Євгенія Максиміліанівна Лейхтенберзька (), також Євгенія Максиміліанівна РомановськаПісля 1852 року. (), після одруження Євгенія Ольденбурзька () ( — 4 травня 1925) — російська княжна з роду Романовських, герцогиня Лейхтенберзька, член російського імператорського дому, донька 3-го герцога Лейхтенберзького Максиміліана Жозефа та російської великої княжни Марії Миколаївни, дружина принца Олександра Ольденбурзького.

Багато займалася благодійністю.Дім Романових. Євгенія Ольденбурзька На її честь були названі кілька навчальних і соціальних закладів.

Володарка маєтку Рамонь у Воронезькій губерніїКарта Воронезької губернії у 1879—1908 роках.

Біографія

Дитинство та юність Народилась 20 березня (1 квітня) 1845 року у Санкт-Петербурзі. Була четвертою дитиною та третьою донькою в родині 3-го герцога Лейхтенберзького Максиміліана Жозефа та його дружини Марії Миколаївни Романової. Росією в цей час правив її дід Микола I.

Тітка Ольга Романова писала про її появу на світ:

Новонароджена мала старшу сестру Марію та брата Миколу. Ще одна сестра померла від коклюшу до її народження. Згодом сімейство поповнилося молодшими синами Євгеном, Сергієм і Георгієм.

Мешкала родина на Ісааківській площі в Петербурзі у Маріїнському палаці, який був центром світського життя столиці. Також їм належали палац Лейхтенберзьких у парку Сергіївка в Петергофі та маєток Іванівка у Тамбовській губернії.

Батько полюбляв товариство вчених, сам цікавився наукою. Матір оточила себе діячами мистецтва й постійно запрошувала в гості Василя Жуковського, Петра Вяземського, Володимира Одоєвського, Володимира Соллогуба, Матвія Вієльгорського. Часто будинок навідували члени імператорського дому, сам Микола I бував там кожного дня в певний час.Історія Маріїнського палацу Влаштовувалися прийоми, бали, маскаради, концерти та спектаклі, які відвідувала вся петербурзька аристократія. Для дітей у палаці були відвідені приміщення на першому поверсі. Там же був великий рекреаційний зал, що використовувався для активного відпочинку та дитячих спортивних ігор. Взимку у саду завжди створювалася ковзанка.Георгий Зуев. Течет река Мойка. Продолжение путешествия… От Невского проспекта до Калинкина моста. Litres, 2017 — 14664 стор.

Герцог Лейхтенберзький в останні роки життя багато хворів і у листопаді 1852 року його не стало. Євгенії на той час було 7 років. 6 (18) грудня 1852 року дітям померлого були даровані титули князів Романовських та предикати Імператорської Високості. Матір за кілька місяців узяла таємний морганатичний шлюб із Григорієм Строгановим. Від цього союзу Євгенія мала єдинокровну сестру Олену та брата Григорія, який прожив лише два роки. У 1856 році особливим імператорським Актом цей шлюб був визнаний законним, однак більшість членів імператорської родини прохолодно ставилася до молодого подружжя. Зрештою, Марія Миколаївна з новим чоловіком і дітьми більшість часу почали проводити за кордоном. Від 1862 року вона взагалі оселилася на віллі Кватро у Флоренції.

Діти Лейхтенберзьких мали між собою близькі відносини. Товаришували з кузенами з дому Романових. Їхнім вихованням займалися гувернери та педагоги-професіонали. Вихователькою Євгенії була Єлизавета Андріївна Толстая. Юна принцеса захоплювалася малюванням.Принцеса Євгенія Максиміліанівна Ольденбурзька

Взимку 1857 року Лев Толстой зустрівся з Євгенією в Женеві, про що згодом писав: «Враження, що залишилося у мене від Євгенії Максиміліанівни, таке гарне, миле, просте і людське, і все, що я чув і чую про неї, все так підтверджує це враження…».Лев Толстой про Євгенію Ольденбурзьку

Серед потенційних наречених для дівчини розглядали кронпринца об'єднаної Італії Умберто та баварського принца Людвіга. Останній був небожем короля Греції Оттона I та міг претендувати на його трон. Дружина православної віри мала навернути його до грецької релігії, щоб заспокоїти народ. Втім, ці проекти залишилися нереалізованими.

