О́хос-дель-Сала́до ( — «соляні очі») — великий складний стратовулкан в Андах на кордоні Аргентини і Чилі, найвищий вулкан у світі із висотою 6891 м. Також це друга за висотою гора Західної півкулі (після Аконкаґуа, 6962 м) і найвища гора в Чилі. Гора розташована приблизно за 600 км на північ від Аконкаґуа.
Через розташування в пустелі Атакама серед південноамериканської , схили гори мають надзвичайно сухі умови, що перешкоджають утворенню льодовиків і постійного снігового покриву, утримуючи сніг тільки протягом зимових місяців. Проте, незважаючи на сухість, у кратері на східному схилі гори розташовується постійне озеро близько 100 м поперечником на висоті 6390 м. Ймовірно, це найвище озеро будь-якого типу у світі. Через свою висоту і суворий клімат на горі є відсутньою рослинність.
Охос-дель-Саладо був вулканічно активний у плейстоцені та голоцені, під час яких він виточував потоки лави. Активність була двощаблевою, і під час її зростання утворилася западина або кальдера. На вулкан також вплинули виверження його західного сусіда Невадо-Трес-Крусес. Останнє чуттєве виверження відбулося близько 750 року нашої ери. Викиди пари, які спостерігалися в листопаді 1993 року, могли бути ще одним виверженням.
Сходження на Охос-дель-Саладо легке на більшій частині схилів, лише остання секція вимагає використання альпіністського спорядження. Перше сходження було виконано 1937 року членами польської експедиції Яном Альфредом Щепаньським і Юстином Войжнісом.
Назва Назва «Охос-дель-Саладо» () відноситься до річки, якою польська експедиція 1937 року досягла гори, хоча власне річка Саладо не витікає з Охос-дель-Саладо, до того ж така назва вулкану зустрічалась і раніше. Інше припущення стверджує, що вулкан було названо на честь родовищ корисних копалин на його схилах. Вулкан має дві вершини однакової висоти: західну вершину також називають чилійською, а східну — аргентинською. Обидві розташовані вздовж міжнародного кордону й отримали свої назви за ім'ям країн, з котрих до них легше дістатися.
Географія і геоморфологія Охос-дель-Саладо є частиною Високих Анд і здіймається з південного краю Пуна-де-Атакама, високогірного плато поруч із пустелею Атакама із середньою висотою 4000 метрів. Кордон між Аргентиною і Чилі проходить через вершину гори в напрямку схід-захід. Аргентинська частина розташована в межах провінції Катамарка, а чилійська — у провінції Копіапо регіону Атакама. Шосе проходить між містом Копіапо на захід від вулкана і до Аргентини, лежачи приблизно за 20 кілометрів на північ від вулкана, що робить його доступнішим, ніж багато інших вулканів. Край безлюдний і відчуває нестачу водних ресурсів. Багато частин доступні тільки ґрунтовими дорогами.
Охос-дель-Саладо — це сплячий вулкан заввишки 6893, 6879 або 6887 метрів. Це найвищий вулкан у світі, друга за висотою вершина Анд та найвища вершина Чилі. Охос-дель-Саладо є не однією конічною вершиною, а складним вулканом, утвореним перекриттям менших вулканів із понад 20 кратерами. Дві споруди поперечником менше 2,5 кілометрів оточують вершинний кратер шириною 1,3 на 0,5 кілометра зі східної та західної сторін. Базальт, гравій, пемза і шлак виступають в його ободі, який розташований нижче з північної сторони. Другий кратер шириною 300—400 м розташований на захід від вершинного кратера. Зазначалося, що вершина розділена глибокою прірвою надвоє. Товсті короткі потоки дацитової лави складають ядро вулкана площею 13 на 12 км, а пірокластичні осадові породи покривають більшу частину області вершини.
Масив піднімається приблизно на 2 кілометри над навколишньою місцевістю і займає овальну площу приблизно 70–160 квадратних кілометрів, складаючись з лавових куполів, лавових потоків, пірокластичних конусів і вулканічних кратерів. Масив має засипану кальдеру 2,5 км завширшки, видиму через злам схилу із західної сторони. Також зазначається наявність рифтоподібної структури з численними маленькими кратерами. На західному схилі вулканічні конуси простягаються вряд на північ-північний схід. та Ель-Фрайле — два великі лавові куполи на схилах Охос-дель-Саладо, від яких утворювалися пірокластичні потоки.
