Важливе місце жінок у танцях можна простежити до самих витоків цивілізації. Печерні наскельні розписи, єгипетські фрески, індійські статуетки, давньогрецьке і римське мистецтво, а також записи про придворні традиції в Китаї і Японії — все це свідчить про важливу роль, яку жінки відігравали в ритуальних і релігійних танцях від початку людської історії. В Середні віки те, що стало відомо як балет, починалося на італійських придворних фестивалях, коли жінки часто виконували ролі чоловіків. Однак саме в кінці XVII століття у Франції Паризька опера явила світові . У той час, як жінки стали домінувати на сцені балету в XVIII столітті, саме з появою в XIX столітті вони стали безперечним центром уваги, із зірками, що грали головні ролі у творах Маріуса Петіпа, які виступають у театрах по всій Європі від міланського «Ла Скала» до Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі. У сучасному ж світі жінки грають провідну роль в розвитку різних форм сучасного танцю, включаючи фламенко й .

Історія Жінки завжди відігравали домінуючу роль в танцях, як це видно з їх ранньої історії від появи формальних танців у XV столітті, які з часом переросли в балет, до сучасних видів танцювального мистецтва.

Давні часи Наскельні малюнки, зроблені ще в 6000 році до нашої ери, вже зображували танцюючих жінок. Приклади цього можна побачити в поблизу Палермо і в в Каталонії. У Стародавньому Єгипті жінки виконували ритуальні танці для релігійних церемоній, таких як похорони, про що свідчать фрески на гробницях фараонів. Найдавніші записи про організовані танці й професійних танцюристок походять з Єгипту. Особливо танці були популярні за часів Старого королівства, коли жінки були організовані в групи, знані як кхенери, до яких, мабуть, лише тільки на пізньомішу етапі існування долучилися й чоловіки.

Крім того, на Індійському субконтиненті також були знайдені ранні свідоцтва танцюючих жінок, особливо бронзова статуетка з Мохенджо-Даро в долині Інду, що датується приблизно 2500 роком до н. е. У той час як рання участь чоловіків у танцювальних ритуалах, мабуть, була пов'язаною з полюванням і боями — жіночий танець був насамперед пов'язаний з родючістю, як сільськогосподарською, так і людською. Танець на Криті й в Греції, мабуть, розвивався під впливом танців Стародавнього Єгипту. Існує низка прикладів давньогрецького мистецтва VI та V століть, що зберегился до нашої ери, які зображують танцюючих жінок. Діви Делоса танцювали в колі на честь Аполлона, в той час, як Терпсіхора була музою танцю. У VI столітті до нашої ери хор став невіддільною частиною грецького театру, а жінки, знані як діонісійки, часто зображувані на грецьких вазах, танцювали прославляючи бога вина Діоніса. У Стародавньому Римі співачки й танцюристки виступали на щорічних святкуваннях Ісіди, які включали таємничі п'єси, що зображують воскресіння Осіріса.

Біблія також містить кілька оповідань про жіночі танці, зокрема про свята, які влаштовувала пророчиця Міріам після через Червоне море, коли жінки, як кажуть, танцювали й грали на ручних барабанах. Про те, як після того, як Давид повернувся після вбивства Голіафа, жінки вийшли співати й танцювати. У Новому Заповіті Матвій розповідає історію про те, як Саломія танцювала для Ірода, щоб отримати голову Іоанна Хрестителя.

Японія і Китай У Китаї також існує довга історія танцюристок, яка розпочала повноцінний розвиток з часів династії Чжоу і досягла піку при династії Тан. Хорові танці, що виконувалися жінками династії Чжоу, були знані як сі. У стародавніх театральних виставах, званих байсі (пай-ши), ймовірно, брали участь танцюючі дівчата в сукнях з розгорнутими шовковими рукавами. Тексти періоду Весни й Осені містять описи професійних танцюючих дівчат, в той час, як танець Нішан Юйї, створений імператором Сюань-цзун, зображує цнотливих жінок, що танцюють ніби в чарівному світі. В були відомі своїми танцями й поезією. Однією з найвідоміших була придворна танцюристка , яка неодноразово згадувалася в японській літературі того періоду.