Шлюбне життя

У 22 роки Євгенія взяла шлюб із 23-річним принцом Ольденбурзьким Олександром Костянтином Фрідріхом. Весілля відбулося 19 січня 1868 року в Зимовому палаці. Подружжя мало єдиного сина - Петера Фрідріха Георга (1868—1924), генерал-майор, літератор, був одружений з великою княжною Ольгою Романовою, згодом — з Ольгою Серебряковою, дітей не мав.

Мешкала родина в палаці за адресою Палацова набережна, 2, — Мільйонна вулиця, 1, який належав батьку Олександра — Петру Ольденбурзькому. Мали також дерев'яну дачу на Кам'яному острові, за адресою набережна Малої Невки, 11.Стаття «Що відбувається з історичними дачами на Кам'яному острові» від 13 вересня 2017 року В палаці часто організовувались пишні прийоми. На третьому поверсі будівлі, за проектом Г. Х. Штегемана, для Євгенії була створена православна церква в ім'я Пресвятої Богородиці, оскільки принци Ольденбурзькі продовжували сповідувати лютеранство.

Подружжя разом займалося благодійністю. Сімейне життя затьмарювалось проблемами сина Петра. Тендітний хлопець, вихований дідом, мав славу пристрасного гравця у карти і, як тактовно говорили у сіспільстві, «не цікавився жінками». Звістку про його заручини у 1901 році Євгенія прийняла з великою радістю. Після весілля молода пара оселилася окремо.

Принцесу Ольденбурзьку цінували за її гостинність, простоту в спілкуванні, освіченість і хороші манери. При дворі вона різко виділялася своєю екстравагантністю. Майже завжди носила напівчоловічий костюм-тайєр світло-сірого, бежевого або темно-синього кольорів.Романови. Біографічний довідник

Громадське життя Проявляла велику активність у громадському житті. Була покровителькою та попечителькою Притулку в пам'ять Марії та Катерини, відкритого у 1867 році коштом її свекора;З 1871 року заклад йменувався Притулок в пам'ять Марії, Катерини та Георгія Санкт-Петербурзького будинку милосердя з 1864 року,Енциклопедія Санкт-Петербургу. Будинок милосердя Різдвяної гімназії, заснованої у 1868 році як прогімназія; Петербурзької школи Імператорського Жіночого патріотичного товариства; Благодійного товариства при Санкт-Петербурзькій міській Калінкинській лікарні; Товариства боротьби із заразними хворобами; Товариства охорони здоров'я жінок у Санкт-Петербурзі, Максиміліанівської лікарні з 1894 року,Енциклопедія благодійності Санкт-Петербургу. Максиміліанівська лікарня Енциклопедія Санкт-Петербургу. Максиміліанівська лікарня Попечительства про бідних Різдвяної частини, Санкт-Петербурзького товариства заохочення жіночої художньо-ремісничої праці.

Як голова Жіночого комітету Товариства піклуючогося про в'язниці (з 1869 року) опікала Притулок для арештантських дітей-дівчаток (Євгеніївській притулок), пожертвуваши йому 8800 рублів,Енциклопедія благодійності Санкт-Петербургу. Євгеніївський притулок та Притулок для жінок, які виходять з місць позбавлення волі. У 1891 році разом зі статс-дамою Є. А. Наришкіною виступила з ініціативою створення Товариства піклування про сім'ї засланців-каторжан.

Була головою 2-го та 5-го Санкт-Петербурзьких комітетів Російського товариства Червоного Хреста, які у 1888 році злилися в єдиний; Комісії з управління Громади сестер милосердя святого Георгія та Свято-Троїцької громади сестер милосердя. З 1887 року була також покровителькою попечительського комітету про сестер Червоного Хреста, в завдання якого входила опіка сестер милосердя, які опинилися без занять після закінчення російсько-турецької війни. 7 січня 1893, в день 25-річчя від дня її одруження, громада Комітету була перейменована в Громаду святої Євгенії Червоного Хреста, яка також діяла під її заступництвом.

