також частково на території східних воєводств Польщі та південно-західних областей Білоруської РСР.
З відновленням радянського режиму в Україні, УПА в 1944 році вела великомасштабні бойові дії проти радянських військ, а потім, внаслідок важких втрат, поступово перевела дії в партизанську фазу. З 1944 по 1956 роки радянськими військами і органами держбезпеки було вбито близько 155 тисяч повстанців, в тому числі ключові керівники ОУН-УПА: Роман Шухевич, Дмитро Клячківський, Олександр Луцький, Петро Олійник, та інші. Основу сил, які боролися з українським національно-визвольним рухом в 40-50-ті роки становили репресивні відомства Радянського Союзу (НКВС, НКГБ, МДБ та МВС). До них приєднувались винищувальні батальйони з тієї частини місцевого населення, яка співпрацювала з комуністами.
Передісторія УПА виникла на рубежі 1942/43 рр.. і першими її проявами боротьби на антирадянському фронті стала діяльність проти червоних партизан. Ще до того, як вона утворилася, ОУН-Б охарактеризувала червоних партизан як агентів «Сталіна і Сікорського» і надалі розглядала їх як «авангард московського імперіалізму»Кентій А. В. — 5. Боротьба ОУН і УПА на протибільшовицькому фронті // Розділ 4. «Двофронтова» боротьба УПА (1943 — перша половина 1944 рр. — ст. 2. На Волині та в Східній Галичині умови діяльності для радянських партизан були особливо складними. Перешкодою організації їх руху стала швидка окупація території Західної України гітлерівцями і їх союзниками, що не дозволило обкомам партії завчасно створити підпілляАнтифашистський Рух опору в роки Великої Вітчізняної Війни на территории України. Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Кафедра історії України. Тернопіль, 2006. С.13.. До того ж, занадто свіжою залишалася в пам'яті людей радянська окупація 1939—1941 років, щоб комуністи могли отримати в суспільстві значну підтримкуСталинские коммандос. Украинские партизанские формирования, 1941—1944 (рос.) 2-е изд., испр. и доп. — Москва: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2012.. Перед радянськими підрозділами була поставлена задача знищувати загони УПА і створювати свою агентурну мережу в націоналістичному підпіллі, щоб розкладати його зсередини.
Ще восени-взимку 1943 радянські органам держбезпеки доводилося стикатися з націоналістичними організаціями на Сході України. Були виявлені ліквідовані підпільні групи, що виникли в період німецької окупації в Дніпропетровській, Запорізькій, Полтавській, Київській, Житомирській та Сталінської (нинішня Донецька) областях. Всього за радянськими даними, в результаті реалізації агентурних матеріалів ліквідовано 26 таких груп (226 учасників)ГАРФ. Ф. 9478. Оп. 1. Д. 63. Л. 72-73..
На початку 1944 року в райони діяльності УПА прийшла Червона Армія. У січні-лютому 1944 року вона зайняла значну частину Волині, війська 1-го Українського фронту силами 13-й і 60-й армій здійснили Рівненсько-Луцьку операцію, захопивши ці два обласні центри 2 лютого. На захоплених територіях радянська влада стягувала контингенти продуктів, місцевих українців масово рекрутували в Червону Армію і вже після декількох днів підготовки кидали на передову. Блискавично з'являлися адміністрації. Більшість партійних і державних кадрів становили приїжджі зі Східної України, які часто вели себе, як у завойованій країні, грубо ставлячись до місцевого українського населення. Про це свідчать численні приклади шахрайств, крадіжок і зґвалтувань, скоєних радянськими службовцями. Тому, не дивно, що росла підтримка українського підпілляМотика Ґжеґож. Від Волинської різаніні до операції «Вісла». Польсько-український Конфлікт 1943—1947 рр. / Авториз. пер. з пол. А. Павлишина, післям. д.і.н. І. Ільюшіна. — К.: Дух і літера, 2013. — с. 221.
У 1944 році УПА досягла найвищого розквіту. Вона налічувала 25-30 тис. партизанКентій А. Нарис БОРОТЬБИ ОУН-УПА в Україні (1946—1956 рр.). — К.: Інститут історії України НАН України, 1999. — С. 83.. До цього також слід додати ополченців СКВ, СБ ОУН і тих, які відносяться тільки до громадянської мережі ОУН, яка існувала в значній частині українських сіл. Можна припустити, що загони УПА мали можливість мобілізації до 100 тисяч осіб.
