Битва при Діу — морська битва, яка відбулася 3 лютого 1509 року в Аравійському морі, на рейді порту Діу в Гуджараті, Індія, між флотом Португальської імперії та спільним флотом султана Гуджарата, мамлюкського Єгипту та заморина Калікута, який підтримували Венеційська республіка та Османська імперіяRogers, Clifford J. Readings on the Military Transformation of Early Modern Europe, San Francisco: Westview Press, 1995, pp. 299–333 at Angelfire.com .
Перемога Португалії мала важливі стратегічні наслідки — в результаті битви великий мусульманський союз зазнав відчутної поразки, що полегшило реалізацію португальської стратегії контролю над Індійським океаном для направлення торгівлі навколо мису Доброї Надії, в обхід традиційного шляху прянощів через Червоне море і Перську затоку, що контролювався арабами та венеційцями. Після битви Португалія швидко захопила ключові порти в Індійському океані, включаючи Гоа, Цейлон та Ормуз, завдавши потужного удару торгівлі Мамлюкського та Гуджаратського султанатів, значною мірою сприяючи зростанню Португальської імперії та встановленню її торгового панування, що продовжувалось протягом наступного століття. .
Битва під Діу була стоїть в одному ряду з такими видатними морськими битвами, як битва при Акції, битва при Лепанто та Трафальгарська битва і є однією з найважливіших у світовій військово-морській історії, оскільки вона знаменує собою початок європейського панування над азійськими морями, яке триватиме до Другої світової війни у середині XX століттяSaturnino Monteiro (2011), Portuguese Sea Battles Volume I — The First World Sea Power p. 273.
Передумови
Вже через два роки після того, як Васко да Гама відкрив морський шлях до Індії, португальці зрозуміли, що перспектива розвитку такої торгівлі, як та, яку вони практикували в Західній Африці, стала неможливою через спротив мусульманських торгових еліт на західному узбережжі Індії., який призводив до нападів на португальські фейторії (факторії), кораблі та агентів, саботував португальські дипломатичні зусилля та спричинив різанину португальців у Калікуті в 1500 роціSaturnino Monteiro (2011), Portuguese Sea Battles Volume I — The First World Sea Power p. 153—155.
Після вигнання з Калікуту, португальці уклали союз із його старим супротивником, раджею Кочіна, який запропонував їм створити факторію, а пізніше і укріплений форт на території Кочіну. Заморін Калікуту, якому формально підпорядковувався Кочін у відповідь атакував Кочін, але португальці змогли відбити напад і у відповідь спустошити землі Калікуту, який на той час служив основним експортером прянощів назад до Європи через Червоне море та завдали удару по його торгівлі, зокрема знищили у грудні 1504 року щорічний торговий флот Заморіна, що прямував до Єгипту з вантажем спеціямиSaturnino Monteiro (2011), Portuguese Sea Battles Volume I — The First World Sea Power p. 200—206.
Коли португальський король Мануел I отримав новини про ці події, він призначив Франсішку де Алмейда першим віцекоролем Індії і поставив йому завдання не лише обмежуватись охороною португальських фейторій, але і завдати удару по мусульманському судноплавствуPissarra, José (2002). Chaul e Diu −1508 e 1509 — O Domínio do Índico Lisbon, Tribuna da História, pg.25. Алмейда відбув з Лісабона в березні 1505 року з двадцятьма кораблями та своїм 20-річним сином Лоуренсо, який отримав титул головного капітана Індійського моря (capitão-mor do mar da Índia).Saturnino Monteiro (2011), Portuguese Sea Battles Volume I — The First World Sea Power p. 207
Поява кораблів Португалії в Індійському океані і їх напади на мусульманські кораблі серйозно порушило налагоджену систему арабської торгівлю в Індійському океані, а також створило загрозу венеціанським інтересам, оскільки поставка прянощів у Александрію, де їх придбавали венеційці зменшились і стали не регулярними, а португальці в той час організували альтернативний канал поставок прянощів в Європу по цінах, нижчих за венеційські.
Не маючи змоги протистояти португальцям, мусульманські громади торговців в Індії, а також заморин (правитель) Калікуту направляли посланців до Єгипту з проханням про надання допомоги для боротьби з португальцями.
