Конституція національно-культурної автономії (самоврядування) українства на Далекому Сході — документ, що визначав права українців Далекого Сходу та умови їх самоорганізації та автономії. Була прийнята Другою сесією Української Далекосхідної Крайової Ради 30 травня 1919 року. Юрисдикція Конституції поширювалася на території Забайкальської, Амурської, Приморської, Сахалінської, Камчатської областей та Маньчжурії. Згідно з документом, українці Далекого Сходу визнаються частиною «особливої української самостійної нації». Всі вони належать до української національно-культурної автономії Далекого Сходу.

Вперше питання створення конституції Української Далекосхідної Республіки постало на Четвертому «Надзвичайному» Всеукраїнському з'їзді у Владивостоку у 1918 році. Було ухвалено рішення написати текст конституції та подати його на розгляд Українській Далекосхідній Крайовій Раді. На засіданні Другої сесії Крайової Ради 30 травня 1919 року проєкт конституції був одностайно ухвалений. Остаточно документ мав бути ухвалений на V Українському Далекосхідному з'їзді, що був призначений на 1920 рік, проте не відбувся через загрозу застосування сили щодо учасників з боку більшовиків.

Конституція національно-культурної автономії українства на Далекому Сході складалася з преамбули та 25 параграфів. Документ передбачав автономію українців Далекого Сходу, установлював основні положення життя автономного суспільства. Описано діяльність Української Далекосхідної Крайової Ради та Українського Далекосхідного Секретаріату.

Прийняття конституції було прямим наслідком процесів українського державотворення на Далекому Сході, що почалися внаслідок Лютневої революції 1917 року. Крім того, за основу при написанні документа, ймовірно, взято Конституцію УНР.

Попри те, що документ не набрав чинности, його положення щодо української автономії були реалізовані у Конституції Далекосхідної республіки, що існувала у 1920—1922 роках під егідою більшовиків. Проте після включення держави до складу РСФРР проти українського руху почалися репресії, а українська національно-культурна автономія була скасована.

Історичні передумови

Початок заселення українцями Далекого Сходу відбувся у 1860 році. Заселення було пов'язано з політикою Російської імперії з освоєння приєднаних територій Китаю за Пекінським договором 1860 року. Крім того, однією з причин заселення українцями Далекого Сходу є політика Російської імперії, що протистояла українському національному відродженню. Планувалося переселити збідніле українське населення подалі від батьківщини, де вони б швидше позбулися свого українського коріння й русифікувались. Заселення українською селянською біднотою Далекого Сходу посилилося внаслідок проведення Столипінської реформи: у користування надавалися земельні ділянки, що також приваблювало новоприбулих.

Перші українці — переселенці з Полтавщини з'явилися на території Далекого Сходу у 1860—1861 роках. Проте міграція українців на Далекий Схід у перші два десятиріччя володіння ним Росією було незначною. Різкий стрибок переселення відбувся після того, як з ініціативи генерала з 1882 року організовується безкоштовний перевіз поселенців — майже винятково українських селян, — морем з Одеси. Більшість переселенців походили з Чернігівської губернії. Найбільшими населеними пунктами, які були засновані українцями, стали Владивосток, Хабаровськ, Микольськ-Уссурійський (зараз Уссурійськ) та інші. Чисельна громада була у Харбіні.

Після першої російської революції починається створення українських громад на Далекому Сході. Першою такою громадою була Владивостоцька студентська Українська Громада, заснована у 1907 році. 1910 року в Микольську-Уссурійському була заснована місцева «Просвіта».

Одразу після Лютневої революції 1917 року у Петрограді почалось утворення національних органів державної влади на землях народів, підкорених Російською імперією. Після утворення Української Центральної Ради у Києві 25 березня 1917 року почали утворюватись українські спільноти на Далекому Сході. У Владивостоці постала перша українська «Громада», очолена полковником Федором Стешком. У квітні 1917 року українські спільноти були створені у Хабаровську, Благовіщенську, Владивостоці, Імані, Свободному, Микольську-Уссурійському, Харбіні, інших містах та селах з компактним проживанням українців. Так на Далекому Сході почалися українські державотворчі процеси.

