Подружнє зґвалтування або зґвалтування у шлюбі ― це секс з дружиною (чоловіком) без її (його) згоди. Відсутність згоди є найважливішим елементом і не повинна передбачати фізичного насильства. Зґвалтування в шлюбі вважається формою домашнього та сексуального насильства. Хоча історично статевий акт у шлюбі розглядався як право чоловіка, участь у цьому акті без згоди дружини сьогодні широко класифікується як зґвалтування багатьма суспільствами у всьому світі, заперечується міжнародними конвенціями та дедалі більше криміналізується.
Питання сексуального та домашнього насильства в шлюбі та сімейній одиниці, а точніше, проблема насильства проти жінок, привертають увагу міжнародної спільноти з другої половини ХХ ст. Тим не менш, у багатьох країнах зґвалтування в шлюбі або залишається поза кримінальним законодавством, або є незаконним, але широко толерується. Закони рідко виконуються через сукупність факторів, починаючи від небажання влади розслідувати статевий злочин і закінчуючи непоінформованістю громадськості про те, що секс у шлюбі без згоди є незаконним.
Зґвалтування в шлюбі часто є хронічною формою насильства, яке відбувається в аб'юзивних стосунках. Небажання криміналізувати та переслідувати зґвалтування в шлюбі пояснюється традиційними сексистськими поглядами на шлюб, тлумаченнями релігійних доктрин, уявленнями про чоловічу (як агресивну) та жіночу сексуальність (як підлеглу) та культурними очікуваннями підпорядкування дружини чоловікові ― гендерні стереотипи, які продовжують залишатися поширеними. Ці погляди на шлюб та сексуальність стали оскаржуватися в більшості західних країн з 1960-х та 70-х, особливо фемінізмом другої хвилі, що призвело до визнання права жінки на самовизначення (контроль) усіх питань, що стосуються її тіла.
Більшість країн криміналізували зґвалтування в шлюбі з кінця ХХ ст. і далі ― дуже мало правових систем дозволяло переслідувати зґвалтування в шлюбі до 1970-х. Криміналізація відбувалась різними шляхами, включаючи усунення передбачених законом винятків із визначень зґвалтування, судових рішень, чітке посилання на законодавство у статутному законодавстві, що перешкоджає використанню шлюбу як захисту, або створення конкретного злочину ― зґвалтування в шлюбі. У багатьох країнах досі незрозуміло, чи охоплюється зґвалтування в шлюбі звичайними законами про зґвалтування, але в деяких країнах воно може охоплюватися загальними статутами, що забороняють насильство, такими як закони про напади та побої.
Історія: жінка як власність
Історично склалося, що в більшості країн світу, зґвалтування розглядалося як злочин, що полягав у крадіжці жіночої сексуальності як чоловічого майна (майном розпоряджались, як правило, чоловік або батько). У цьому випадку майнова шкода означала, що злочин юридично не визнавався таким, що завдає шкоди жертві, а натомість майну її батька чи чоловіка. Тому за визначенням чоловік не міг зґвалтувати свою дружину.Jonathan Herring. Family Law: A Very Short Introduction. . p. 35. Крім того, американське та англійське право до ХХ ст. мало систему таємниці, тобто юридичну доктрину, згідно з якою після одруження юридичні права жінки підпадали під права її чоловіка. Наслідком було те, що після одруження чоловіка більше не можна було звинуватити в зґвалтуванні.Anderson, Michelle J. "Marital Rape Laws Globally." Marital Rape: Consent, Marriage and Social Change in Global Context. Ed. Kersti Yllö, M.G. Torres. London: Oxford University Press, 2016. 178. Print.
У США законне підпорядкування дружини чоловікові було повністю припинено справою Кірхберг проти Феєнстра, 450 США, справа Верховного суду, в якій суд визнав закон глави та магістра Луїзіани, який одноосібно контролював майно подружжя, неконституційним. Багато юрисдикцій, включаючи всі п'ятдесят штатів США, до 90-х років ХХ ст. передбачали криміналізацію зґвалтування в шлюбі. Англійське загальне право мало великий вплив на багато правових систем світу завдяки колоніалізму.(Bovarnik, 2007).
