Норвезька полярна експедиція 1893—1896 років (Перша експедиція на «Фрам», ) на кораблі «Фрам» мала на меті дослідження високих широт Арктики й досягнення географічного Північного полюса Керівник — Фрітьйоф Нансен. Експедиція стала істотним проривом в методах полярних досліджень: вперше у світовій практиці невелика команда свідомо вморозила спеціально побудоване експедиційне судно в пакові льоди з метою систематичних комплексних досліджень басейну Північного Льодовитого океану. Нансен і Ялмар Йогансен спробували досягти Північного полюсу на собачих упряжках. У результаті, 6 квітня 1895 року, вони дісталися до 86° 13.6' п. ш., що було на той момент абсолютним світовим рекордом. Це була перша полярна експедиція XIX століття, у ході якої не втратили жодної людини.

Цілі й результати

Нансен спершу вважав що великих масивів суші в околицях Північного полюса немає. Головна мета експедиції формулювалася ним так:

Експедиція мала і політичні цілі: вона фінансувалася урядом Норвегії, що була у 1814—1905 роках в унії зі Швецією, і за умовами стортингу повинна була мати чисто норвезький національний склад. Плановані землі в районі Північного полюса повинні були стати володіннями Норвегії. Успіх експедиції викликав сильний підйом національної самосвідомості. У науковому відношенні досягненнями експедиції з'явилися відкриття глибоководного полярного басейну, що є північним продовженням Атлантичного океану, і остаточне спростування можливості існування північного полярного континенту або великого архіпелагу. Були проведені комплексні кліматичні, гляціологічні та інші вимірювання протягом трьох років поспіль. У ході санного походу Нансена і Йогансена були уточнені північні кордони архіпелагу Земля Франца-Йосипа, після обробки наукових даних виникла нова наукова дисципліна — фізична океанографія. Нансен писав в попередньому звіті про експедицію:

Методи, випробувані Нансеном, використовувалися всіма подальшими полярними експедиціями протягом трьох десятиліть. Спортивний рекорд Нансена і Йогансена протримався п'ять років: 25 квітня 1900 капітан Умберто Каньї з експедиції герцога Абруцького, базуючись на Землі Франца-Йосипа, досяг 86° 34' пн. ш., перевищивши показники Нансена приблизно на 21'(тобто близько 22 морських миль). Це було досягнуто ціною дуже великих жертв — троє учасників походу загинули. Північний полюс був підкорений (за їх власними заявами): 21 квітня 1908 року , або 6 квітня 1909 року Робертом Пірі з бокуканадського Арктичного архіпелагу.

Передісторія

У 1883—1884 роках на східному узбережжі Гренландії були знайдені залишки предметів невдалої експедиції на кораблі «Жаннетта» (англ. «USS Jeannette») під командуванням лейтенанта американського флоту Джорджа ДеЛонга. Ця експедиція зазнала аварії в 1881 році на північний схід від Новосибірських островів. Норвезький метеоролог професор в 1884 році опублікував статтю, в якій проаналізував ці знахідки, підтвердив здогади Нансена про існування Трансполярної течії; стаття Мона стала обґрунтуванням ідеї експедиції до полюса.

23-річний Нансен в той період працював препаратором відділу зоології Бергенського музею, готуючись до захисту докторської дисертації. Він уже займався полярними дослідженнями: в 1882 році здійснив плавання на судні тюленопромислової компанії «Вікінг» серед льодів (як біологічної практики). У ході плавання стався незапланований 24-денний дрейф біля берегів Гренландії. Саме ця подорож і мала вирішальне значення для всієї його подальшої діяльності. Біограф Амундсена — Тур Буманн-Ларсен, порівнюючи особистості двох видатних норвезьких полярників, зазначав: «Слава вітчизни — наріжний камінь нансенського всесвіту, мета, якої покликані служити і землепрохідці, і наукові досягнення». Водночас йому був притаманний і суто спортивний азарт: Нансен неодноразово публічно стверджував, що «єдиною його любов'ю був Північний полюс».