Мамелюцький султанат Єгипту
На початку XVI століття Єгипетський мамелюцький султанат був головним посередником між регіонами, що виробляють прянощі в Індії та венеціанськими покупцями, які придбавали прянощі в арабських портах в Середземномор'ї, головним чином в Александрії, а після перепродавали їх в Європі з великим прибутком. В інших відношеннях Єгипет був переважно аграрним суспільством, мало пов'язаним з моремPissarra, José (2002). Chaul e Diu −1508 e 1509 — O Domínio do Índico Lisbon, Tribuna da História, pg.26. Венеція розірвала дипломатичні відносини з Португалією і почала шукати шляхи протидії її втручанню в Індійському океані, відправивши посла до мамелюків з пропозицією застосовувати проти португальців «швидкі та таємні засоби правового захисту»Foundations of the Portuguese empire, 1415—1580 Bailey Wallys Diffie pp. 230–31 ff.
Єгипетські військові мали невеликий досвід у морській війні, тому мамелюцький султан Кансух аль-Гаурі запросив підтримки венеційців, в обмін на зниження тарифів для полегшення конкуренції з португальцями. Венеція погодилась і поставила мамелюкам караки середземноморського типу та військові галери, укомплектовані грецькими моряками, які венеційські корабели допомагали розбирати на середземноморському узбережжі в Александрії та знову збирати в Суеці, на узбережжі Червоного моря. Галери могли нести гармати лише на носі і на кормі, а не вздовж бортів, оскільки гармати заважали гребцям. Місцеві традиційні арабські зшиті судна (дау), корпуси яких будувались без використання заліза, могли внаслідок цього нести лише дуже легкі гармати.
Командування експедицією доручили курдському мамелюку, колишньому губернатору Джидди Аміру Хуссейну Аль-Курді, якого португальці називали Міроцем (Mirocem). Склад експедиції включав не тільки єгипетських мамлюків, але також велику кількість найманців з Османської імперії, Нубії та Ефіопії, а також венеційських пушкарів. Усіх їх португальці називали загальним терміном «руми»Ozbaran, Salih, «Ottomans as 'Rumes' in Portuguese sources in the sixteenth century» Portuguese Studies, Annual, 2001.
Експедиція в складі 1100 чоловік відбула з Суецу у листопаді 1505 року. По дорозі їм доручили зміцнити Джидду проти можливої атаки Португалії та придушити заколоти навколо Суакіна та Мекки. Флоту довелося провести сезон мусонів на острові Камаран і висадитися в Адені на південному виході з Червоного моря, де експедиція надовго затрималась через втручання в складну місцеву політику тахіридських емірів ЄменуBrummett, Palmira.Ottoman Seapower and Levantine Diplomacy in the Age of Discovery, SUNY Press, New York, 1994, , pp. 35, 171,22. Тому вони перетнути Індійський океан і нарешті дісталися до міста Діу в гирлі Камбейської затоки лише у вересні 1507 року, хоча в звичайних умовах така подорож займала не більше місяцяPorter, Venetia Ann (1992) The history and monuments of the Tahirid dynasty of the Yemen 858—923/1454-1517, Durham theses, Durham University. Available at Durham E-Theses Online: http://etheses.dur.ac.uk/5867/ p. 100.
Діу та Малік Айяз На момент прибуття португальців до Індії Гуджарат був основним посередником в морській торгівлі в Індійському океані. Головні потоки торгівлі, переважно тканиною та спеціями, йшли між сходом на заходом від Малакки до Єгипту. У XV столітті султан Гуджарата призначив на посаду губернатора Діу Маліка Айяза, колишнього лучника і раба, можливо грузинського чи далматинського походження. Хитрий і прагматичний правитель, Малік Айяз перетворив місто на головний порт Гуджарата (відомий португальцям як Камбая) та один з головних перевалочних пунктів в торгівлі між Індією та Перською затокою. Малік Айаз намагався уникати конфліктів з Португалією, проводячи нейтральну та навіть союзницьку політику — аж до того часу, поки флот на чолі з Хуссейном несподівано не прийшов у ДіуPissarra, José (2002). Chaul e Diu −1508 e 1509 — O Domínio do Índico Lisbon, Tribuna da História, pg.27.