Під час Першого загального всеукраїнського з'їзду діячів та мешканців Далекого Сходу у Микольську-Уссурійському 24 червня 1917 року було ухвалено низку важливих рішень. Зокрема, було створено Українську Далекосхідну Крайову Раду на Український Далекосхідний Секретаріат. Тимчасовим органом управління став Тимчасовий Далекосхідній Український Крайовий Комітет, очолений Онисимом Ступаком. На Другому Всеукраїнському з'їзді (4 січня 1918 року в Хабаровську) обговорювалося питання переселення українців на територію України. На Третьому Всеукраїнському з'їзді (7 квітня 1918 року в Хабаровську) було розроблено поділ української автономії на Далекому Сході на Окружні Ради та ухвалено рішення боротися за створення власної держави.

Прийняття

Розробка проєкту Конституції

25 жовтня — 1 листопада 1918 року у Владивостоку відбувся Четвертий «Надзвичайний» Всеукраїнський з'їзд. З'їздом керував український журналіст Микола Новицький. На порядку денному з'їзду стояв ряд важливих питань самоорганізації українців Далекого Сходу. Обговорюючи питання національної самосвідомости українського населення, з'їзд постановив, що повторне переселення українців Далекого Сходу в Україну було неможливим, бо

З'їзд постановив, що українці Далекого Сходу, офіційно записані як мешканці краю, мають підлягати дії місцевих законів, користуючись правом на власну національно-культурну автономію. У зв'язку з цим з'їзд вирішив розробити Конституцію національно-культурної автономії (самоврядування) українства на Далекому Сході.

З 25 жовтня по 1 листопада 1918 року відбувалося написання тексту Конституції. Принципові засади документа були розроблені громадським та політичним діячем Іваном Гадзаманом. Існує припущення про те, що при написанні за основу було взято Конституцію Української Народної Республіки, прийняту Українською Центральною Радою 29 квітня 1918 року, оскільки формулювання базових елементів обох конституцій мають ознаки подібності, а крім того, далекосхідні українські періодичні видання регулярно інформували населення про події Української революції та визвольних змагань на теренах сучасної України.

Ухвалення

27—31 травня 1919 року відбулися засідання Другої сесії Української Далекосхідної Крайової Ради. Засіданнями керував Венедикт Яковенко. На засіданні були присутні представники з усіх Окружних Рад, окрім Благовіщенської, а також члени Українського Далекосхідного Секретаріату.

30 травня 1919 року на порядок денний був винесений проєкт Конституції національно-культурної автономії (самоврядування) українства на Далекому Сході, розроблений Іваном Гадзаманом. Усі учасники сесії Української Далекосхідної Крайової Ради проголосували «за» ухвалення проєкту документа. Таким чином, Конституція була прийнята одноголосно.

Юрисдикція Конституції поширювалася на території Забайкальської, Амурської, Приморської, Сахалінської, Камчатської областей та Маньчжурії.

Відповідно до § 3 Конституції та рішення Української Далекосхідної Крайової Ради, після ухвалення документ мав бути затверджений V Українським Далекосхідним з'їздом. Також передбачалося ухвалення документа Всеазійським українським з'їздом. Попри це, Конституція вже мала вважатися головним документом внутрішнього самоврядування українського населення Далекого Сходу.

15 березня 1920 року Український Далекосхідний Секретаріат вирішив провести V Український Далекосхідний з'їзд 20 квітня того ж року. Проте через загрозу застосування сили з боку більшовиків генералові довелося розпустити сформовані українські полки. Також у зв'язку із загрозою силового розгону з'їзду він був скасований. У листопаді 1920 року Третя сесія Української Далекосхідної Крайової Ради призначила проведення П'ятого з'їзду в Імані. Проте з'їзд так і не відбувся. У зв'язку з цим Конституція національно-культурної автономії українства Далекого Сходу так і не була остаточно ухвалена.

