Ря́дний восьмицилі́ндровий двигу́н часто позначається як I8 або L8 () — конфігурація двигуна внутрішнього згоряння з рядним розташуванням восьми циліндрів, поршні зі штоками яких обертають один спільний колінчастий вал.

Така конструкція є повністю збалансованою конфігурацією двигуна. Порівняно з рядним шестициліндровим двигуном конфігурація L8 робить більше робочих циклів за одиницю часу, і, як наслідок, працює плавніше під навантаженням та не створює додаткових вібрацій у трансмісії автомобіля на малих обертах.

Завдяки цьому, а також, через простоту виготовлення, порівняно з V8, у минулому (у період 1920— 1950-х років) рядні «вісімки» часто знаходили застосування на спортивних і дорогих легкових авто, особливо у США. У довоєнні роки варіанти комплектації з такими двигунами мали практично всі американські автомобілі середнього та вищого класів, за винятком марок «Cadillac», «Mercury» і «Lincoln», котрі традиційно використовували лише двигуни V8. Моделі «Buick» мали верхньоклапанні L8, решта марок використовували схему з нижнім боковим розташуванням клапанів. Першим серійним автомобілем з двигуном цієї конфігурації був Packard Straight Eight моделі 1923 року.

Однак, велика довжина такого двигуна потребує довгого моторного відсіку, що робить L8 неприйнятним для сучасних легкових автомобілів. Крім того, довгі колінчастий і розподільні вали схильні були до додаткових крутильних коливань, що істотно знижувало їх ресурс, а при збільшенні числа обертів двигуна вище за певну межу через деформацію колінчастого вала виникав ризик фізичного контакту між шатунами і стінками картера, що призводило до виходу двигуна з ладу.

З цих причин використання конфігурації L8 завжди зводилось до двигунів великого робочого об'єму з невеликими максимальними обертами. У другій половині XX століття на автомобілях цей тип двигуна практично повністю був витіснений меншою мірою збалансованим, але суттєво компактнішим та з більшим ресурсом до форсування двигуном V8, однак рядні 8-циліндрові двигуни і далі використовуються на тепловозах, суднах та в стаціонарних установках.

Ранній період (1903—1918) Перша рядна «вісімка» була задумана французьким виробником «» (C.G.V.) у 1903 році, але так і не була виготовленаGeorgano, p. ?. Значних успіхів було досягнуто під час Першої світової війни, зокрема, «Daimler Motoren Gesellschaft» під брендом «Mercedes» створив рядний восьмициліндровий авіаційний двигун Mercedes D.IV. Переваги рядного восьмициліндрового двигуна для використання у літаках полягали в аеродинамічній ефективності довгої і вузької конфігурації та внутрішній збалансованості двигуна, що робило непотрібними противаги на колінчастому валу. Недоліки, пов'язані з крутильними коливаннями колінчастого і розподільного валів на ті часи до уваги не брались, оскільки авіаційні двигуни того часу працювали на малих обертах й швидкостях пропелера нижчих за швидкість звуку в повітрі. Але якраз значні крутильні коливання і завчасні руйнування колічастих валів стали причиною обмеженого використання цих двигунівMercedes D.IV // unipa.it .

На відміну від конфігурації двигуна V8, варіанти якої використовувались в автомобілях виробників «De Dion-Bouton», «Scripps-Booth» і «Cadillac» з 1914 року, рядні восьмициліндрові двигуни не знаходили застосування в серійних автомобілях до 1920 року.

Міжвоєнний період (1919—1940)

Розкішні автомобілі у Європі

Італійська компанія «Isotta Fraschini» представила перший серійний автомобіль Tipo 8 з рядною «вісімкою» на Паризькому салоні у 1919 році. Британський виробник «Leyland Motors» у 1920 році виставив свій розкішний автомобіль з восьмициліндровим рядним двигуном з верхнім розташуванням розподільного валу (OHC) на у виставковому центрі Welsh Motor Sport — CarsHistomobile: Leyland — 1920s. Американська компанія «Duesenberg» випустила першу серійну «вісімку» у 1921 роціDaniels, p.48.