Малік Айяз добре прийняв Хуссейна, але на відміну від того, що обіцяли мусульманські посланці в Єгипті, крім заморіна Калікути жоден інший правитель індійського субконтиненту не приєднався до антипортугальської коаліції. Сам Айяз розумів, що португальці були грізною військово-морською силою, з якою він не бажав протистояння. Однак він не міг відмовити Хуссейну, побоюючись як гніву могутнього султана Гуджарата, так і власних сил Хуссейна, що вже перебували в його місті. Потрапивши між лещата обох протиборчих сил, Айяз вирішив лише обережно підтримати ХуссейнаPissarra, José (2002). Chaul e Diu −1508 e 1509 — O Domínio do Índico Lisbon, Tribuna da História, pg.32–33.
Битва при Чаулі
У березні 1508 р. флоти Хуссейна і Айяза відплили на південь і зійшлись з португальською ескадрою в триденному морському бої у гавані Чаула. Командував португальською ескадрою син Франсішку де Алмейди, Лоуренсо, якому доручили контролювати завантаження португальських торгових кораблів у цьому місті та супроводжувати їх назад до КочінаPissarra, José (2002). Chaul e Diu −1508 e 1509 — O Domínio do Índico Lisbon, Tribuna da História, pg.33–35.
Хоча португальців захопили зненацька (через схожість кораблів Хуссейна з європейськими їх спочатку вважали належними до експедиції Афонсо де Альбукерке, призначеної на узбережжі Аравії), битва закінчилася пірровою перемогою мусульман, які зазнали занадто багато втрат, щоб продовжувати експедицію далі в напрямку португальської штаб-квартири в КочініPissarra, José (2002). Chaul e Diu −1508 e 1509 — O Domínio do Índico Lisbon, Tribuna da História, pg.61. Незважаючи на затоплення португальського флагмана, решта португальського флоту врятувалась, тоді як сам Хуссейн ледь не загинув в бою через неприхильність Маліка Айяза до битви. Хуссейну не залишалося іншого вибору, як повернутися з Аязом до Діу і підготуватися до португальської відповіді. Хуссейн повідомив про цей бій у Каїр як про велику перемогу, однак «Мірат Сікандарі», тогочасний перський опис про Королівство Гуджарат, згадує про цю битву як про незначну сутичкуBayley, Edward C. The Local Muhammadan Dynasties: Gujarat, London, 1886, 222.
Однак серед загиблих був син португальського віцекороля, Лоуренсу де Алмейда, тіло якого так і не вдалося відшукати попри всі зусилля Маліка Айяза, який хотів повернути його португальцям.
Португальська підготовка
Дізнавшись у Кочіні про смерть свого єдиного сина, Франсішку де Алмейда був дуже вражений і три дні не покидав свого помешкання, не бажаючи нікого бачити. Присутність мамелюцького флоту в Індії становила серйозну загрозу для португальців, але віце-король тепер особисто бажав помститися Міроцему за смерть свого сина, заявивши, що «той, хто з'їв курча, мусить з'їсти і дорослого півня або розплатитись за це».
Наближався літній мусон, а разом із ним і шторми, які стримували всю навігацію в Індійському океані до вересня. Тільки після цього віце-король зміг скликати всі наявні португальські кораблі для ремонту в сухому доці та зібрати свої сили в КочініPissarra, 2002, pg. 68.
Ще перед тим як флот Франсішку де Алмейди встиг вийти з Кочина, 6 грудня 1508 року до Каннуру з Перської затоки прибув Афонсу де Албукеркі з наказом короля Португалії про заміну Альмейди на посаді губернатора. Франсішку мав особисті претензії до Албукеркі, оскільки останній був відправлений до узбережжя Аравії спеціально з тією метою, щоб перешкодити мусульманським кораблям заходити чи виходити з Червоного моря. Бажання Алмейди особисто помститися мусульманському флоту за смерть сина призвело до того, що він відмовився дозволити призначеному наступнику вступити на посаду. Роблячи це, віце-король пішов наперекір королівському наказу і ще рік керував Португальською ІндієюPissarra, José (2002). Chaul e Diu −1508 e 1509 — O Domínio do Índico Lisbon, Tribuna da História, pg.66.