Індія Всього в Індії існує дев'ять . Деякі з них виконуються суто жінками, такі як . Інші виконуються з чоловіками, наприклад, Катгак.

Середні Віки У Середні Віки, коли християнство поширилося всією Європою, церква ставилася до танців вельми негативно, але всупереч цьому, на народних святах, особливо на початку травня, часто влаштовувалися танці. У Франції та Італії існували ланцюгові та кругові танці, такі як та Тріска. Вони були особливо популярні в період IV-XIV століть. Зазвичай вони виконувалися в замкнутому колі, де чоловіки й жінки перемежовувалися, тримаючись за руки. В Італії жвава , що поширилась з Неаполя, була популярною в XIV-XV століттях. Групи куртизанок, переодягнених чоловіками, виконували цей танець на маскарадах.

Поява балету У XV столітті придворні гуляння в Італії ставали все складнішими й витонченішими, часто з офіційними танцями. Одним з перших майстрів був Доменіко да П'яченца, який склав перший посібник з танців, що здобув назву «De arte saltandi et choreas ducendi». У Франції в цей же період аналогічно почали формуватися професійні танці, переважно поштовхом до цього став виступ танцюристів перед королем Генріхом III Французьким у Фонтенбло на початку 1580-х років. Подальший розвиток відбувався вже за часів Людовика XIV, який часто сам брав участь у виставах. Але, перш за все, саме під час правління Людовика XIV були закладені основи того, що стало відоме як балет. Король не тільки записав єдині правила танцю, а й заснував у 1661 році Королівську академію танців, яка перетворилася на сучасний . Багато ранніх балетів були створені італо-французьким композитором Жаном Батистом Люллі та французьким хореографом , якому часто допомагав і асистував Мольєр.

Спочатку жіночі ролі (партії) в ранніх балетах виконували молоді чоловіки, проте в 1681 році молода жінка, знана як , танцювала в «Тріумфі Амура» Жана-Батіста Люллі й стала першою професійною жінкою-балериною. У період з 1681 по 1693 рік вона стала провідною балериною щонайменше в 18 інших постановках Паризької опери, що довело першорядне значення жінок у балеті. Лафонтен змінила , яка стала першою балериною, яка виступила за кордоном, в Лондоні, коли вона з'явилася з в 1699 році. З чуток, найкраща балерина свого часу, Сюбліньї танцювала в Паризькій опері з 1688 року до свого відходу на спочинок у 1707 році.

Наступною провідною танцюристкою опери була , чия точність, легкість і грація зробили великий внесок у класичний балет. Вона переконала диригента скласти сюїти спеціально для балету. Його твори «Caprice», «Boutade», «Les Caractères de la danse» і «La Terpsichore» принесли їй чималий успіх. Зокрема, її особиста інтерпретація кроків в «Caprice» послужила прикладом для інших прим, у той час як вона перетворила «Caractères» в послідовність, яка ілюструвала різні типи коханців, як чоловіків, так і жінок. Крім власного вкладу, Прево також навчила двох дуже успішних в майбутньому танцюристок: і , які додали свої особисті переваги до її характерів, кожен з яких розвивав індивідуальний стиль. Вони займуть її місце прими-балерини після того, як вона піде з опери в 1730 році.

Камарго мала величезний успіх не тільки завдяки своїй сліпучій роботі ногами (особливо її entrechat à quatre), але й тому, що вона ввела в моду нові зачіски та кілька коротших спідниць. Вона також відмовилася від туфель на високих підборах, ввівши танцювальні капці, які полегшували виконання складніших вправ. Виконуючи складніші номери, які раніше виконувалися суто чоловіками, Камарго ще більше зміцнила образ балерини.