Рядні восьмициліндрові двигуни використовувались у дорогих і великовантажних транспортних засобах до кінця Другої світової війни. «Bugatti» і «Duesenberg» зазвичай використовували рядні восьмициліндрові двигуни з двома розподільними валами верхнього розташування (DOHC). Інші відомі автомобілі з восьмициліндровим двигуном випускались компаніями «Daimler», «Mercedes-Benz», «Isotta Fraschini», «Alfa Romeo», «Stutz», «Stearns-Knight» і «Packard». Однією з маркетингових особливостей цих двигунів була їх вражаюча довжина — деякі з двигунів «Duesenberg» мали довжину понад 4 футів (1,2 м), в результаті чого на автомобілях з такими двигунами використовувались довгі капоти.

Автомобілі преміум-класу у США В Сполучених Штатах у 1920-х роках виробники автомобілів, у тому числі «», «Marmon», «Gardner» і «Auburn», почали використовувати рядні восьмициліндрові двигуни в автомобілях, орієнтованих на середній клас. Виробник двигунів «» розробив рядні восьмициліндрові двигуни для продажу виробникам автомобілів, включаючи «Gardner», «Auburn» і «Locomobile». Компанію «Lycoming» була придбана власником «Auburn» Ерретом Лоббаном Кордом, який використав «вісімку» «Lycoming» у своєму передньоприводному автомобілі Cord L-29Wise, David Burgess. «Cord: The Apex of a Triangle», in Northey, Tom, ed. World of Automobiles (London: Orbis, 1974), Vol. 4, pp.435-436. і зобов'язав «Lycoming» виготовити рядний восьмициліндровий двигун для Duesenberg Model J, розробленої братами Дюзенберґ для компанії «Duesenberg Inc», яка належала до корпорації «Cord». Виробники автомобілів у корпорації «Cord», включаючи «Auburn», «Cord» і «Duesenberg», були закриті у 1937 році. «Lycoming» у подальшому став виробником авіаційних двигунів.

Наприкінці 1920-х років великі виробники «Hudson» і «Studebaker» представили рядні восьмициліндрові двигуни для автомобілів преміум-класу своїх моделей. Їх наслідували на початку 1930-х років «Nash» (з блоком подвійного запалювання), REO, а також «Buick», «Oldsmobile», «Pontiac» і підрозділи «General Motors».

Восьмициліндровий двигун «Buick» мав компонування механізму газорозподілу типу OHV (верхньоклапанний з приводом клапанів штовхачами), тоді ж як двигуни «Oldsmobile» і «Pontiac» мали нижнє бокове розташування клапанів. «Chevrolet», як марка початкового рівня, не мала рядної «вісімки». «Cadillac» (люксовий бренд «General Motors») залишився з традиційними двигунами V8. Щоб двигуни були такими ж плавними, як у конкурентів, «Cadillac» представила колінчастий вал з хрестоподібним (під кутом 90°) розташуванням шатунних шийок для свого V8 і додала двигуни V12 і V16 до верхньої частини лінійки своїх моделей.

«Форд» ніколи не використовував рядну «вісімку»; їх автомобілі початкового рівня використовували двигуни V8 з нижнім розташуванням клапанів до 1950-х років, у той же час як їхні розкішні автомобілі «Lincoln» використовували V8 з 1930-х до 1980-х років і двигуни V12 у 1930-1940-х роках. «Chrysler» використовував L8 з нижнім розташуванням клапанів у своїх преміальних автомобілях, включаючи розкішну модель «Imperial».

Дирижаблі Британський жорсткий дирижабль було оснащено п'ятьма рядними восьмициліндровими 84 літровими дизельними двигунами «». Ці двигуни мали видавати потужність 700 к.с. (520 кВт) при 1000 об/хв, але на практиці вони мали крейсерську потужність усього 585 к.с. (436 кВт) при 900 об/хв«Boulton and Paul — the R101.» norfolkancestors.org. Retrieved: 27 August 2010..