Керсті Ілло в пролозі «Розуміння зґвалтування в шлюбі в глобальному контексті» стверджує: «У деяких культурах згода ― це навіть не те, що може дати окрема дружина. Сім'ї, які уклали шлюб, гарантують постійну згоду». Контроль сексуальності дружини був лише частиною посиленого контролю, який чоловіки мали у всіх інших сферах. Контроль чоловіка над тілом своєї дружини міг бачитися також у перелюбі між дружиною та іншим чоловіком; наприклад, у 1707 р. англійський лорд-суддя Джон Холт описав вчинення чоловіком сексуальних стосунків з дружиною іншого чоловіка як «найвище вторгнення у власність». З цієї причини в багатьох культурах існував взаємозв'язок між злочинами зґвалтування та подружньої зради, оскільки обидва розглядалися і розумілися як порушення прав чоловіка.
У деяких культурах шлюб організований з метою створення доступу до дітонародження (Yllö, 2016 р.). У цих ситуаціях сторони не обов'язково дають згоду на шлюб (у разі примусового шлюбу) (Yllö, 2016). Дотримуючись цієї логіки, якщо згода не є частиною шлюбу, вона не потрібна й для статевого акту. Автономія дружини також часто порушується в культурах, де платять ціну за наречену. Відповідно до звичаєвого права в деяких районах Африки примусовий секс у шлюбі не заборонявся, хоча деякі конкретні обставини, такі як секс під час вагітності, безпосередньо після пологів, під час менструації або під час трауру за померлим близьким родичем, були визнані такими, що дають дружині право відмовитись від сексу.
До останніх десятиліть зґвалтування до останніх десятиліть розумілося як злочин проти честі та репутації ― не лише у внутрішньому законодавстві, а й у міжнародному праві; наприклад, згідно зі статтею 27 четвертої Женевської конвенції, «жінки повинні бути особливо захищені від будь-якого нападу на їх честь, зокрема від зґвалтування, примусової проституції або будь-якої форми непристойного нападу». Лише в 1990-х статут МКС визнав злочини сексуального насильства жорстокими злочинами проти особи; «Лише до останнього півстоліття зґвалтування розумілося не як злочин проти жінки, проти її гідності, а проти честі її родини чи її чоловіка».
Шлюб після зґвалтування У різних культурах шлюб після зґвалтування неодруженої жінки історично трактувався як «вирішення проблеми». У деяких країнах простої пропозиції одружитися з людиною, яку зґвалтували, є достатнім для звільнення винуватця від кримінального переслідування. Хоча закони, що звільняють злочинця, якщо він одружується зі своєю жертвою після зґвалтування, часто асоціюються з Близьким Сходом, такі закони були дуже поширені у всьому світі до другої половини ХХ століття. Наприклад, ще в 1997 році такі закони мали 14 латиноамериканських країн, хоча більшість із цих країн зараз їх скасували.
Див. також: Закон про одруження з ґвалтівником
Одним із прецедентів відмови зґвалтованої вступати в шлюб зі злочинцем і натомість вимагати його покарання, який набув широкого розголосу, стала справа Франки Віоли.
Юридична артикуляція злочину
У багатьох культурах існувала концепція подружнього права на статеві стосунки між собою. Це видно з англійського загального права, що діє в Північній Америці та Британській Співдружності, де саме поняття зґвалтування в шлюбі трактувалось як неможливість.
Феміністична критика в 19 ст. З початку феміністичного руху 19 ст. активістки кидали виклик передбачуваному праву чоловіків на примусовий секс зі дружинами. Суфражисти, включаючи Елізабет Кеді Стентон і Люсі Стоун, «виділили право жінки контролювати подружні стосунки як основну складову рівності».Stanton: "'Woman's degradation is in man's idea of his sexual rights,' Stanton wrote to Anthony. 'How this marriage question grows on me. It lies at the very foundation of all progress.'" Stone: "It is clear to me, that [the marriage] question underlies, this whole movement and all our little skirmishing for better laws, and the right to vote, will yet be swallowed up, in the real question, viz, has woman, as wife, a right to herself? It is very little to me to have the right to vote, to own property &c. if I may not keep my body, and its uses, in my absolute right. Not one wife in a thousand can do that now, & so long as she suffers this bondage, all other rights will not help her to her true position."