Внаслідок вітрової ерозії на північному схилі утворилися піщані поля з мегабрижами. Понад 6000 метрів над рівнем моря покриті осипами схили і потоки лави становлять основну частину поверхні, тоді як великі пустельні рівнини починаються нижче 5000 метрів над рівнем моря. Очікується, що земля на висоті понад 4000–5600 метрів міститиме вічну мерзлоту, яка, ймовірно, безперервна на великих висотах і покрита тонким . За даними Надь та ін. 2019 року, форми рельєфу не є помітними, імовірно оскільки явища, викликані вітром, перекривають власне ефекти кріотурбації. На схилах добре помітно сліди рухів гірських мас.
Озера В Охос-дель-Саладо розташоване найвище озеро у світі у вигляді кратерного озера на самій вершині. Живлений вічною мерзлотою і сніжниками, воно розташоване на висоті 6480-6500 метрів над рівнем моря. Воно оточене фумаролами та займає площу 6000 квадратних метрів. Температура води в струмку, що впадає в озеро, досягає 40,8 °C.
На північно-східному схилі на висоті 5900 м розташовані ще два озера, приблизно за 4 км від найвищого озера. Кожен має площу 2500 км² і передбачувану глибину 1 метр. Ефемерні озера виникають на висоті 5900–6000 м, коли тала вода з вічної мерзлоти накопичується в замкнутих улоговинах. Такі ставки можуть утворюватися у западинах на висоті 6380 метрів. Деякі з озер можуть бути завжди замерзлими. Озера можуть зникнути із зміною клімату через зникнення вічної мерзлоти.
Околиці У ландшафті переважають вулкани, багато з яких відносяться до плейстоцену чи голоцену, утворюючи найвисокогірніший вулканічний регіон у світі. Молоді вулкани мають конічну форму і часто мають вершинні кратери. Мандрівники порівнюють цей регіон із «місячними краєвидами». В області є гарячі джерела, такі як часто відвідувана Термас-Лагуна-Верде на березі солоного озера Лагуна-Верде.
Вулкан розташований в середині більш ніж 80-кілометрового ланцюга вулканів, що простягаються зі сходу на захід, утворюючи вододіл, та включають вулкани Невадо-Трес-Крусес, Інкауасі і Серро-Бланко. Цей ланцюг вулканів є частиною тектонічного лінеаменту Охос-дель-Саладо–Сан-Буенавентура, який відповідає географічному (південний кордон Пуна-де-Атакама) та тектонічному розлому в регіоні. Лініамент може бути наслідком субдукції хребта Копіапо цією широтою. Також припускається, що хребет Копіапо, що субдукує, насправді розташований північніше від лінеаменту. Це вже більше відповідало би теорії про те, що субдукція таких хребтів призводить до утворення прогалин у вулканічному ланцюзі.
Лід і льодовики
За винятком фірну і невеликих льодовиків у захищених частинах гори, Охос-дель-Саладо не має значного крижаного покриву. Це пов'язано із посушливим кліматом краю, через який висота межі живлення льодовика піднімається над вершиною гори й утримує більшість піків у цьому краї вільними від криги. Області льодовиків, зображені на мапах, часто насправді є нерухомими фірновими полями. Товщина льоду досягає всього 10–15 метрів, а площа — кілька сотень метрів. Тала вода живить струмки.
Альпіністи 1956 року повідомили про два льодовики на північно-західному схилі, а звіт 1958 року вказав, що крижана маса на висоті 6600 метрів спускається на дві гілки, а на нижчій висоті слідує інший льодовик також з двома гілками, але в обох випадках без будь-яких ознак руху. 2014 року у вершинному кратері знайшовся лід, а на східних і південних схилах були значні льодовики на висоті нижче 6000 метрів. У період із 1974 по 1983 рік площа льоду збільшилася, але з 1986 по 2000 рік площа льоду зменшилася на 40 %. Очікується, що танення льоду спочатку призведе до збільшення стоку, але зрештою лід зменшиться настільки, що стік зникне.