Нансен розумів, що ідея свідомо вморозити судно в лід може доноситися тільки від авторитетного полярного дослідника, й поставив перед собою надзвичайно велику і важку задачу — перехід через все крижане плато Гренландії, від східного берега острова до західного. Це викликало бурхливу полеміку в пресі: всі попередні експедиції починалися з обжитого західного берега. Крім того, Нансен позбавляв себе шляхів до відступу. Усього через чотири дні після захисту докторської дисертації (присвяченій будові клітинного апарату нервової тканини) Нансен із п'ятьма супутниками відправився до Гренландії. Серед них був Отто Свердруп. Із 17 липня по 3 жовтня 1888 року члени експедиції, тягнучи все спорядження на санях (іншої тяглової сили не було), подолали крижаний щит Гренландії, пройшовши близько 500 км. Під час подорожі Нансен і його супутники вели метеорологічні спостереження й збирали наукові матеріали. Після повернення додому в 1889 році їх вшановувала вся нація: тепер Нансен був готовий оголосити план своєї нової полярної експедиції.

Підготовка експедиції Експедиція планувалася дуже ретельно. Нансен говорив:

План

Вперше в пресі північно-полярні плани Нансена були оголошені в листопаді 1889, коли він отримував Медаль «Веґі» Шведського географічного товариства. У зв'язку з цим кілька представників Австралії запропонували йому очолити експедицію до Південного полюсу, на що Фрітьоф відповідав, що Північний полюс більш відповідає інтересам скандинавських країн. Оскар Діксон запропонував Нансену фінансування й підтримку в урядових колах. У зв'язку з цим прем'єр-міністр Норвезького королівства в кінці листопада 1889 року запропонував Нансену подати заявку на урядову субсидію, гарантуючи її отримання. На початку 1890 року дослідник склав мету експедиції, до якої було додано кошторис на 300 000 крон (приблизно 1 200 000 доларів кінця XX століття), з яких одну третину повинні були покрити приватні особи: Нансен не хотів повністю залежати від держави, а небагата Норвегія не могла забезпечити великих асигнувань. 18 лютого 1890 Нансен виступив на засіданні (доповідь було опубліковано в березневій книжці журналу за 1891 рік; текст його базувався на заяві до уряду). У доповіді він докладно аналізував причини невдач попередніх арктичних експедицій і сказав:

Нансен заявив, що припускає існування морської трансполярної течії, що проходить від району Берингової протоки через навколополюсний простір в Гренландію. Згідно з його розрахунками, льодові маси переміщаються від Новосибірських островів до Гренландії за 700 діб. Це означало, що можливе практичне використання течії. План Нансена був таким: побудувати судно якомога менших розмірів і якомога міцніше. Місткість його повинна передбачати запаси провіанту й вугілля для 12 осіб на 5 років. Для цього, згідно з початковими розрахунками, досить судна місткістю 170 брутто-тонн з паровою машиною і швидкістю 6 вузлів на відкритій воді з повним . Найважливіше в судні — його здатність витримувати тиск льоду. Для цього потрібно створити спеціальне судно з бортами округлої форми, щоб тиск льодів вичавлював його на поверхню.

Спочатку Нансен хотів йти через Берингову протоку, щоб швидше досягти Новосибірських островів. Після прибуття на місце передбачалося пройти якомога північніше по відкритій воді, після чого пришвартуватися до крижини й пливти далі за допомогою льоду. На випадок, якщо трапиться нещастя, і доведеться евакуюватися, або, навпаки, експедиція буде винесена до берегів невідомої суші, Нансен мав намір використовувати їздових собак.

