Григорій Степанович Домне́нко ( 5 вересня 1922, Ковалі — 15 жовтня 1976, Ворошиловград) — український радянський художник; член Спілки радянських художників України з 1964 року. Чоловік художниці Маргарити Толоконникової, батько художниці Галини і скульпторки Катерини Домненків.

Біографія Народився 5 вересня 1922 року в селі Ковалях (за іншими даними в Олександринках) Полтавської губернії (нині Лубенський район Полтавської області, Україна). 1950 року закінчив Ворошиловградське художнє училище; у 1950—1956 роках навчався у Харківському художньому інституті (викладачі Микола Шелюто, Таїсія Афоніна, Борис Косарєв, Дмитро Овчаренко). Дипломна робота — ескізи декорацій і костюмів до інсценіровки роману «Заколот» Дмитра Фурманова (керівник Дмитро Овчаренко).

Впродовж 1956—1960 років викладав у Алма-Атинському художньому училищі; з 1961 року — на Луганському художньо-виробничому комбінаті: з 1973 року — голова художньої ради. Жив у Ворошиловграді в будинку на кварталі Шевченка № 35, квартира № 35. Помер у Ворошиловграді 15 жовтня 1976 року.

Творчість Працював в галузі станкового живопису, станкової графіки та театрально-декораційного мистецтва. Автор жанрових сцен, колективних портретів, пейзажів, натюрмортів. Працював в техніці олійного живопису, ліногравюри, монотипії, пастелі, акварелі, рисунка, стінного розпису, мозаїки. Серед робіт:

живопис «Михайло Коцюбинський виступає на відкритті пам'ятника Івану Котляревському у Полтаві 1903 року» (1950); «Михайло Щепкін у Івана Котляревського в Полтаві» (1951); «Передача досвіду» (1951); «Кращий будівельник Соколово-Сорбайського комбінату» (1957); «Звільнення політв'язнів із в'язниці» (1957); «Портрет старшої доярки колгоспу „Гігант“ Б. Жакеєвої» (1958—1959); «Портрет професора геліотехніки В. П. Бухмана» (1960); «Хіміки» (1965); «У Володимира леніна» (1966—1967); «Зимка» (1968); «Озеро Іссик-Куль (Маки)» (1968); «Портрет Героя Соціалістичної Праці М. Т. Коротуна» (1969); «Володимир Ленін і селяни» (1970); «Жовтень» (1970); «Цвинтар взимку» (1971); «Зима» (1971); «Літо» (1971); «Синя весна» (1972); «Автопортрет» (1974); графіка «Дівчина з книгою» (1958, м'який лак); «Україно, моя Україно» (1964); «Сінокіс» (1969, монотипія); «Портрет доярки Н. П. Подколзіної» (1969, монотипія); серія «Ленін–100» (1970). </div> На шевченківські теми створив:

картини «Пани горять» (1961, за мотивами поеми «Гайдамаки»; у співавторстві з Георгієм Хаджиновим); «Караюсь, мучуся…, але не каюсь…» (1961, за мотивами вірша); «У неволі» (Тарас Шевченко у засланні, 1961; 1963); «Пісня (Повернення Тараса Шевченка із заслання)» (1964); «Шевченко серед селян» (1966); «Тарас Шевченко і Володимир Даль» (1971); графіка серія «Земля, якою ходив Тарас»: «Перебендя», «В Моринцях», «Чигирин. Богдан-гора», «Тарас Шевченко у Чернігові», «Стоїть в селі Суботові», (1961—1964, всі — офорт, остання також акварель); «На могилі Тараса» (1963, ліногравюра); «Любіть Україну» (1964, ліногравюра); «Малий Тарас із чумаками» (1964, монотипія); «Річка Псьол у Сорочинцях, де бував Тарас Шевченко» (1964); серія ліноритів «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм…» (1964). </div> Оформив вистави: «Заколот» за Дмитром Фурмановим; «Гроза» Олександра Островського; «Назар Стодоля» Тараса Шевченка; балет «Червоний мак» Рейнгольда Ґлієра. Брав участь у виставках з 1951 року, всеукраїнських — з 1957 року. Персональна виставка відбулася у Донецьку у 1974 році.

Роботи зберігаються у Луганському, Донецькому, Харківському, Полтавському художніх музеях, Полтавському літературно-меморіальному музеї Івана Котляревського.

Література Домненко Григорій Степанович // ; Домненко Григорій Степанович // ; Домненко Григорій Степанович // , сторінка 196; Домненко, Григорий Степанович // Художники народов СССР. Биобиблиографический словарь. Том 3. Москва. Искусство. 1976, сторінка 438 ;