Була почесним членом Благодійного товариства догляду інтелігентних трудівниць, Царськосельського благодійного товариства, Першого дамського художнього гуртка, Санкт-Петербурзького товариства заохочення жіночої художньо-ремісничої праці, Товариства допомоги калікам, які навчаються майстерності та ремеслам у Санкт-Петербурзі, а також дійсним членом Хрестового благодійного товариства та Попечительства імператриці Марії Федорівни про глухонімих. Брала участь у справах Царскосельской громади сестер милосердя та Санкт-Петербурзького товариства «Ясла».

Була головою Комітету Товариства заохочення художників (Імператорське Товариство заохочення мистецтв; 1875—1915) і на цій посаді багато зробила для розвитку художньо-ремісничої освіти, зокрема, ініціювала відкриття дитячих художньо-ремісничих шкіл у робітничих районах Санкт-Петербургу та губернії, виробила положення про устрій художньо-промислових майстерень, заснувала художньо-промислові конкурси, розширила музей товариства. Надавала підтримку художникам В. М. Васнецову та О. М. Бенуа. Високо цінувала М. К.Реріха.Принцеса Є. М. Ольденбурзька

Була почесним головою Товариства сприяння жіночої сільськогосподарської освіти та Санкт-Петербурзького жіночого благодійно-тюремного комітету, беззмінною головою Російського товариства захисту жінок, заснованого у 1900 році, почесним президентом Імператорського Мінералогічного товариства, а також, з 1862 року, дійсним членом Ради Імператорського Жіночого патріотичного товариства. У 1910-ті стала головою Виконавчої комісії Російського товариства Червоного Хреста.Енциклопедія благодійності Санкт-Петербургу. Принцеса Євгенія Максиміліанівна Ольденбурзька

Була почесним членом Імператорського православного палестинського товариства та Імператорського Російського автомобільного товариства, заснованого у 1903 році.Біографія принцеси Євгенії Максиміліанівни Ольденбурзької

Під час російсько-японської війни очолила Порт-Артурський «Комітет з надання допомоги пораненим солдатам і увічнення пам'яті полеглих». За свою діяльність була відзначена жіночим орденом «За сумлінну службу Батьківщині на ниві доброчинності та освіти».Історія Ольденбурзьких

Володарка маєтку Рамонь З 1880-х років теплу пору року проводила в маєтку Рамонь Тамбовської губернії, презентованому імператором разом із цукровим заводом і каменем «Бомарзунд», названим на честь російської фортеці на острові Аланд. Олександр II підписав документи на дарування викупленого ним маєткаСайт Воронезького краю. Селище Рамонь. 27 липня 1879 року саме там. Через деякий час «Бомарзунд» встановили на оглядовому майданчику біля садиби й навпроти цукрового заводу. Розповідали, що Євгенія дуже полюбляла сидіти на лавці біля цього каменю та милуватися прекрасним видом з пагорба.Сайт пошукового об'єднання «ДОН». Стаття «Імператорський дарунок: камінь „Бомарзунд“». Серед родичі, які навідували подружжя Ольденбурзьких у воронезькому маєтку, був і великий князь Костянтин Костянтинович, який, вражений красою місцевості, написав про Рамонь вірша.

Принцеса розвернула активну господарську діяльність у своїх володіннях. У 1881 році на селі була відкрита «зразково влаштована школа» та лікарня, у 1883—1887 роках — зведений палац у «староанглійському стилі» для самої господині, у 1900 році — відкриті дитячі ясла, у 1901 році — проведена залізнична гілка зі станції Графська,Сайт Воронезького краю. Стаття «Замок принцеси Ольденбурзької покинутий і розграбований» від 19 лютого 2012 року що дозволило перевести цукровий завод з дров'яного палива на донецьке вугілля та забезпечити доставку дешевої сировини з Анненськой залізничної гілки.

Після знесення у 1880 році будівлі ТуліновськогоЗа іменем попереднього власника. цукрового заводу, були зведені нові заводські корпуси та здійснений перехід виробництва на дифузійну техніку із застосуванням пара. Продуктивність заводу була доведена до 150—200 центнерів цукру на добу. У 1891 році додатково до цукрово-піскового виробництва був відкритий рафінадний цех, який виробляв цукрові «голови» конусоподібної форми.