Феміністичні вимоги 19 ст. зосереджувались на праві жінок контролювати своє тіло та репродукцію, позиціонували згоду в подружніх сексуальних стосунках як альтернативу контрацепції та абортам (проти чого багато хто виступав), а також сприймали євгенічні занепокоєння щодо надмірного продовження роду. Британські ліберальні фемініст/ки Джон Стюарт Мілль і Гаррієт Тейлор-Мілль розглядали зґвалтування в шлюбі як подвійний стандарт у законодавстві та як центральну ланку підпорядкування жінок.
Прихильники та прихильниці руху за вільне кохання, включаючи ранніх анархо-феміністок, таких як Вольтерін де Клейр та Емма Гольдман, а також Вікторія Вудхолл, Томас Лоу Ніколс та Мері Гоув Ніколс, приєдналися до критики зґвалтування в шлюбі для захисту суверенності жінок. Мойсей Харман, видавець із штату Канзас, який захищав права жінок, був двічі ув'язнений за законами Комстока за публікацію статей (про жінку, яка стала жертвою злочину, і лікаря, який лікував жертв зґвалтування в шлюбі), засуджуючих зґвалтування в шлюбі. Де Клейр захищав Хармана у відомій статті «Сексуальне рабство». Вона відмовилася проводити різницю між зґвалтуванням поза шлюбом і всередині нього: «А це зґвалтування, коли чоловік примушує жінку до сексу, незалежно від того, чи має він закон про це чи ні».
Бертран Рассел (удостоєний Нобелівської премії з літератури 1950 р.) у своїй книзі «Шлюб і мораль» (1929) висловив жаль з приводу становища одружених жінок. Він писав: «Шлюб є для жінки найпоширенішим способом існування, і загальна кількість небажаних статевих контактів, перенесених жінками, напевно, більша в шлюбі, ніж у проституції».
Криміналізація XX та XXI ст. З 1960-х років феміністки систематично працювали над тим, щоб заборонити зґвалтування в шлюбі та криміналізувати його. Посилення криміналізації зґвалтування чоловіком є частиною всесвітньої рекласифікації сексуальних злочинів «із злочинів проти моралі, сім'ї, добрих звичаїв, честі чи цнотливості... на злочини проти свободи, самовизначення або фізичної цілісності». У грудні 1993 року Верховний комісар з прав людини ООН опублікував Декларацію про усунення насильства проти жінок. Вона визначає зґвалтування в шлюбі як порушення прав людини.
Фізичні та психологічні збитки Зґвалтування з боку чоловіка, партнера чи колишнього партнера частіше пов’язане з фізичним насильством. Дослідження в дев'яти країнах ЄС показало, що нинішні або колишні партнери були винуватцями близько 25% усіх сексуальних нападів, і що частіше нападали колишні (50% випадків) та поточні партнери (40%), ніж незнайомі люди або недавні знайомі (25%). Дослідження наслідків зґвалтування в шлюбі є проблематичним, оскільки практично неможливо знайти достатню вибірку дружин, які зазнали сексуального насильства, але також не зазнавали фізичних нападів з боку чоловіка.Bernice, et al., The Relative Effects of Intimate Partner Physical and Sexual Violence on Post-Traumatic Stress Disorder Symptomatology, Violence and Victims, 2003 February; 18 vol 1, p. 87
Хоча зґвалтування незнайомцем є надзвичайно травматичним, як правило, це разова подія, і це чітко розуміється як зґвалтування. У випадку зґвалтування чоловіком чи довгостроковим партнером історія стосунків впливає на реакцію постраждалої. Дослідження показують, що зґвалтування в шлюбі може нанести більший емоційний та фізичний збиток, ніж зґвалтування незнайомцем. Фінкельхор та Ілло зауважили у своєму дослідженні, проведеному в Бостоні 1985 року:Finkelhor, David; Yllö, Kersti (1985). License to Rape. New York: Holt, Rinehart and Winston. p. 138
«Коли жінку зґвалтує незнайомий чоловік, вона повинна жити з лякаючою згадкою. Коли її зґвалтує чоловік, вона повинна жити з ґвалтівником».