Після розпаду Радянського Союзу V Український Далекосхідний з'їзд відбувся 19 березня 1993 року у Владивостоці. Проте тоді питання прийняття документа не було на порядку денному.

Структура Конституція національно-культурної автономії українства на Далекому Сході складалася з преамбули (короткого вступного розділу) та 25 параграфів. Назва кожного параграфа уточнювала предмет, що описується у ньому. +РозділиНазваПреамбула§ 1Межі впливу Конституції§ 2Зміст§ 3Шлях затвердження Конституції§ 4Громадяни, які підлягають Конституції§ 5Права та обов'язки громадян та організацій§ 6Зміст Автономії§ 7Крайова Рада§ 8Українські організації§ 9Підвалини діяльності§ 10Кошти§ 11Склад Крайової Ради§ 12Члени Крайової Ради§ 13Одповідальність членів Крайової Ради§ 14Термін сесій Крайової Ради§ 15Президія Крайової Ради§ 16Порядок денний сесій Крайової Ради§ 17Кошти і обрахунки Крайової Ради§ 18Оголошення постанов Крайової Ради§ 19Діяльність Крайової Ради§ 20Підвалини діяльності Крайової Ради§ 21Секретаріят Крайової Ради§ 22Місце урядування§ 23Діяльність Секретаріяту Крайової Ради§ 24Про кошти§ 25Про з'їзд

Зміст

Преамбула У преамбулі Конституції коротко обґрунтовано право українців Далекого Сходу на самовизначення. Воно ґрунтується на етнічних зв'язках з Наддніпрянською Україною, відмінностях у культурі, мові тощо. Українці Далекого Сходу «у числі понад один мільйон душ» у преамбулі Конституції проголошуються «частиною окремої української самостійної нації».

Положення Конституції Положення Конституції описані у параграфах 1—25 документа. У них йдеться про те, якими є межі впливу, зміст, шлях затвердження Конституції, а також про права й обов'язки громадян, українську автономію Далекого Сходу та функції й повноваження Української Далекосхідної Крайової Ради.

Межа впливу Конституції національно-культурної автономії українства на Далекому Сході — це національно-культурна автономія українців Далекого Сходу. Українці користуються цією автономією. Конституція «нормує відношення» українців до народного органу влади, Української Далекосхідної Крайової Ради, та до органів крайової влади. Конституція повинна бути ухвалена V Українським Далекосхідним З'їздом, скликаним Секретаріатом Крайової Ради. Усі положення документу з моменту його прийняття повинні дотримуватися органами влади та далекосхідним українством. Виконанню умов Конституції підлягають усі громадяни, «котрі вписалися в національний список (реєстр) при окружних радах, а також всі організації, товариства та громади, котрі… самовизначили себе…, що вони українські».

Про права та обов'язки усіх громадян та організацій на території української далекосхідної автономії йдеться у параграфі 5 Конституції:

Зміст української національно-культурної автономії на Далекому Сході викладений у параграфі 6. Згідно з ним, навчальні заклади з українськими студентами або українською мовою навчання повинні утримуватися за крайові або державні кошти. Українська мова має вводитись як предмет у навчальних закладах з «руською викладовою мовою». Громадяни повинні нести службу тільки в українських військових частинах, старшина також має бути українцями. Крім того, українська мова повинна бути визнана крайовою та бути однією з мов надання послуг урядом для українських громадян. Також українською мовою мусять надавати послуги органи крайової влади на тих теренах, де українці становлять більшість населення. Самоорганізація українців Далекого Сходу може бути виявлена у формі конференцій, з'їздів, петицій, преси та в інший спосіб.