Ще 1937 року альпіністи зіткнулися з кальгаспорами, а 1949 року, як повідомляється, на Охос-дель-Саладо були кальгаспори заввишки 5–8 метрів. Кальгаспори є високими крижаними шпилами, які утворюються при сублімації льоду за значної інсоляції.
Підповерхневий лід
На Охос-дель-Саладо значнішим за поверхневий є лід, заритий під піском й укладений в моренах. Він відступає, хоча ізоляційний ефект покриття уповільнює такий відступ. Спостерігаються кріокарст, ерозійні яри і так звані «засипні долини». Останні, найімовірніше, утворюються при таненні підземного льоду і снігу. Комбінований ефект ерозії талими водами і зникнення обсягу льоду створює порожнини, які руйнуються й утворюють долини та псевдокарстові форми рельєфу. Також танення заритого льоду може утворювати карстові вирви.
Минуле зледеніння Бокові морени, змінені вітровою ерозією, зустрічаються північніше Охос-дель-Саладо, а деякі старі потоки лави несуть сліди заледеніння. Дослідження, оприлюднене 2019 року, виявило на Охос-дель-Саладо льодовикові кари та коритоподібні долини. Однак немає жодних доказів ані просування плейстоценових льодовиків місцевістю, ані жодних ознак плейстоценової снігової лінії, хоча і повідомлялося про подібні кари у Невадо-Трес-Крусес, а деякі джерела припускають існування тут льодовиків 19 000 років тому. Мусони досягали півдня під час плейстоцену, але не досягали Охос-дель-Саладо, що призвело до розвитку льодовиків тільки в північніших широтах. Західні вітри також не надавали сталого впливу на клімат вулкана.
Геологія У Південній Америці вздовж західного узбережжя, де плити Наска й Антарктична занурюються під Південноамериканську плиту до Атакамського жолоба, налічується понад 200 вулканів зі слідами вивержень під час плейстоцену і голоцену, які утворють Андійський вулканічний пояс. Вулканічна активність обмежена чотирма основними вулканічними областями: північною, центральною (ЦВЗ), південною та австральною вулканічними зонами. В місцях вулканічної активності процес субдукції вивільняє рідкі породи з низхідної плити, що викликає утворення розплавів у мантії, які згодом піднімаються на поверхню та викликають той самий вулканізм. Охос-дель-Саладо є частиною Тихоокеанського вогняного кола.
ЦВЗ охоплює Перу, Болівію, Чилі й Аргентину та містить близько 1100 визнаних вулканів, багато з котрих надзвичайно старі, але досі впізнавані через низькі темпи ерозії в регіоні. Окрім стратовулканів, до складу ЦВЗ входять численні кальдери, ізольовані лавові куполи і лавові потоки, маари та пірокластичні конуси. Більшість вулканів віддалені від людських поселень, тому не становлять небезпеки. Охос-дель-Саладо є частиною ЦВЗ і складає її південний кордон. На південь від вулкана вулканізм припинився вже протягом останніх шести мільйонів років і до 32 ° пд.ш. субдукція відбувається під пологим кутом, тож вулканізм відсутній у . Неглибокий кут може бути наслідком субдукції підводного рельєфу, наприклад, хребта Копіапо на північній частині та хребта Хуана Фернандеса на південному краю прогалини.
Клімат Докладних кліматичних даних цього краю немає. Область Пуна-де-Атакама має надсухий висотний клімат із сильним вітром та високою інсоляцією. Край знаходиться на південь від південноамериканської .
Температура на низьких висотах може перевищувати 10 °C, але середньорічна температура досягає лише −10 °C. Середні вітри в Лагуна-Верді взимку досягають максимальної швидкості 8-10 метрів, на вершинах гір вони можуть перевищувати 10 метрів за секунду і можуть перешкоджати спробам сходження. Вітер дме дужче в другій половині дня. Вітри створюють , такі як еолові відкладення, дюни, гравійні стежки, стерті скелі та мегабрижі на нижчих висотах, а також повторно відкладають сніг.