Повоєнний період (1945—1980)

Використання на автомобільному ринку Після Другої світової війни зміни на автомобільному ринку привели до занепаду і остаточного зникнення рядних восьмициліндрових двигунів в автомобілях. Основними носіями рядних восьмициліндрових двигунів були американські автомобілі класу люкс і преміум-класу, що перейшли з довоєнних часів. Такий двигун від «Buick» також ставився на міжміських автобусах, виробництва компанії «».

Під час Другої світової війни удосконалення технології нафтопереробки для виробництва авіаційного пального, призвели до появи великої кількості недорогого високооктанового бензину. Двигуни могли бути спроектовані на вищі ступені стиснення, щоб використовувати високооктановий бензин. Це обумовило появу високонавантажених двигунів, які суттєво проявили обмеження, що існували для довгого колінчастого і розподільного валів в рядних восьмициліндрових двигунах.

У 1949 році «Oldsmobile» замінив свій рядний восьмициліндровий двигун з нижнім розташуванням клапанів на двигун V8 с верхнім розташуванням клапанів, тоді ж V8 від «Cadillac» було замінено на двигун з верхнім розташуванням клапанів. У 1951 році «Chrysler» замінив свою рядну «вісімку» на знаменитий Hemi V8. Наприкінці 1952 року «Hudson» відмовився від своєї рядної «вісімки». «Buick» представив V8 (4,0" діаметр × 3 " хід = 322 дюйм³ =5,277 л) у 1953 році на заміну рядної «вісімки» з близькими характеристиками (3 " діаметр × 4 " хід = 320,2 дюйм³ = 5,247 л), що випускалась до кінця 1953 року. «Pontiac» зберіг виробництво своєї рядної «вісімки», а також рядної «шістки» з нижнім розташуванням клапанів до кінця 1954 модельного року, після чого V8 став стандартом. Компанія «Packard» припинила виробництво своєї розробки восьмициліндрового двигуна з рядним розташуванням циліндрів наприкінці 1954 року, замінивши його верхньоклапанним V8.

До кінця 1970-х років двигуни типу V8 з верхнім розташуванням клапанів встановлювали на 80 % автомобілів, виготовлених у США, а більшість з решти авто мали шестициліндрові двигуни.

У Європі багато автомобільних заводів було зруйновано під час Другої світової війни, і треба було роки, перш ніж зруйнована війною економіка зросла достатньо, щоб знову зробити великі автомобілі популярними. Зміна конструкції кузовів автомобілів з довгим моторним відсіком між окремими крилами до сучасної конфігурації з коротшим моторним відсіком швидко привела до кончини восьмициліндрового двигуна. В результаті цього, а також цін на пальне значно вищих, ніж у США, на більшості конструкцій європейських автомобілів встановлювали чотири- та шестициліндрові двигуни, а декілька марок випущених автомобілів мали конфігурацію двигуна V8.

Військове використання Британська армія обрала рядні восьмициліндрові двигуни Rolls-Royce B80 для сімейства броньованих автомобілів Alvis (FV600). Броньовик Alvis Saladin (FV601) мав компонування 6х6 з моторним відсіком у задній частині. Бронетранспортер Alvis Saracen (FV603) мав двигун, розташований спереду. Транспортна амфібія Alvis Stalwart має кабіну водія над передніми колесами, крупніший двигун B81 розташований позаду. Пожежна машина не мала броні й була схожою на Stalwart, оснащену надбудовою пожежної машини.

Двигуни серії Rolls-Royce B80 також використовувались і в інших військових і цивільних застосуваннях, таких як військова вантажівка Leyland Martian, двигун приводу лебідки броньованого транспортного засобу Centurion ARV та різних пожежних автомобілях виробництва «».

Використання у перегонових автомобілях

Незважаючи на недоліки, обумовлені довжиною, масою, тертям у підшипниках і крутильними коливаннями, що привели до повоєнного занепаду рядної «вісімки», вона була основною конструкцією двигунів великої потужності з кінця 1920-х до кінця 1940-х років й продовжувала приносити успіхи в автоспорті до середини 1950-х років. У 1920-1930-х роках «Bugatti», «Duesenberg», «Alfa Romeo», «Mercedes-Benz» і «Miller» створили успішні автомобілі із рядними восьмициліндровими двигунами та системою газорозподілу типу DOHC.