Наближення Червоної армії до головних пунктів дислокації УПА поставило перед командуванням повстанців завдання розробки подальшої стратегії і тактики боротьби. Командування ухвалило рішення про перехід лінії фронту через бойові радянські порядки і вихід в їх тилові райони. Група УПА-«Південь» отримала наказ залишити Вінницьку та Кам'янець-Подільську області, де було мало лісів, і відійти на Волинь разом з двома частинами армійської групи УПА-«Схід». Частини УПА-«Північ» у другій половині січня 1944 перейшли фронт в лісосмузі Волині по лінії річок Случ та Горинь.
У самому початку 1944 року УПА виступала за те, щоб частина українців не ухилялася від мобілізації до РСЧА, а вступала б в неї з метою розкласти зсередини. Однак вже в березні 1944 року УПА закликала молодь ухилятися від призову до лав Червоної арміїСтародубець Г. Генеза українського повстанського запілля. Тернопіль. 2008. С. 232..
Після закінчення зими, відповідно до рішення, ухваленому на III Надзвичайному з'їзді ОУН-Б, було вирішено відправляти загони УПА в рейди вглиб СРСР: на схід України, в Білорусь і на Кавказ, піднімаючи народи на повстання проти СРСР. Хоча рейди закінчилися повною невдачею, українці не збиралися відмовлятися від боротьби. Шанс на успіх вони бачили на початку Третьої світової війни, а тому союзниками вважали Велику Британію та Сполучені Штати. Волю до боротьби занадто зміцнювала повсюдна впевненість в тому, що радянська влада переб'є або, в кращому випадку, депортує всіх жителів Західної України. Провід ОУН і командування УПА були впевнені, що комуністи готували українцям долю євреїв, і в цьому їх затверджував досвід Великого Голоду тридцятих років. Тому вони вважали, що краще загинути в бою, ніж пасивно дозволити вбити себе. Оунівці намагалися залучити в УПА не тільки українців, а й представників інших національностей, особливо військових фахівців з окруженців і військовополонених. Хоча в УПА і існували національні відділи, проте, в цілому ця спроба також провалилася.
Ще одним винаходом ОУН-УПА були підземні криївки. Систему таємних сховищ почали будувати як-раз в очікуванні приходу радянських військ. Криївки бували різних видів: склади, пункти радіозв'язку, друкарні і казарми. Будувалися вони за принципом землянок з тією різницею, що вхід був замаскований. Як правило, входом в криївку служив пень або ящик з землею, в який садили молоде дерево. Вентиляцію виводили через дерева. Для створення підземного бункера на території села чи села оунівців доводилося бути більш винахідливими. Вхід в укриття вони маскували під купи сміття, копиці сіна, колодязі, собачі будки і навіть могили. Всього за час існування УПА було побудовано 10 000 криївок.
Хід боротьби
Перші сутички Червоної Армії з УПА (перша половина 1944) Таким чином, відразу ж після приходу Червоної Армії українські партизанські підрозділи взялися за бойові дії, покликані запобігти виникненню локальних комуністичних органів влади. Більшість відкритих зіткнень закінчувалися для відносно слабко підготовлених загонів УПА серйозними невдачами. Тому, намагаючись уникати боїв з регулярними військами, загони УПА нападали на мобілізаційні пункти, відділення зв'язку, інтендантські служби.
Характерним в протистоянні між Червоною армією та УПА в той час було ще й те, що керівництво УПА дало своїм відділам вказівку влаштовувати привітний прийом військам діючої Червоної армії, які займали міста і села Західної України. Це робилося для того, щоб приспати їх пильність, а потім наносити несподівані удари по штабах, базах і окремих невеликих підрозділах для поповнення запасів зброї і продуктів.