У Норвегії плани Нансена підтримані інтелектуали й уряд, хоча під час парламентських дебатів проти них виступили націоналісти й ліві; прем'єр-консерватор домігся того, що субсидія була виділена 30 червня 1890 роки («за» проголосували 73 депутати, «проти» — 39). Нова доповідь в Географічному суспільстві була прочитана ним 28 вересня 1892 року. На доповіді були представлені нові докази перенесення в льодах сибірського лісу і річкового мулу до узбережжя Гренландії. Надійно ідентифікувалися й одноклітинні водорості — діатомеї. На той час змінилися плани: Нансен збирався йти Північним морським шляхом, оскільки в іншому випадку довелося б перетинати Середземне море, Суецький канал, Індійський і Тихий океани, прямуючи до Берингової протоки. Місткість «Фрама», після уточнення необхідної кількості запасів, фактично склала 400 реєстрових тонн.

Ставлення в США та Великій Британії Зовсім іншим було ставлення до Нансена було за кордоном, особливо після доповіді 14 листопада 1892 року в Королівському географічному товаристві Великої Британії. Після доповіді відбулися дебати (матеріали були опубліковані в The Geographical Journal 1893 Т. 1, С.1-32), які показали, що Нансена не підтримали.

Ще в 1891 році на план Нансена звернув увагу провідний американський полярник того часу Адольф Грилі. Він доводив безумовну хибність постулатів Нансена, припускаючи, що речі, знайдені в 1884 році в Гренландії, не належали Де Лонгу. На думку Грилі, Північний полюс недосяжний, оскільки він зайнятий великим масивом суші, що придавлена льодовиком, який і служить джерелом утворення пакових льодів (в термінології того часу палеокристичного льоду). Так само він скептично ставився до проєкту ідеального льодового судна, назвавши наміри Нансена «безглуздим проєктом самогубства». Американське суспільство натомість захоплювалося думкою Нансена, що й репортери «Нью-Йорк Таймс» не приховували.

Дискусія в Лондоні була набагато напруженішою. Проти Нансена виступили всі авторитетні британські полярники, а адмірал сер Леопольд Мак-Клінток заявив, що «це найсміливіший план, коли-небудь докладений Королівському географічному товариству». Більшість критиків не ставили під сумнів теоретичні аргументи Нансена, але заявляли, що практично реалізація плану неможлива. Знахідці речей з «Жаннетти» ніхто з диспутантів не надав великого значення. На підтримку Нансена (крім присутньої публіки, яка не мала права голосу) виступили тільки двоє англосаксонських полярників: капітан торгового флоту Джозеф Віґінс, який неодноразово подорожував у Сибіру, й капітан-гідрограф ВМФ Вільям Вортон, який підтримав теорію про дрейф арктичних льодів. Проте, за результатами дискусії, Нансен вирішив відмовитися від тривалого переходу до Берингової протоки, натомість запланував повторити маршрут Нордешельда.

Ставлення в Російській імперії

У Російській імперії план Нансена позитивно сприйняли. На прохання уряду Норвегії Міністерство закордонних справ Російської імперії забезпечило Нансена «рекомендаційним листом» на зразок того, який був виданий Норденшельду при плаванні вздовж північних російських берегів, а російське Міністерство внутрішніх справ сповістило прибережні влади Архангельської й всіх сибірських губерній про цю експедицію й розпорядилося надавати їй допомогу. На прохання Географічного товариства надіслало Нансену копії всіх наявних у Росії карт полярних морів. Секретар Географічного товариства надіслав йому спеціальну записку-довідник, що містить відомості про всі населені пункти на північному узбережжі Сибіру. Адмірал С. О. Макаров передав дані Нансену про температурний режим Берингової протоки й прилеглих частин Чукотське море. особисто в 1892 році здійснив важку поїздку на Новосибірські острови, де заклав для Нансена три евакуаційні бази. На одній з них, на острові Котельний (75°37' пн. ш.) був залишений провіант на 8 днів для 12 осіб. Цього було достатньо, щоб подолати 100 км до бази в Урассаласі, де була хата, збудована Толлем ще в 1886 році. Там були залишені запаси на місяць. Третя база була обладнана на Малому Ляховському острові, що містила запаси на 4 місяці, які б допомогли вийти на материк. Толль також закупив для Нансена 40 остяцьких і 26 якутських собак, яких повинні були доставити до узбережжя Югорського Шару й гирла річки Оленьок.

Експедиційне судно