Салле прагнула до самого балетного танцю набагато більше, ніж до майстерної демонстрації техніки, яку вважали кращою прихильники традиційного балету. Вона вважала, що музика, кроки, декор та костюми повинні сприяти витонченому, виразному виконанню, що поєднує пантоміму з танцем в тому, що стало відоме як «». Оскільки багато хто в Паризькій опері не поділяли її поглядів, вона вирішила перебратися в більш ліберальний Лондон. 1734 року в Ковент-Гарден вона викликала сенсацію своєю роллю Галатеї в балеті «Pygmalion», який поставила сама. Відкинувши звичний одяг балерини, вона вибрала просту муслінову туніку і дозволила волоссю вільно розсипатися по плечах. У наступному році вона навіть вирішила переодягнутися чоловіком, виконуючи роль Купідона, проте цього разу відгуки були вкрай критичними. В результаті вона повернулася в Париж, де танцювала в опері до самого відходу на відпочинок в 1740 році у молодому віці 33 років. Після цього вона лише іноді танцювала для королівського версальського двору.

У другій половині XVIII століття домінуючою зіркою була , яка, можливо, і не володіла технікою та уміннями Салле, проте була відома своїми чуттєвими рухами, численними шанувальниками й екзотичними строями. Серед інших талановитих зірок балету — , яка в 1756 році вступила в Паризьку оперу, де навчалася у , ставши не тільки етуаль (зіркою), а і його дружиною. Хоча вона була досить огрядною і часто вагітною, її хвалили за дивовижну роботу ніг.

Романтичний балет Найбільш успішним періодом для балерин були 1830-1840 роки, коли вони стали великими зірками . Італійсько-шведська танцюристка Марія Тальоні не лише досягла успіху в , коли танцювала «La Sylphide» в 1832 році, але і розповсюдила свою славу і популярність на балет Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі, а також на сцени Берліна, Мілана та Лондона аж до свого відходу на спочинок у 1847 році. Саме вона розробила балет на пуантах (танці на кінчиках пальців), одночасно представивши нову моду в одязі й укладанні волосся, яка стала популярною у всій Європі.

Австрійська танцюристка Фанні Ельслер здобула популярність і багатство, танцюючи кокетливу іспанську в «», виступаючи не тільки в Австрії, Німеччині, Франції, Англії та Росії, а й у США. Проте в 1845 році вона відмовилася танцювати зі своїми суперницями Марі Тальоні, , і Люсіль Ґран в «» .

Представлений в Лондонському театрі Її Величності «Pas de Quatre» викликав сенсацію, фурор, об'єднавши чотирьох найвеличніших балерин того часу. Крім Марі Тальоні, італійка Карлотта Грізі також прославилася в Парижі та Санкт-Петербурзі своїм балетом «Жізель», а Фанні Черріто з Неаполя стала зіркою міланського театру «Ла Скала». Датчанка Люсіль Ґран, що навчався у Августа Бурнонвіля, жила в Парижі, але також танцювала в Лондоні, Санкт-Петербурзі й Мілані, перш ніж остаточно оселитися в Німеччині, де розпочала викладати в в Мюнхені.

Кілька видатних італійських балерин з'явилися в другій половині XIX століття, досягнувши зеніту своєї популярності під час виступів в Росії. Уродженка Італії вперше танцювала в Італії й Німеччині, але її інтерпретації балету Маріуса Петіпа в Росії були настільки успішні, що цар наполіг на тому, щоб вона приєдналася до балету Маріїнського театру в Санкт-Петербурзі. В середині 1880-х років вона взяла участь в постановках «Коппелії», «» і «», революціонізувати балет в Росії завдяки надзвичайній силі своїх виступів. з Мілану пішла тим же шляхом, також танцюючи в Маріїнському театрі з 1892 року, де отримала знамениті ролі в балетах Петіпа, включаючи «Попелюшку», «Лебедине озеро» і «Раймонду», отримавши звання прими-балерини ассолюти. , також уродженка Мілана, вперше здобула популярність у театрі «Ла Скала», з яким гастролювала США. Вона запам'яталася насамперед тим, що танцювала Аврору на прем'єрі «Сплячої красуні» Петіпа в 1890 році.

Балет XX століття