Згідно з даними Рівненського обкому партії, на території області в січні-лютому 1944 діяло 56 загонів УПА, чисельністю від 100 до 600 чоловік кожен. Загальна чисельність була 10 600 бійцівВійськове будівництво в Радянській Україні. 1917 — поч. 30-х рр. // Історія українського війська. — Львів, 1996. — с 396. У січні-лютому 1944 року в Рівненській області радянські джерела зафіксували 154 напади на невеликі частини і окремих солдатів, в результаті чого загинуло 439 солдатів Червоної АрміїW. Hrynewycz, Wijśkowe budiwnyctwo w Radjanśkij Ukrajini (kineć 30-ch — 80-ti roky XX st.), S. 375.. Так, наприклад, в ніч на 9 січня в Березанському районі Рівненської області в с. Белошувка оунівці вбили 13 червоноармійців, в селі Моквин (55 км. Від Рівного) отруїли 30 червоноармійців 181 стрілецької дивізіїLitopys UPA. Nowa serija, t. 4, s. 181. 21 січня 1944 року на хуторі Копитово Корецького району Рівненщини УПА обстріляла групу бійців 140-ї Стрілецької Дивізії 60-ї армії, один червоноармієць загинувУкраинские националистические организации в годы второй мировой войны. Том 2 1944—1945 Москва. РОССПЭН 2012 Стр. 60-71. 27 січня в лісі біля села Гута-Степанська загін УПА до 100 чол. напав на групу червоноармійців в кількості 15 чол. Зав'язався бій, в результаті якого було вбито 13 червоноармійцівЦА ФСБ России, ф.100, оп.11, д.7, лл. 133—139. Копия. В ніч з 6 на 7 лютого 1944 року в районі Сарн, на роз'їзді Страшеве, упівці вбили шістьох радистів і унтер-офіцера, що зупинилися на нічний привалLitopys UPA. Nowa serija, t. 4, s. 181..
Від січня до 5 березня 1944 року УПА за радянськими джерелами сім раз атакувала райцентри Рівненської області, убивши 109 радянських і партійних активістів. Вони атакували, зокрема, Деражно, Тучин, Володимирець, Морочне, ВисоцькLitopys UPA. Nowa serija, t. 4, s. 191..
12 лютого 1944 року було опубліковано перше звернення керівництва СРСР до УПА із закликом добровільно вийти з підпілля і скласти зброю. У той же час почалися масштабні операції зачистки. Осіб, запідозрених у сприянні підпіллю, вивозили вглиб СРСРОУН и УПА в 1944 году: Документи. У 2 ч. Ч. 1. Упорядник: О. Веселова, С. Кокін, О. Лисенко, В. Сергійчук. Відповідальний редактор С. Кульчицький / НАН України. Інститут історії України. — К.: Інститут історії України, 2009. — с. 105—109. Тіла убитих часто виставляли на загальний огляд, щоб залякати інших. З цією ж метою було організовано відкриті судові процеси і публічні страти схоплених членів ОУН-Б і УПА, на які зганяли навіть школярів.
29 лютого 1944 загін УПА напав на конвой, в якому їхав зі штабу тринадцятої армії командувач 1-м Українським фронтом генерал Микола Ватутін, в результаті чого генерал був важко поранений і через місяць помер у київській лікарні. За найбільш поширеною версією, біля села Милятин Острозького району колона була обстріляна загоном УПА під командуванням Енея (Петра Олійника). Після закінчення війни чекісти задокументували ще дві версії нападу на Миколу Ватутіна. В ході однієї з чекістських операцій 15 січня 1946 був захоплений колишній командувач групи УПА «Тютюнник» Федір Воробець (Верещака). На одному з допитів він повідомив, що напад на Миколи Ватутіна сталося в районі дії сотні Деркача, і зробили це загони Служби безпеки ОУН (СБ ОУН) сіл Міхалківци і Сіянци Островського району Рівненської області. В операції брали участь, за різними даними, від 17 до 27 бійців. Ще одну версію вбивства Миколи Ватутіна розповів в дев'яності роки минулого століття ветеран УПА Євген Басюк (Чорноморець), якого доля занесла в Ростовську область Росії. За його словами, в сутичці з охороною генерала брав участь загін чисельністю 30 чоловік під командуванням Примака (Трояна). Коли з'явилася колона, упівці розвантажували підводи обозу, раніше захопленого у червоноармійців. І по машинам вогонь відкрили спонтанно, без будь-якої засідкиГогун А. Как погиб генерал Ватутин // Посев, 2004 год, № 5 (1520)..