Іван Афанасійович Лозо (нар. 22 лютого 1920, село Балюки, Полтавська губернія — пом. 24 грудня 1990, Харків) — радянський, український вчений-правознавець, кандидат юридичних наук (1952), професор (1976). Учасник Німецько-радянської війни, інвалід війні I групи. Заслужений працівник вищої школи УРСР (1981).
Біографія Іван Афанасійович Лозо народився 22 лютого 1920 року в селі Балюки (нині Полтавська область України) у сім'ї селян. У 1933, під час голодомору на Україні, померли мати та двоє братів Івана. Здобув освіту в одному з технікумів, який закінчив наприкінці 1930-х років. Після закінчення технікуму працював головним ветеринаром району (за іншими даними ветеринарним фельдшером)Вони захищали Батьківщину (укр.) // Vivat lex! : газета Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. — 2015. — 9 травня (№ 6 312). — С. 4.Лозо Іван Афанасійович // Професори Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого (укр.) / редкол.: В. Я. Тацій (голова) та ін.. — Х.: Право, 2014. — С. 33—34. — ISBN 978-966-458-700-3..
Після початку Німецько-радянської війни, Іван Лозо був призначений відповідальним за евакуацію колгоспної й радгоспної худоби за Дніпро. У січні 1942 записався добровольцем у Червону армію, і в тому ж році був відправлений на передову, спочатку служив рядовим в 440-му стрілецькому полку, а потім у званні сержанта командував відділенням у 243-му стрілецькому полку 181-ї стрілецької дивізії, в складі якої брав участь у Сталінградській битві . Іван Афанасійович брав участь в бойових діях до вересня 1942 року. Під час одного з боїв, він отримав важке поранення, в результаті якого повністю втратив зір, його ліва рука була ампутована, а кисть правої пошкоджена, також «ураження, що проникають, були в області грудей і живота». Проходив лікування в госпіталях Барнаула, Бійська і Саратова. Залишився інвалідом .
У вересні / жовтні 1944 Іван Лозо вступив до Харківського юридичного інституту (ХЮІ). У 1948 році закінчив ХЮІ та поступив в аспірантуру, після закінчення якої у1951 році почав працювати в цьому виші.
Починаючи з 1951 року Іван Афанасійович працював на кафедрі колгоспного права ХЮІ, де послідовно обіймав посади асистента, старшого викладача і доцента, а закінчив свій трудовий шлях на посаді професора цієї кафедри.
Іван Афанасійович Лозо помер 24 грудня 1990 року.
Наукова діяльність Іван Лозо займався дослідженням питань колгоспного права: правове регулювання трудових відносин у колгоспах з урахуванням особливостей праці в сільськогосподарському секторі, нормативне визначення планування господарської діяльності в колгоспах, договірні відносини колгоспів з органами постачання матеріально-технічного виробничого забезпечення, машинно-тракторними станціями. У 1952 році Іваном Опанасовичем Лозо успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук, а в 1976 році йому було надане вчене звання професора. За час своєї наукової діяльності професор Лозо став автором або співавтором понад 40 наукових робіт, основними з яких є: «Коментар до Примірного статуту колгоспу», «Обов'язковий мінімум трудоднів в колгоспах», «Підсобні виробництва і промисли в колгоспах» та «Законодавство про підсобних виробництвах».
Нагороди Іван Опанасович Лозо нагороджений трьома орденами Вітчизняної війни — двома I ступеня (6 серпня 1946 і 6 травня 1965) та одним — II ступеня і медалями — «За оборону Сталінграда» (22 грудня 1942), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» (9 травня 1945), «Двадцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.» і «Тридцять років Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.».
17 лютого 1981 Івану Лозо «за заслуги в підготовці висококваліфікованих фахівців для органів народного господарства і багаторічну педагогічну діяльність» було надано почесне звання Заслужений працівник вищої школи УРСР.
Сім'я Після вступу до ХЮІ, І. А. Лозо познайомився зі своєю майбутньою дружиною, яка була «з родини репресованих». Його син В'ячеслав Лозо (нар. 1954) пішов по стопах батька і працював в тому ж виші. У 2010 році став доктором юридичних наук, а з 2012 року обіймав посаду професора кафедри історії держави і права.
Примітки